Розкрийте сутність протиріччя між системою і методом у філософії Г. Гегеля.

Основне протиріччя філософії Гегеля — протиріччя між діалектичним методом і метафізичною системою. Непослідовність його діалектики полягає в тому, що вся вона була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; у природі — людський дух; у філософії права — конституційна монархія; в історії філософії— його власна філософська система.

Філософія Гегеля - це гостре протиріччя між системою об'єктивного ідеалізму і діалектичним методом. Якщо метод гегелівської філософії ґрунтується на геніальній думці про розвиток через протиріччя, перерви неперервностей, заперечення старого новим і таке ін., то система вимагала завершеності, " добудованності до верху", закінченості. Гегель, вибудовуючи свою філософську систему, виходить із того, що єдиною дійсною реальністю є абсолютна ідея, результатом дії і творчості якої є світ, розмаїття світу. Абсолютна ідея постійно змінюється, розвивається, існує вічно й незалежно від людини, суспільства і природи. У своєму розвитку вона проходить три етапи (ступеня). На першому етапі (Гегель розглядає його у малій і великій " Логіці") абсолютна ідея розвивається у сфері чистої думки, поза простором і часом, накопичуючи свій духовний потенціал. Еволюціонуючи через ряд ступенів, абсолютна ідея, логічно заперечуючи себе, переходить у свою протилежність - природу (матеріальний світ). " Інобуття" абсолютної ідеї розглядається ним туманно, має надуманий характер, про що свідчить " Філософія природи". І третій етап розглядається Гегелем у " Філософії духу", де абсолютна ідея завершує свій розвиток, досягаючи співпадання світового розуму із створеними ним природою і суспільством.

Гегель принципово по-іншому, на відміну від своїх попередників, вирішує цю проблему, показуючи, що походження багатоманіття світу із єдиного начала може бути предметом лише раціонального пізнання, інструментом якого є логічне мислення, а основною формою -поняття. Раціональне пізнання він розглядає як особливий вид, в основі якого лежить діалектична логіка, а рушійною силою є суперечність.

Гегель переосмислив природу понять, вважаючи, що " абсолютне поняття" виходить із абсолютної тотожності суб'єкта і об'єкта. Таким чином, " чисте поняття" (" Поняття" з великої букви) ототожнюється ним із самою сутністю речей, але воно відрізняється від понять, ЩО існують в людській голові. Оскільки поняття тлумачаться (розглядаються) діалектично як тотожність протилежностей, то їх саморозвиток підпорядковується законам діалектики. Звідси співпадання діалектичної логіки з діалектикою, яка мислилася і розроблялася Гегелем як теорія розвитку, в основі якої лежить єдність і боротьба протилежностей.