Клінічні прояви найпоширеніших психосоматичних розладів

КЛАСИЧНІ

1. Виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки можуть викликати найрізноманітніші причини: стрес, нічна праця, а також безсвідомі внутрішні конфлікти. Сьогодні виразкова хвороба успішно і ефективно лікується за допомогою медикаментозної терапії. При цьому використовуються також препарати, які мають сильну психотропну дію (наприклад, еглоніл). Важливу роль у виникненні і перебігу захворювання відіграють також психічні впливи, причому при виразці дванадцятипалої кишки вони ще більш виразні, ніж при виразці шлунка. Проведення супутньої психотерапії істотно покращує лікування захворювання. Біль у животі, в тому числі і хронічний, іноді має психічне підгрунтя, наприклад, психопатологічна симптоматика, яка супроводжується психалгією, інколи є причиною апендектомії при нормальному червоподібному відростку.

2. Неспецифічний виразковий коліт є важким запальним ураженням товстої кишки з болем в животі, проносом, часто з сильними кров’янисто-гнійними виділеннями. Подібне захворювання, що уражає, головним чином, тонкий кишечник, називається хворобою Крона – психосоціальні проблеми, дистрес, пригнічений настрій, навіть невзаємна закоханість нерідко передують початку і рецидивам цієї хвороби (термінальний ілеїт). Поряд з втратою крові, яка може призвести до анемії, ці серйозні захворювання можуть викликати і інші ускладнення. Виразки можуть уражати стінки кишечника аж до прориву. Велика вірогідність переродження виразки в злоякісні новоутворення. Хоча неспецифічний виразковий коліт і хвороба Крона виникають тільки тоді, коли наявна відповідна соматична схильність, в той же час вони включають деколи незначні, а іноді і істотні психогенні складові. Хвороба перебігає нападоподібно. Загострення може викликатися психічним напруженням, наприклад, розлукою з близькою людиною. Психотерапія в комбінації з медикаментозним лікуванням може виявити сприятливий вплив на перебіг хвороби. В окремих випадках, не дивлячись на психотерапевтичне лікування, необхідна операція на кишківнику.

3. Бронхіальна астма – це тяжке і, на жаль, дуже поширене серед дітей захворювання. Для неї характерні напади ядухи, що виникають в результаті спазму дрібних бронхів. В зв’язку з цим виникає своєрідний клапанний ефект: вдих ще відносно вільний, а видих утруднений. Астма перебігає нападоподібно, проте окремий астматичний напад може тривати і багато днів. В клінічній картині захворювання, очевидно, присутні алергічний, генетичний, кліматичний та інфекційний компоненти. Алергічний фактор в генезі бронхіальної астми набуває сьогодні все більшого значення, поряд з цим на виникнення схильності до астми і окремих астматичних нападів виявляють вплив психотичні компоненти. Нерідко астматичні напади вперше виникають і рецидивують під впливом гніву, страху, збудження. Часто наперед важко передбачити, чи буде психотерапія успішною в кожному конкретному випадку. Проте вже накопичений досвід, коли при її допомозі вдається домогтися значного покращення. Як правило, психотерапію комбінують з медикаментозним лікуванням. В експериментах показано психічний вплив на появу алергічних реакцій. Наприклад, у пацієнтки з алергією на сіно, характерна для бронхіальної астми симптоматика з’являлась при уяві образу скошеного літнього лугу, хоч реального алергена в приміщенні не було.

4. Гіперфункція щитоподібної залози виражається в змінах основного обміну, в нервозності і зниженні маси тіла, в збільшенні частоти серцевих скорочень. Це захворювання успішно лікується за допомогою медикаментів. Раніше вважалось, що психічні фактори є однією з причин гіперфункції щитоподібної залози. Чи насправді це так, достовірно невідомо.

5. Серцево-судинна система. До поширених психосоматичних розладів належить ішемічна хвороба серця, яка удвічі частіше зустрічається у “коронарних особистостей” (Ф.Данбара), для яких характерними рисами є честолюбність, постійна поспішність і дефіцит часу, зосередження на життєвих обмеженнях, заборонах, надмірна втома. З психосоціальних чинників суттєва роль належить соціально-економічним та ситуаційно-стресовим негараздам.

У таких людей виникають стенокардія, аритмія, коронароспазми з атиповими загруднинними болями, тахікардією, задишкою на фоні поглибленої тривоги, панічних розладів. При інфаркті міокарда з’являється тривога, а пізніше – безсоння, втома, іпохондричність.

Виникнення деяких форм гіпертонії також залежить від впливу психічних факторів. Підвищений кров’яний тиск призводить з часом до важких судинних порушень з небезпекою виникнення інсульту, інфаркту міокарда і захворювання нирок, в результаті яких виникає вторинне підвищення кров’яного тиску, яке в подальшому стабілізується, важливо відмітити, що функція нирок може при цьому небезпечно порушитись. У деяких хворих з підвищеним тиском вдається домогтися зниження його рівня за допомогою психотерапії. Правда, дуже часто використовувати її буває запізно, якщо підвищений кров’яний тиск набув стійкого характеру через порушення роботи нирок. В цій ситуації психотерапія може сприятливо впливати на те, як пацієнт живе і справляється з уже існуючою хворобою. Психотерапевт може також допомогти переконати пацієнта в необхідності регулярного прийому лікарських препаратів.

6. Хронічне ревматоїдне запалення суглобів (артрит) - виявляють вплив такі психічно напружені ситуації, як кризи в міжособистісних взаєминах, дистрес, депресія, гнівливість Патогенетично ревматоїдний артрит – це автоімунне захворювання. Сьогодні можна вважати доведеним, що психічні фактори впливають на імунну систему. Так, біль посилюється, коли загальний настрій погіршується. І, навпаки, загальний психічний стан може покращуватись, коли слабшають болі.

7. Хронічна екзема (нейродерміт) – це спадкове захворювання, яке у формі так званих молочних струпів часто зустрічається уже в грудних дітей. Проте питання, чи беруть участь у виникненні нейродерміту психічні фактори, досі вважається спірним. Більш вірогідно, що зміни на шкірі дитини впливають на те, як поводиться мама з цією дитиною. Це вторинно призводить до появи психічних змін, які, в свою чергу, можуть впливати на перебіг захворювання. Правда, спостерігаються також випадки хронічної екземи, при яких захворювання вперше проявляється значно пізніше, у дорослому віці. Психотерапія, як правило, хоч і може сприятливо впливати на перебіг хвороби, проте саме захворювання при цьому повністю не виліковує. Деколи вдається перевести хворобу назад в прихований (латентний) стан, при якому в пацієнта зникають шкірні прояви. Проте пізніше вони можуть знову проявлятися. Спосіб лікування хронічної екземи, який би унеможливив повернення симптомів, до цього часу невідомий.

8. Нервові хвороби. В клініці нервових хвороб найпоширенішою є психогенна гіперестезія. Вона проявляється підвищеною чутливістю шкіри, загостренням слухових, зорових, нюхових, смакових відчуттів, що доходять до “больової гіперпатії” або навпаки - зниження чутливості до аналогічних подразників, аж до повної анестезії (при істерії). Гіперестезія може поєднуватись з психогенною невралгією і міалгією, а при локалізації її в лівому міжребер’ї часто призводить до іпохондричної фіксації – кардіофобії, онкофобії, які відзначаються “блукаючим” характером, що свідчить проти органічної природи відчуттів, або вказують на “масковану” депресію. Афективні розлади лежать в основі психогенних дискінезій: м’язевого спазму кисті руки (при писанні), спазму у музикантів (піаністів, скрипалів і т.д.), доярок, литкових м’язів у балерин, кривошиї та ін.

9. Акушерство і гінекологія. У першому і третьому триместрах у вагітних спостерігаються психогенні страхи перед пологами. Депресія може стати першопричиною викиднів. Бажана вагітність набуває “зовнішніх ознак вагітності” у безплідних істеричних осіб при реальній відсутності її.

Передменструальний синдром (дратівливість, тривога, депресія), (болючість молочних залоз, дискомфорт) з’являються за декілька діб до менструації, а після її початку зникають. У перші дні після пологів у багатьох жінок з’являється надмірна емоційна лабільність (від пригніченого до депресивного настрою, напруження, дратівливість), а через 10-12 днів у породіль може бути післяпологовий психоз, який схожий за клінікою і перебігом на ендогенні захворювання (МДП, шизофренія, психоорганічний розлад) або ж є їх початком. Інколи буває агресія до новонароджених, або байдужість та суїцидальні наміри.

ДИСОЦІАТИВНІ

Класифікація дисоціативних розладів

1. Дисоціативна амнезія

2. Дисоціативна фуга

3. Дисоціативний ступор

4. Дисоціативні транси та стани оволодіння

5. Дисоціативні розлади руху

6. Дисоціативні судоми

7. Дисоціативна втрата чутливого сприйняття

Дисоціативна амнезія – часткова або повна втрата пам’яті на недавні події чи проблеми, що були або на даний час залишаються стресовими. Амнезія ретроградна, стійка, хоч її глибина і поширеність може змінюватись, не супроводжується затьмаренням свідомості та симптомами інших захворювань. Перебігає на фоні загальних симптомів істерії.

Дисоціативна фуга – неочікуване або організоване залишення місця перебування чи від’їзд із зовні збереженою поведінкою та наступною амнезією епізоду, на фоні загальних критеріїв дисоціативних розладів.

Дисоціативний ступор – гостре послаблення або відсутність довільних рухів та мови із збереженням м’язового тонусу, статичної пози, дихання, реакції на світло, шум і дотики.

Транси та стани оволодіння

Транси – тимчасові зміни почуття особистої ідентичності та звуження усвідомлення безпосереднього оточення або вузька і вибіркова концентрація уваги на стимулах оточення з обмеженням рухів, мови і поз.

Стан оволодіння – переконання хворого, що в нього вселився дух, сила, божество або інша особистість при відсутності розладів пов’язаних з іншими захворюваннями (шизофренія, афективні розлади, психопатії, епілепсії, інтоксикації психоактивними речовинами) або трансами релігійно і культурально прийнятими ситуаціями.

Дисоціативна втрата чутливого сприйняття – часткова або повна втрата деяких видів шкірної чутливості ділянки або всього тіла до дотику, уколу, вібрації, температури, або втрата зору, слуху, нюху тощо.

Неврологiчнi симптоми iстерiї дуже рiзноманiтнi. Iх подiляють на явища подразнення і явища випадання в руховiй та чутливiй сферах, а також у дiлянцi рiзних аналiзаторiв. Явища подразнення в чутливiй сферi й у дiлянцi аналiзаторiв характеризуються рiзким пiдвищенням чутливостi до всiляких подразникiв (гiперестезiя до свiтла, звукiв, дотику, больового подразнення тощо), у рефлекторнiй сфері - пiдвищенням рефлексiв із розширенням їх зони, в руховiй сферi - тіками, сiпанням, тремором, хореїформними та iншими рухами. До явищ випадання належать iстеричнi слiпота, глухота, глухонiмота.

Дисоціативні судоми – раптові і несподівані спастичні рухи, що нагадують епілептичні судоми, але без втрати свідомості, прикушування язика, ушкодження внаслідок падіння та мимовільного сечовипускання.

Явища випадання в чутливій сфері характеризуються різким зниженням чутливості аж до відсутності всіх її видів (анестезія). Вони, як і явища подразнення, не відповідають анатомічним зонам, іннервацію яких забезпечують периферичні нерви.

При неврозі руховi розлади, пов’язанi з випаданням у руховiй сферi, проявляються паралiчами та парезами. Вони, як і чутливi, не вiдповiдають iннервацiйним порушенням периферичного характеру, хоча парези нерiдко мають периферичний тип. При цьому випадає також цiлiсна функцiя (рухи кистi й усiєї верхньої кiнцiвки, ступні й усiєї нижньої кiнцiвки тощо), що свiдчить про центральний характер порушень. Сухожилкові рефлекси можуть посилюватися.

Невротичний розвиток особистостi

Невротичний розвиток особистості – це сталi за клiнiчними проявами, практично незворотнi змiни всiєї особистостi людини, зумовленi тривалим перебiгом неврозу, коли зафiксовують " входження" або " втечу" у хворобу.

Розвиток цього стану може призвести до стiйкої соцiально-трудової дезадаптацiї хворого, а вiдтак закiнчитися його iнвалiднiстю.

Лiкування проводять в основному амбулаторно. Перiодично, при розвитку стану декомпенсацiї, хворого госпiталiзують у вiддiлення неврозiв або в денний стацiонар.

СОМАТОФОРМНІ

Група психопатологічних порушень подібних до проявів соматичної патології, яка при об’єктивному обстеженні не підтверджується.