Розділ 2. Махновщина як приклад анархізму на Україні у 1917 – 1921 рр.

Зародження та діяльність Махновського руху нерозривно пов’язане з ім'ям його організатора, ідейного надихателя, яскравої та одіозної особистості – Нестора Івановича Махна [додаток 9]. Тому є сенс почати розгляд проблеми зі становлення ідейних поглядів ватажка селянських мас.

Н. Махно [ додаток 10] народився 27 жовтня 1888 року й виріс у селі Гуляй Поле [додаток11] Олександрівського повіту Катеринославської губернії у бідній селянській родині. Ще з юнацьких років у нього почав формуватися характер бунтаря, який помічали всі односельці. Хлопчик сповна відчув на собі тяготи експлуатації і приниження панів. До них він рано відчув почуття ненависті, але мстився як міг.

До шістнадцяти років хлопець не стикався з політичним світом. Його революційні і соціальні погляди складалися у невеликому колу односельців, так само пролетарів – селян, як він. Перша російська революція за лічені дні змінила життя провінційного Гуляйполя. Енергійний Нестор прагне діяльності, він не залишився осторонь жадібно вслухувався в розмови односельців, впитував все підряд без якісного аналізу діаметрально протилежні міркування й думки, вірив різним неймовірним чуткам, які розповзалися по Гуляй Полю.

Незабаром, у Гуляй Поле розгорнула діяльність група анархістів – комуністів " Союз бідних хліборобів" [додаток12] на чолі з братами Семенютами і В. Антоні. Діяла вона із 5 вересня 1906 року у 9 липня 1908 року. За спогадами Антоні, члени організації читали будь-яку літературу, де зустрічалися слова " революція" і " соціалізм", погано розуміючи анархізм у трактуванні П. Ж. Прудона, М. А. Бакуніна, П. А. Кропоткіна. Головною їх метою були експропріації, " безмотивні" розправи з поліцією, і чиновниками в селі. Селянство асоціювало здеформований ними анархізм з колишньою запорізькою вольницею.

Юний бунтар Махно не забарився зі вступом до народних " месників" і брав участь у всіх акціях Союзу. У протоколах слідчих неодноразово фігурував як кримінальний злочинець. 26 серпня 1908 р. Махно був заарештований і приречений на каторгу в московській Бутирці.

Мука у неволі, власне, була єдиною школою, де Махно почерпнув історичні і політичні знання які послужили йому величезною підмогою у його революційній діяльності. Саме тут доля звела його з П. Аршиновим [додаток13], анархістом з Набату, який став його наставником в цій сфері, пояснив йому ідеологію Кропоткіна. Махно став називати себе захисником селян мріє повернутися до рідного Гуляйполя й завоювати славу О. Пугачова.

Лютнева революція дала амністію в’язням Бутирки. Повернувшись додому, Махно одразу ж починає бурхливу діяльність. Він сколотив з колишніх експропріаторів і прагнувших революції молоді загін " Чорна гвардия".6 Погляди Махна та його групи анархо – комуністів цей час ще розпливчасті. Сам лідер руху недоотримав систематичного освіти – як анархістського, тай загальної. Анархістську теорію він теж знав в переказах А. Семенюти і П. Аршинова. Група анархо – комуністів перебував під загальним на той час впливом ідей П. А. Кропоткіна, витлумачених вкрай абстрактно і спрощено. Втім, слабке знання ідей Кропоткіна полегшило Махна самостійний ідейний пошук і освоєння, в кінцевому підсумку, залучило його до власного системі поглядів.

Перемогу Жовтневої революції Махна сприйняв прихильно, як і переважна більшість селян, інтереси яких він захищав. Саме тоді й вів боротьбу з прибічниками Центральної Ради, у якій побачив серйозного суперника. Наприкінці 1917 року співпрацював із відомої анархісткою М. Никифоровою [додаток14], яка на чолі свого загону громила місцеві органи виконавчої влади, наводила " порядок" на власний розсуд. Якщо Аршинов підніс Махно уроки теорії анархізму, то Никифорова практичного втілять у життя за умов революції та громадянської війни. Махна брав участь у роззброєнні козаків, що повертаються із фронту на Дон, де концентрувалися сили контрреволюції під керівництвом отамана Коледіна і тоді перебував у союзі із Радянською владою. Спочатку 1918 року Махна запросив одного з командирів червоних військ, що боролися з контрреволюцією на півдні А. Беленкевича в Гуляйполе. Розповівши про стан справ у Гуляйполі, Махно схилив його за свій бік. Той далі заявив, що " Гуляйполе – це маленький червоний Петроград".

Один із сучасників " батьки" стверджував у своїх спогадах, що тоді, у 1917 році, в Гуляйполі утворилася досить своєрідна " анархічна комуна". Але чи було це реальним втіленням анархічних ідей у життя, питання доволі спірне. Так, Махно, виступаючи перед односельцями, закликав їх негайно приступити до будівництва нового життя на анархічних, безвладних засадах. Чимало земляків Нестора Івановича і справді повірили в те, що " безвладна" політична програма Махна буде втілена у життя. Але спираючись на наступні факти, можна говорити про те, що в Гуляйполі виникло аж ніяк не безвладдя.

Насамперед, Гуляйпільських анархістів відрізняв від основних анархістів селянський прагматизм. Виступаючи проти самого принципу державності, вони повели запеклу боротьбу проти влади. Але у той же час ім вдалося створити керовану анархістами селянську раду, яка паралізувала орган Тимчасового уряду – Громадський комітет, захопила усі його секції і перетворилася на вищий орган влади у районі – Гуляйпільську Рада.

Згодом утворився Гуляйпільський земельний комітет, а пізніше — Комітет захисту революції, які з самого початку почали функціонувати саме як органи нової, революційної влади. У серпні 1917 року Земельний комітет оголосив ліквідованим поміщицько-куркульське землеволодіння і відібрав у поміщиків і багатих селян документи, що підтверджували їх права на земельну власність. Він же пізніше організував зрівняльний поділ барської землі серед селян і декілька " вільних комун" на ній.

Тим часом Гуляйпільська рада почала активне втурчання у виробничі стосунки робітників і місцевих капіталістів, наказавши останнім суттєво збільшити заробітну плату пролетарям і покращити загальні умови праці на підприємствах Гуляйполя. Крім того, Гуляйпільська рада прийняла рішення обкласти місцеву буржуазію великими податками, які з них регулярно стягувалися. У тривожні дні заколоту генерала Корнілова (кінець серпня 1917 року) досить активно діяв і Комітет захисту революції, члени якого переслідували і роззброювали капіталістів та контрреволюційно настроєних офіцерів. З селянської молоді Гуляйполя формувалися загони так званої Чорної гвардії, яка, незважаючи на досить невисокий військовий рівень, стала збройною опорою нових, революційних порядків у Гуляйполі.

Система влади спиралася на розгалужену мережу масових організацій, які підтримували політику Махна – профспілки, заводські комітети, комітет наймитів, сходи – зборів. Останні виглядали як свого роду діючий референдум, який дозволяв населенню тримати під наглядом своїх анархістських лідерів. Сходи зборів були базою формування Ради, котрий за ініціативи Махна обирався за принципом делегування. Делегати посилалися до ради від щодо компактних груп населення, що полегшувало їх зв'язку з виборцями

Слід додати головне, що тоді Н.Махно працював головою цих та деяких інших органів влади в Гуляйполі та Олександрівську, порушивши цим самим неписане правило борців за безвладний лад про те, що справжній анархіст не має права працювати у різних владних структурах. Показово, що суперечливість свого становища прекрасно усвідомлював сам Махно, і саме через те звернувся за відповідною консультацією до одного з відомих анархістських керівників. Однак " колега" порекомендував Нестору Івановичу " піти у владу", чим, звичайно, штовхнув його аж ніяк не на анархістську стезю.

З цих та інших подібних фактів стає цілком зрозумілим, що " маленький червоний Петроград" аж ніяк не був " анархічною комуною". За усіма своїми ознаками то була хоча і маленька, але все ж таки держава.

Наприкінці квітня 1918 року влада Махна та його прибічників у Гуляйполі була тимчасово скинута австро-німецькими окупантами і загонами Центральної Ради. Сам Нестор Іванович змушений був шукати порятунку у більшовицькій Росії. Однак на початку липня 1918 року Махно нелегально повернувся на батьківщину і написав гуляйпільцям листа, в якому пропонував їм піднятися на боротьбу проти режиму гетьмана Павла Скоропадського[додаток15] і створити анархічний лад, в якому не було б місця ніяким чиновникам та адміністраторам, включаючи й більшовицьких.

Однак вже у жовтні 1918 року, коли його повстанці звільнили від австрійців і гетьманців Гуляйполе, Махно призначив там Військово-революційну раду і сповістив телеграфом про те, що у його рідному селі " відновлюється Радянська влада". Пізніше, у грудні 1918 року, махновці вибили петлюрівські війська з Катеринославу і створили тут центральний орган нової влади Катеринославської губернії — Ревком, а сам Нестор Іванович обійняв у ньому досить важливу посаду головнокомандуючого Народно-революційної армії Катеринославського району. Ставши фактичним головою революційної Катеринославщини, Махно написав і оприлюднив досить суворий наказ проти грабунків і грабіжників і сам перший виконав його, власноручно розстрілявши кількох заарештованих злочинців.

Досить важко сказати, де у таких типово владних діях " батько" бачив анархію. Досить характерний факт мав місце у лютому 1919р., приєднавшись зі своїми загонами до наступаючої Червоної армії, Махно заявив про те, що він. взагалі перестав бути анархістом і всі сили віддасть справі зміцнення в Україні Радянської влади.

На початок 1919 р. вплив Махновщини розповсюджувався на Катеринославську губернію з центром у Гуляйполі Олександрійського повіту. Крім цього, діяльність Н.Махна охоплювала Херсонську і Миколаївську губернії. Лівобережна Україна на той час як головний регіон діяльності Н.Махна зазнавала тиску з різних боків. З одного боку – уряд Директорії, а з другого – Військові сили півдня Росії А.Денікіна, радянська влада та її авангард Червона армія. Порядки, що виникали тут, являли собою реальну альтернативу як більшовицькій, так і денікінській владам — послідовно захищалися інтереси трудящих селян. Але знову ж таки постає гостре питання чи були ці порядки анархістськими. Адже досить швидко тут виникли цілком конкретні органи

плані армія Махна була дуже схожа на більшовицьку Червону армію, в якій " батько" свого часу служив, і принципи побудови якої явно в неї запозичив.

Що ж стосується мародерства, пияцтва та грабіжництва махновців, то сам Нестор Іванович і його командири рішуче карали їх, практикуючи для цього розстріл на місті. Повстанська армія представляла собою добре навчене, якісне в бойовому відношенні і досить чисельне (15-35 тис.) військо, очолюване талановитим полководцем РПАУ(м). Так і залишилася нерозгромленою, програвши свою війну не на бойовому полі, а через повне виснаження економічних та людських ресурсів району.

Отже, з вище сказаного можна подумати, що Гуляйпільська республіка не була втіленням анархічних ідеалів, а все більше походила на нове державницьке утворення з власною системою влади і політичною програмою. Така явна суперечність між досить частими анархістськими деклараціями махновських керівників і їх яскравим тяжінням до державних форм життя з часом почала різко впадати у вічі.

На останньому з’їзді селян і повстанців, який відбувся у листопаді 1919 року, один досить розумний селянин явно збентежив " батька" і його воєначальників нестандартним, але, по суті, цілком правильним питанням: " Ось ви кажете, що ведете боротьбу проти всякої влади... А хто ж ви самі такі? Хіба — не влада? ".

Пізніше, в 1920 році, в повстанській пресі з’явилась досить показова стаття, в якій було відверто сказано — махновський рух не є анархістським, а його учасники-селяни не є анархістами. Щоправда, автори цього матеріалу, на жаль, чітко не визначили той тип суспільства, який збиралися насправді побудувати " анархістські" керівники. Проте минув час, і відповідь на це питання дав сам Нестор Іванович Махно. Він сам, своїми ж власними руками скинув з себе маску анархіста, з’явившись перед своїми командирами у досить незвичній для них ролі прибічника Української радянської держави.

Це сталося у квітні 1921 року, коли під ударами більшовицьких військ махновщина вже перебувала у занепаді. Не дивлячись на активну участь махновців у Кримській операції проти Збройних Сил Півдня Росії М.Фрунзе[додаток16] видав наказ по арміях фронту: " У зв’язку з ліквідацією Врангеля необхідно в найкоротший термін очистити територію України від бандитських зграй". Червоне командування кинуло проти Махно кращі з’єднання 1-ї Кінної армії С.Будьонного [додаток17].