Закінченнє

Жиємо в часах, в яких на наших очах довершуєть ся грандіозна переоцінка старих вартостий.

Доконуєть ся вона й на полї невідмінних, як здавалось до недавна, релїгійних вірувань.

Усе те, в що досї вірило ся як в неоспориму, бо самим Богом обявлену правду, розсипаєть ся в порох, й невеличкий гурток оборонцїв старих поглядів питає себе з нетаєним переляком:

— Що дальше нам діяти, й на чім набудуче операти ся, коли Наука розбила безпощадно і безповоротно тверду скалу, на якій опералась досі уся наша дотеперішня віра?

— Досї, — кажуть вони, — усе було таке ясне, просте і певне... Ми мали в руках Біблїю, якої правдивости не заперечував нїхто — як то кажуть — від дошки до дошки — й ми усї вірили, що від першої книги Битія аж до відкритя св. Івана усе було непомильним словом самого Бога. Та тим часом — як невимовне болючі розчаровання принесли нам останнї великі відкритя Науки... Нам доказали незбитими аргументами, що ми милили ся що до авторства і часу писання св. книг, виявили нам, що історичні вісти в многих місцях Біблії дуже а дуже непевні, та що нам належить уступити з многих місць, на яких ми операли нашу віру й в яких шукали жерела потїхи для наших душ... Порівняна релїґія доказала, що чимало з того, що ми вважали питомим єдино жидівській релїґії, в дїйсности находить ся в релїґійних віруваннях многих народів на усїм сьвітї... Наука і археольоґія засьвідчили безмежну давнину людського роду й спорідненнє людини з нисшими сотворіннями, й виявили усю нашу ефемеридну марноту в Всесьвітї... — «В що ми можемо ще дальше вірити?» — питають вони залякано, —.й отримують з усїх усюдів одну, тверду й холодну як сталь відповідь:

— Пишіть: «пропало»... Панованнє теольоґії й попів скінчило ся на віки.

І інтересне при тім теє, що такі і подібні їм голоси підносять не якісь там «безбожники» або «недовірки», але самі попи, і то найсьвітлїйші їхнї уми, самі сьвітила, визначні учені й професори унїверситетів.

(Тії, що читають по анґлїйськи, найдуть повисші гадки в слїдуючих цїнних книгах:

The Bible, its Origin, its Significance and its abiding Worth, by Prof. A. S. Peake, D.D. — Hodder & Stoughton, London, New York, Toronto.–Chapter I., The Situation, pp. 4–10.

The Problem of the Old Testament considered with reference to recent Criticism, by James Orr, D.D. — London, James Niebet & Co., Ltd., 1908, pp. 396–730.

І що ж то викликало в релїґійних поглядах сучасних людий так радикальний переворот?

Відповімо коротко: Наука.

Згаданий висше проф. Пік пише про се ось так:

«В першій мірі треба згадати тут зміну, яка наступила в усїм нашім розумінню і погляді на вселенну («our whole conception of the universe»). Ми не жиємо вже в часах Птольомейської теорії, коли то землю уважали осередком сьвіта й представляли собі її як кружок, над яким уносить ся небо поверх твердого склепіння, не так дуже й далеко від нас, а під яким містить ся підземеллє, домівка померших, або — як пізнїйше думали — домівка грішних душ — пекло. Копернїкова теорія змінила цілковито наш погляд на вселенну, компромітуючи при тім основно христіянську теольоґічну систему, яка наперекір усїм очевидним вислїдам Науки тримаєть вперто перестарілої теорії про вселенну («antiquated theory of the universe») навіть по нинїшний день. В слїд за тим пішов так званий»Lower Criticism, Higher and Historical,» T. Є. нисша, висша й історична критика так зв. «сьвятих» книг жидівського й христіянських народів. Та вже найбільш підкопала їхню повагу Новітня Наука.
Ґеольоґія (наука про землю), а опісля теорія, а радше (в сьвітлї останнїх наукових результатів) закон еволюції опрокинули безповоротно біблїйну казку про сотвореннє сьвіта в шістьох днях, й навчаннє про подрібне твореннє та про коротенький час, який Біблїя визначує істнованню людського роду на нашій землі».

В останнїх же часах сей конфлікт (боротьба) між Біблїєю і фізичними та біольоґічними науками скріпили ще сильнїйше чудові просто здобутки археольоґії.

Завдяки їм ми маємо нинї в наших руках незбиті докази не лише про величезну давнину людського роду на землї, але також однаково важкі й. абсолютно певні й безумовно переконуючі слїди й величаві останки незвичайно давної й високорозвиненої людської цівілїзації в часах, які попередили цїлі тисячлїття добу, до якої біблїйна хронольоґія (лїточисленнє) привязує сотвореннє першої пари людий!

Ба, — але поминувши навіть такі спеціяльні питання, а радше біблїйно-наукові непорозуміння, як приміром казка про сотвореннє небесних тїл «четвертого дня», або казка про Потоп і т. п., — нам кажуть нині навіть таке, що уся Павлова теольоґія (а відомо, що властивим творцем христіянської релїґії був Павло) операєть ся на припущенню, що третя голова Битія (казка про первородний гріх) містить оповіданнє про дїйсний факт або подїю, — а тимчасом нинї доказано усю безпідставність такого припущення!

Вкінци, як сказано вже, чимало причинила ся до підкопання поваги Св. Письма так звана Компаративна або Порівняна Релїґія. Пильне, терпеливе й симпатичне студіованнє не-христіянських релїгій, якому десятки талановитих учених посьвятили усе своє житє, виявило на денне сьвітло безлїч чудових подібностий й понять, які досї уважали люди виключно біблїйними, а які не лише що не є зівсїм біблїйного походження, але навпаки в многих випадках є хронольоґічно много вчаснїйшими, а просто запозиченими Жидами з инших, ще ранїйших релїґійних видумок. (Про усе сказане висше гляди цитований уступ в книзі проф. Піка.)

Та вжеж поміж усїма науками останньої доби, я кі так могутньо захитали основами релїґійних вірувань теперішної доби, перше місце займає археольоґія.

»Nothing in the whole course of last century is more remarkable than the recovery of the knowledge of ancient civilizations through the labours of explorers and the successful decipherment of old inspirations,»— так твердить учений професор Орр, і зівсїм справедливо (по нашому: «Протягом усього минувшого столїтя нїщо не е так замітним як відзисканнє знання старинних людських цівілїзаций завдяки працям великих експльораторів (відкривачів), й завдяки щасливому відчитанню старинних надписів»). В першій половині 19-ого столїтя віднайшли учені ключ до відчитання прастарих єгипетських надписів (гіероґлїфів), а в другій половині того ж столїтя навчили ся учені (після великих зусиль) відчитувати пра-прастарі старо-вавилонські (халдейські) й ассирійські надписи. Завдяки тому наші відомости про прадавні часи в бувальщині людського роду збогатили ся безмежно й вийшли далеко далеко поза межі біблійної казки про сотвореннє сьвіта й першої пари людий.
В сьвітлї тих великих археольоґічних відкрить останнїх десятилїть показало ся, що в часах, коли жидівського народа ще не було на сьвітї, в Єгиптї, Вавилонїї і Ассирії жили народи, які розвинули вже тоді дуже високу й незвичайно інтересну цівілїзацію. Протягом довголїтних важких праць, виконуваних серед невимовне тяжких умов в далеких країнах, під пекучим полуденним небом й серед непривітних, напів диких племен, учені ріжних культурних народів (анґлійські, француські, нїмецькі, російські, американські) добули з землї преінтересні останки людської працї і думки, які кинули богате сьвітло на мову, звичаї і обичаї, штуку і ремесла, орґанїзацію і релїґійні вірування прадавніх народів, що жили, працювали і змагали ся на много тисяч літ до Христового різдва, розвинули у себе високі цівілїзації, — й згодом щезли безслїдно з лиця землі... Щезли самі, а разом з ними загинула навіть і память про усї величнї здобутки їхнього ґенїя. І коли б не згадані працї тих великих учених, ми б і досї не знали нічого про сї прадавні часи замерклої бувальщини давно загинувших народів, не знали б і сього, що іменно їм завдячували Жиди свої космоґонїчні (про початок сьвіта) і всякі инші казки, перекази і вірування.

Більш 100, 000 глиняних рукописних табличок відкрили досї учені в руїнах прастарих вавилонсько-ассирійських міст, опріч великого числа усяких инших предметів домашнього й публичного вжитку тих прадавніх народів. Усї ті дорогоцінні памятки дали можність ученим змалювати нам докладно образ житя, звичаїв і обичаїв, інституций й релігійних вірувань старинних Вавилонян, Ассирійцїв, Гіттітів, Єгиптян і пр., й показали понад усї сумнїви, що культурне житє тих народів сягає далеко-далеко в замерклу минувшину шість, сім а може і більше тисяч літ перед Христовим різдвом. (Порівняй: Ніlрrесht, Н. V.: Explorations in the Bible Lands during the Nineteenth Century, 1903, pp. 391, 542.)

Виїмкове великі скарби відкрила нам відома вже нам біблїотека царя Ассурбанїпаля, а опісля й таблички найдені в другій славній старовавилонській бібліотеці в Телло, відкопані славним француським ученим De Sarzec. в останнїх часах велике вражіннє викликала в цїлім культурнім сьвітї відомість про відкопаннє третої прастарої біблїотеки в старовавилонськім місцї Нїппур. Розкопки в тім місті ішли під проводом американських учених (професорів пенсільвенського унїверситету), а найбільш сензаційною стороною наукових здобутків тих розкопок є теє, що, як здогадуеть ся проф. Ланґдон, прастарі книги (т. є. таблички) нїппурської біблїотеки є відписами ще старших старовавилонських книг, які переховували ся в однім з найстарших міст усього сьвіта, в прастарім халдейськім Ур, або Уру.

Тут в прадавніх часах стояла величава сьвятиня бога місяця Сіна або Наннара, а в її мурах й містила ся найдавнїйша на всьому сьвітї біблїотека.

Які книги і записки примістили в ній старинні мешканці тої країни? Як далеко в глубину істновання людського роду на землі сягають вони? Чи заховались в них ще старші перекази людського роду про початки сьвіта, — старші від тих, що їх найдено в нїнївській та нїппурській бібліотеках, а які — як вже знаємо — стали первовзорами для анальогічних (подібних) казок жидівського народа?

А передовсїм — чи заховались вони в руїнах уруської сьвятинї по нинїшний день, аби засьвідчити усьому сьвітови про безмежну давнину істновання людського роду на землї й його прадавню цівілїзацію, — на усї ті питання дадуть нам докладну відповідь американські учені вже в короткім часї. Приготовання до розкопок руїн нїппурської сьвятинї вже почали ся. Як будемо жити, познакомимо ся і з ними.

Кінець