Викажіть критичні зауваження стосовно основних положень суб'єктивного ідеалізму І. Канта.

Його філософську спадщину поділяють на три періоди: “докритичний”, “критичний" та “антропологічний”.У “критичний” (назва пов’язана з першим словом його головних праць: “критика”, що означає дослідження самих підвалин) період Кант створює філософські праці, які стали подією в історії людської культури: “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика здатності судження”.В першій викладена теорія пізнання філософа, у другій – його етичні, у третій – естетичні погляди.

На перший план у цей період виступає ідея “коперніканського перевороту” у філософії. До Канта вважали, що пізнання є результатом дій на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а світ впливає на неї. Кант “перевернув” це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання є результатом людської (насамперед – розумової) активності. Людина пізнає лише тією мірою, якою сама випробовує природу, ставить їй запитання.

Аналогія з “коперніковським переворотом” тут цілком очевидна: Копернік “зрушив” Землю (яку до того розглядали нерухомим центром Всесвіту), а Кант “зрушив людину”, поклавши край її пасивності. У чому полягає значення цього перевороту?

По-перше, Кант дав більш виправдану картину пізнання: пізнання не дублювання реальності, не перенесення речей у людський інтелект, а діяльність створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом.

По-друге, людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам видобував на зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтував з необхідністю.

По-третє, у концепції І. Канта людина постає творчою і діяльною; при тому що активнішою вона є, то розгалуженішими будуть її зв’язки з дійсністю і, відповідно, – ширшими знання (схема 2.11.).

Втеорії пізнанняІммануїл Кант:

а) розкрив взаємозв’язок чуттєвого та раціонального в пізнанні;

б) висунув концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму;

в) відстоював позиції агностицизму. За Кантом, людські відчуття є лише суб’єктивними враженнями, які не дають повних знань про об’єктивні речі, через що останні є непізнаванними “речами в собі.”

Мають велику цінність також етичні, естетичні та соціологічні ідеї Канта. У сфері моралі Кант виходив із визнання вихідної рівності всіх людських розумів як суверенних чинників свідомого вибору поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як загальний розум. На цій основі формулюється кантівський “категоричний імператив” (“остаточне повеління”): “Чини завжди так, щоб максима (тобто вираз у формі принципу) твоєї волі могла мати також і силу.... всезагального закону”. Це означає, що людина, обираючи певний вид поведінки, повинна припускати можливість такої ж поведінки для будь-кого. У праці “Критика практичного розуму” Іммануїл Кант стверджує: категоричний імператив – необхідний і загальнозначущий моральний закон практичного розуму – зумовлює поведінку людини, наказує поводитися так, щоб її вчинки могли бути основою та керівним началом загального законодавства.

У сфері естетики Кант дійшов висновку, що там, де йдеться про мистецький смак людини, не діють закони логічного обґрунтування. Тому естетичні сприйняття є цілісні, неаналітичні, непрагматичні, і естетичні судження будуються як ціннісні, оцінні.