Головні критерії

1. Домінуюча форма власності на засоби виробництва. Маркс.

2. Технологічний спосіб виробництва. Інституціалізм:

– доіндустріальне суспільство;

– індустріальне суспільство;

– постіндустріальне суспільство;

– інформаційне суспільство.

3. Спосіб управління і координації економічної діяльності (німецький лібералізм).

Щодо класифікації застосовується багатокритеріальний підхід. Значного поширення набули погляди, згідно з якими виокремлюються 4 типи 4 типи основних систем організації економічного життя:

– традиційна;

– ринкова;

– командна;

– змішана.

Матеріальною основою економічної системи виступають продуктивні сили – вони є органічним поєднанням особистого та речового факторів. Згадані елементи (робоча сила і засоби виробництва) складають основні елементи продуктивних сил. На рівень їх розвитку впливають:

– освітній фактор;

– ступінь майстерності;

– дисципліна праці на всіх рівнях ієрархії;

– наукова організація праці;

– рівень суспільної комбінації виробничого процесу;

– природні умови;

– розвиток науки та ступінь її технічного застосування;

– технічний прогрес – глобальна закономірність розвитку суспільства.

В історії розвитку техніки виділяються 3 етапи:

– інструменталізація виробництва;

– механізація;

– автоматизація.

Тип зв’язку людини з технікою на різних етапах розвитку характеризується технологічним способом виробництва. Зміст цього поняття складають знаряддя праці в поєднанні з математикою, технологією, енергією, інформатикою та організацією виробництва. Відповідно до 3 етапів у розвитку техніки виділяють 3 технологічні способи виробництва:

– ручний;

– машинний;

– автоматизований.

Традиційні економічні системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, як завжди передавались із покоління у покоління. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі економічні системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове, що породжує динамізм розвитку суспільства.

Основними рисами традиційної системи є:

– виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;

– спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;

– соціально-економічний застій " рельєфно" виражений, оскільки економіка розвивається повільно, протягом багатьох десятків років;

– розвиток техніки обмежений, оскільки він об’єктивно підбиває підвалини традиційної системи;

– стійке перевищення темпів зростання чисельності населення над темпами економічного розвитку, тому наявний високий рівень безробіття і низька продуктивність праці;

– зубожіння і бідність основної маси населення;

– нерозвинутість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий виробничий потенціал в країні в цілому.

Нині країни з суттєвими елементами традиційної економіки є постачальниками сировини й матеріалів у світове господарство, виступають ринком збуту готової продукції для розвинутих держав.

Командна, або адміністративно-командна, система: всі ресурси становлять власність держави, яка й здійснює централізоване управління на всіх його рівнях. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти.

Характерними рисами системи є:

– державна власність практично на всі фактори виробництва, які відокремлено нікому не належать, навіть господарюючим суб’єктам;

– колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічною діяльністю;

– централізоване виділення підприємствам ресурсів для виконання державних планів та централізоване ціноутворення;

– практично відсутня конкуренція, звідси – монополізм виробників і панування їх над споживачами.

Суттєвим недоліком такої економіки є те, що вона не створює дійових економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів конкретного споживача.

Цій економічній системі притаманні і деякі переваги:

– має великі можливості нагромадження виробничих ресурсів, перерозподілу їх у приоритетні галузі;

– такий перерозподіл дає можливість уникнути масового хронічного безробіття, дає можливість забезпечити повну зайнятість;

– забезпечує за рахунок централізованих коштів певний рівень освіти, медичного обслуговування, вирішує ряд інших соціальних проблем.

Ринкова економіка ці питання вирішує через ринок, ціни, прибуток, витрати.

Характерні риси:

– панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;

– ринкова система координації та управління господарською діяльністю;

– дотримання принципу свободи підприємництва, вибору сфери діяльності;

– поведінка суб’єктів ринкової економіки диктується егоїстичними інтересами, але саме так досягається великий суспільний результат;

– кожен суб’єкт прагне до отримання максимального прибутку, самостійно приймає рішення, діє на свій страх і ризик;

– деякі з виробників не мають реальної можливості вплинути на ситуацію на ринку. Діє загальна конкуренція – всі проти всіх.

Змішана економіка базується на широкому розмаїтті форм власності та господарювання. Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують у чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання, управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.