Проаналізувати взаємозв’язок між розумовою діяльністю і мовою.

Роль мови і мовлення в онтогенезі психіки та її сформованому стані дуже велика. Так само як велика і роль психіки в засвоєнні і вживанні мови та формуванні мовної здібності.

Виникнення (стосовно до дітей - становлення) мови істотно перебудовує всю психічну сферу людини: такі процеси, як сприйняття, пам'ять, мислення, уяву, довільне увагу, формуються у людини лише за участі мови і опосередковані нею. Мова, виступаючи як найважливіша вища психічна функція, організовує і пов'язує всі інші психічні процеси. Наводячи до перебудови всіх якісних характеристик мислення, пам'яті та інших психічних функцій, мова стає універсальним засобом впливу на світ, «... разом зі словом у свідомість людини вноситься новий modus operandi, новий спосіб дії». У свідомості людини процеси мислення та уяви найтіснішим чином пов'язані з мовною діяльністю, утворюючи специфічно людський вид розумової діяльності - мовне мислення. Розвиток мови тісно пов'язане і з іншими психічними процесами. Так, включаючись в процес сприйняття, вона робить його більш узагальненим і диференційованим; вербалізація запам'ятовується (фіксування наочно-чуттєвих уявлень за допомогою відповідних слів-визначень, слів-понять) сприяє осмисленості запам'ятовування і відтворення; надзвичайно важлива роль мови в організації і розвитку функцій уваги, при регулюванні людиною своєї поведінки і т. д. З іншого боку, неможливість використовувати мову і мова в онтогенезі психіки або обмеження в його використанні призводять до затримки, дефіциту і спотворення багатьох сторін психічного розвитку (що, наприклад, спостерігається у дітей з вродженою чи рано придбаної глухотою, дітей з рано придбаної афазією, дітей з алалією та в інших випадках відхиляється розвитку).

У свою чергу, наявні у певних груп дітей з обмеженими можливостями розвитку різного роду порушення психіки (і насамперед - порушення інтелектуального розвитку), як правило, ведуть до затримки або патологічного порушення засвоєння ряду компонентів мови (насамперед - семантичного, синтаксичного і лексичного).

Що стосується вже сформованих РД і психіки, то мова, як добре відомо, дуже часто вживається в психічної діяльності - в різних її формах і на різних етапах її здійснення. Багато акти громадської діяльності, засновані на психічній діяльності, без мови і мови (РД) відбутися взагалі не можуть (наприклад, закони і законоположення, молитви, клятви та ін.) Сама ж мова і використання мови поза психічної діяльності неможливі; будь мовної (мовної) акт психічна діяльність «починає», «продовжує» і «закінчує», оцінюючи при цьому результати мовної діяльності. Мова (якщо це необхідно індивіду) органічно вписується в психічну діяльність і обслуговує її. Образно кажучи, мова - слуга немовний (в т. ч. психічної) діяльності.

Не можна не враховувати і ту обставину, що процес породження мовлення являє собою перехід від сенсу, який існує в «образній формі» до тексту, який існує в мовній, знаковій формі, а процес сприйняття мови являє собою перехід від тексту до смислу.

Отже, загальним положенням є те, що мова і психіка найтіснішим чином пов'язані, причому ці зв'язки багатогранні і неоднозначні.

Основна функція психіки - відображення дійсності в «образній формі». Психіка людини, будучи цілісним утворенням, разом з тим включає в себе психічні процеси (відчуття і сприйняття, пам'ять, мислення та ін), стану і почуття, основоположні властивості особистості (дух, душу, світогляд, соціальну спрямованість, устремління, здібності і інші що становить «вищого рівня» особистості, а також характер, емоції, волю, темперамент і Т. д.).

Мова (у тому числі - буденний або ідіоетніческой мова), як уже зазначалося вище, є знакова система, призначена для здійснення комунікації і багатогранною психічної діяльності.

Психіка «являє себе» в образах. Образи прямо або опосередковано пов'язані з об'єктами - «оригіналами» з навколишньої дійсності. В образах так чи інакше відбиваються властивості і відносини, характерні для цих об'єктів.

Мова ж «виявляє себе» і в знаках. Знаки виступають заступниками образів предметів та їх відносин. У самому знаку (точніше, в його експоненті, звукокомплексов) не міститься ніяких

відомостей про дійсність (ідеальної або матеріальної). Знаки - умовні заступники образів. Знаки лише відсилають до образів і їх відносинам. ^ ^ Наприклад, в самому знаку «стіл» (а саме в його експоненті) як послідовності звуків [s], [t], [о], 1 ^ 6 не міститься жодних відомостей про столі, а саме про його структуру (формі стільниці, кількості ніжок, висоті і т. д.), про його «індивідуальної» функції (столовий, обробний, кабінетний, хірургічний і т. п.), а також про наш різноманітному особистісному ставленні до «абстрактного» столу або до столу «конкретному», тому, який зараз перебуває в полі нашого сприйняття (значущий він для нас чи ні, зручний або незручний і т. д.).

Знак (експонент1 ^ 7) «стіл» лише відсилає до певного способу в певній ситуації діяльності. Це в рівній мірі відноситься до будь-якого іншого значимого слову, скажімо, до слова «краса», де в послідовності звуків (або букв) ніякого поняття краси не міститься; але це слово відсилає нас до поняття «краса», яке сформувалося в нашому життєвому досвіді і закодовано в пам'яті в складній образній формі