Зміст заняття

Лекція

з дисципліни «ОСНОВИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ»

Уклав викладач ВАСИЛЕНКО М.М.

Розглянуто на засіданні циклової комісії

викладачів психолого – педагогічних дисциплін

Протокол №____ від «___»_______20__ року

м. Красноармійськ

ОСНОВИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Курс IІІ, VІ семестр

«___» ______20 група ______ заняття № 1-2

Тема: СУСПІЛЬНА ЗНАЧУЩІСТЬ ПРОФЕСІЇ ВЧИТЕЛЯ, ЙОГО ФУНКЦІЇ.

Мета: Познайомити студентів з специфічними особливостями педагогічної професії, з вимогами які суспільство висуває перед професією вчителя. Формувати у студентів інтерес до вивчення даної теми.

Вид заняття: лекція

Форма проведення: лекція-оглядова

Міжпредметні зв’язки: Педагогіка, психологія, педагогічна практика.

Методичне забезпечення та візуальний супровід: виставка книжок з теми, опорний конспект, схема «Взаємозв’язок різних сфер людської діяльності», таблиця «Функції сучасного вчителя».

Література

1. Пед. майстерність: Підручник /І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко. – 2-е вид., доповнене і перер. –К.: Вища школа, 2004 – С. 10-15, С. 27-35

2. Пед. майстерність: Підручник /І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко. – К.: Вища школа, 1997. – С. 27-44

3. Зязюн І.А. Педагогічна майстерність. Хрестоматія. – К.: «Вища школа» - 2006, С.7-15

Ключові поняття:

Майстерність учителя можна розглядати як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо ми характеризуємо якість результату), як вияв творчої активності особистості педагога (характеризуємо психологічний механізм успішної діяльності).

Педагогічна майстерність — це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.

Знання педагога — не сума засвоєних дисциплін, а особистісно забарвлена усвідомлена система, де є місце влас­ним оцінкам, критичним поглядам.

Педагогічна техніка — це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).

ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

І. Організація початку заняття:

§ перевірка присутності студентів на занятті;

§ перевірка готовності до заняття студентів, аудиторії, обладнання;

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Діагностування педагогічної спрямованості студентів.

(Пед. майстерність: Підручник /І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко. – 2-е вид., доповнене і перер. –К.: Вища школа, 2004 – С. 187-191

ІІІ. План лекції:

1. Суспільна значущість професії вчителя.

2. Обов’язки вчителя, його професійні функції.

3. Суть психологічної готовності до професійної діяльності.

4. Структура готовності до професійної діяльності.

ІV. Підведення підсумків заняття.

­ проаналізувати відповіді студентів, обґрунтовуючи оцінний бал;

­ дати основну консультацію (тим, хто погано засвоїв тему);

­ зробити висновки і зауваження щодо засвоєння вивченого матеріалу.

V. Завдання для самостійної роботи.

ХІД ЗАНЯТТЯ

Діагностування педагогічної спрямованості студентів.

(Пед. майстерність: Підручник /І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко. – 2-е вид., доповнене і перер. –К.: Вища школа, 2004 – С. 187-191

У школі все починається з учителя. І хоча результати навчання і виховання учнів залежать від трьох чинників: хто навчає, кого навчають, як навчають, - важко сказати, що важливіше. Безумовно, величезною у справі виховання є роль учителя, його особистості. В. О. Сухомлинський у статті «Суспільство і вчитель» описує випадок у сільській школі, де молода вчителька, мало обізнана з методикою, завдяки самовідданій праці і бажанню спілкуватися з учнями змінила ставлення дітей до вивчення іноземної мови: якщо раніше директорові доводилося змушувати батьків вплинути на своїх дітей, які вперто не хотіли читати остогидлі їм параграфи, то тепер учні юрбою ходили за вчителькою й просили: «Допоможіть перекласти це речення», «Подивіться, чи немає помилок у дописі до стіннівки..» Коли через два роки Антоніна Андріївна пішла у відпустку, а на її місце призначили нового, хоч і досвідченого, вчителя, ставлення учнів до іноземної мови різко змінилося: цілими тижнями діти не заглядали у підручник. Коли ж повернулася з відпустки улюблена вчителька, вони знову засіли за переклади, з’явилися оголошення щодо проведення різних заходів. Ті самі діти, та сама програма, та інший учитель, інша особистість, що здатна домагатися прекрасних результатів. Кожний із нас може навести подібний приклад, бо вчитель-майстер надовго лишається в пам’яті своїх учнів. Такою вже є ця професія.

Тисячі професій народжуються і вмирають. Але живуть і до цього часу найдавніші з них - хлібороба, будівельника, лікаря, вчителя. Та й серед цих вічних професій учительська посідає особливе місце: вона - початок усіх професій. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя - навчити людину бути Людиною.

Що нового можна сказати про цю професію? Написано багато книжок, де показано і велич педагогічної праці, й труднощі її.

Спробуємо подивитися на професію педагога з різних позицій: з глобальних - навіщо суспільству ця професія, з позиції учня - чого чекає дитина від педагога, ким він є для неї, з позиції вчителя - якими є його обов’язки, як він розуміє їх?

Чого чекає суспільство від учителя? Воно може існувати, якщо його громадяни розподілять між собою сфери застосування своїх сил, кооперування яких дає змогу людству розвиватися.

Головні сфери: виробництво, наука, мистецтво.

Виробництво - основа життя суспільства, воно забезпечує людей необхідними засобами існування. Наука дає нові знання, технології, що допомагають розвивати виробництво, сприяють усвідомленню сутності буття. Та не лише інтелектуальною діяльністю і виробництвом живе людина. Велику роль відіграє духовна царина, яку живить мистецтво через відображення дійсності в художніх образах. Наука і мистецтво впливають на виробництво, удосконалюючи його. Проте для цього потрібні люди, які ввібрали б у себе досвід, набутий попередніми поколіннями, і були готові розвивати і виробництво, і науку, і мистецтво далі. Педагогічна діяльність як форма вияву активного ставлення людини до навколишньої дійсності сконцентрована у галузі залучення молодого покоління до накопичення суспільного досвіду (в освіті). Для того щоб з’ясувати взаємозв’язок різних сфер людської діяльності і побачити місце педагогічної професії, уявімо цю систему у вигляді схеми:

Педагог має справу з конкретними людьми: дітьми свого класу, школи, іншого закладу, проте його завдання не підростаючого покоління до активної участі в житті суспільства. Чому суспільство змушене відкривати школи, тримати армію вчителів? Для того, щоб нові покоління могли включитися у різні сфери життя (розвивати науку, мистецтво, виробляти продукцію, поширювати досвід). Саме тут, в освіті, у згорнутому вигляді діти проходять попередній шлях людства і засвоюють ті результати, яких воно досягло впродовж тисячоліть.

За багатовікову історію людина нагромадила величезний досвід. Суспільство зацікавлене в тому, щоб відібрати з нього найцінніше, необхідне для засвоєння молодим поколінням, щоб через засоби масової інформації, а головним чином через школу і вчителя, трансформувати його у свідомості молоді. Призначення вчителя - бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресові. В процесі навчання педагог передає пізнавальний досвід, допомагаючи опанувати знаряддя праці - трудовий, організовуючи взаємини у процесі діяльності людини - моральний.

Брак цілеспрямованої гуманістичної освіти може призвести як до інтелектуальної, так і до моральної деградації нових поколінь. Учитель несе соціальну відповідальність за наслідки своєї праці. Його роль як організатора освіти, виховання не може бути перебільшеною; за рівень розвитку нового покоління він відповідає перед державою. Особливо значущою є місія вчителів у наш час, коли виявлено небезпечний для долі цивілізації розрив між технічною підготовкою людини і рівнем її соціальної свідомості, її моральності. Саме цей розрив є однією з причин ядерної загрози, що нависла над світом, екологічної, продовольчої та інших глобальних проблем. Усе це потребує підвищення культури народу, а отже, гуманізації освіти. І тому у школи і вчителя сьогодні соціальне замовлення - виховати поборників виживання людства, збереження планети, що стала нашою спільною домівкою.

Позиція вчителя завжди специфічна. З одного боку, він готує своїх вихованців до потреб певного моменту, до конкретних запитів суспільства (нині актуальною є орієнтація на сільськогосподарські професії, ринкові відносини, виховання дисциплінованості тощо). З другого боку, вчитель, об’єктивно залишаючись носієм і провідником культури, несе в собі позачасовий чинник, беручи участь у формуванні особистості як синтезу всіх багатств людської культури. Вчитель - це людина, що скерована в майбутнє, формує у молодих людей активне і відповідальне прагнення оновлення світу, у якому вони живуть.

Служіння сьогоденню і втілення гуманістичної місії надає драматизму долі вчителя, який нерідко скутий вказівками і рекомендаціями адміністрації, поточними потребами. Що більше вчитель підпорядковує свою діяльність конкретним запитам дня, то меншою мірою він є гуманістом і моральним наставником. Піднестися над буденністю, усвідомивши своє покликання, і гідно йому служити - ось що нині найважливіше для вчителя. Хоча діяльність учителя суспільне зумовлена і спрямована на завдання соціалізації людини, кінцеву мету своєї праці йому слід бачити в пріоритетах самої людини, дитини, в ім’я якої й існує суспільство. Це принципова позиція в роботі педагога, якою він керується повсякчас, і особливо у складних ситуаціях, коли постає питання вибору конкретного розв’язку.

Чого чекає дитина від педагога, ким він є для неї? Здавалося б, усе просто: носій знань, приклад для наслідування. Та коли ми читаємо твори самих учнів про їхніх наставників, коли діляться спогадами про улюбленого вчителя першокурсники, серед багатьох теплих слів завжди рефреном звучить вдячне: «Вона розуміла нас, вірила в нас, кожному могла зарадити». Потрапляючи з дому в клас як невеликий осередок суспільства, кожна дитина різною мірою відчуває труднощі у налагодженні стосунків, засвоєнні пізнавального, морального, естетичного досвіду й чекає від учителя на допомогу у самовизначенні. Об’єктивно у кожної дитини є потреба усвідомлювати себе особистістю, тобто бути впевненою у повазі до себе, у власній значущості і звідси - у позитивній оцінці з боку довколишніх. І учень чекає від учителя передусім розуміння своїх проблем, прагнень, він вдячний над усе за створені умови для самоутвердження. Вчитель забезпечує учневі визнання через вияв власного ставлення і організацію атмосфери класного життя, через створення ситуацій розвитку учня на уроці і в позаурочному спілкуванні. Залучаючи дитину до діяльності, вчитель скеровує її на пізнання світу і себе в ньому, дозуючи допомогу, реалізує важливий принцип виховання: «Допоможи мені, щоб я зробив це сам».

Отже, для дитини, підлітка, юнака вчитель потрібний як організатор життєдіяльності, що забезпечує кардинальні потреби людини у самоактуалізації і визнанні.