Глава 3. Стратегії охорони здоров’я

З розвитком науково-технічного прогресу і зростанням змін в оточуючому середовищі збільшилась кількість психосоматичних та непсихотичних психічних розладів внаслідок несприятливого впливу природних і антропогенних чинників на динаміку пристосувальних механізмів людини. Під дією цих факторів (іонізуюча радіація, хімічні речовини тощо) відбувається поступова зміна генетичних, імунобіологічних і інших властивостей організму людини. Пристосувальні можливості людини не можуть змінюватись так швидко, як змінюється оточуюче середовище

Медицина як комплекс наукових знань і практичних методів, що мають на меті збереження і зміцнення здоров’я людини, профілактику захворювань і лікування є основою соціального інституту охорони здоров’я. Використання досягнень медицини в охороні здоров’я, в основному, зосереджено на лікувально-діагностичних заходах, але цей шлях відіграє мінімальну роль в загальному комплексі чинників, що визначають стан здоров’я (близько 10 %).

Багаторічні спостереження кінця ХІХ і, особливо, ХХ століть на підставі зростання захворюваності населення, обумовленого зовнішніми факторами, спрямували охорону здоров’я на шлях профілактики різноманітних захворювань, в тому числі і психічних.

В період епідемій інфекційних захворювань (малярії, холери, чуми, тифу, туберкульозу) так звана стратегія “першої протиепідемічної революції” принесла вагомі результати. Але, упродовж наступних десятиліть на зміну переважній патології інфекційної природи прийшла патологія з перевагою хронічних неінфекційних захворювань. Цей процес в другій половині ХХ сторіччя також набув характеру епідемії. В умовах цієї епідемії створена нова стратегія, і, відповідно, нові методичні прийоми, спрямовані на попередження виникнення хронічної патології і так званих психосоматичних захворювань (гіпертонічна хвороба, загальний і церебральний склероз, ішемічна хвороба серця і мозку; виразкова хвороба і бронхіальна астма та психічні розлади). Ця стратегія була обгрунтована М.Террисом і названа “другою протиепідемічною революцією”. Основним методичним прийомом тут є скринінг (просіювання) з метою виявлення груп ризику серед практично здорових людей і проведення відповідних заходів, спрямованих на протидію чинникам ризику розвитку захворювань. Реалізація цієї стратегії суттєво знизила показники загальної і психічної захворюваності.

Проте забезпечити здоров’я всьому населенню за рахунок ліквідації чинників ризику виявилось неможливо, хоча багато з них і вдалось ліквідувати. Загальна захворюваність, в тому числі і психічна, не зменшилась, а в ряді випадків навіть збільшилась, зокрема: зросла частота судинних, старечих і алкогольних психічних розладів, неврозоподібних, СНІД-інфікованих, пограничних і невротичних психопатичних розладів. Психічні розлади, за визначенням ВООЗ, стали великою соціальною проблемою в світі: ХХ століття визнано " віком неврозів”, ХХІ ст. прогнозується як „вік афективних розладів”. Змінилась структура захворюваності, а також патоморфоз існуючих патологій.

Нові реалії в житті людства, існування яких пов’язано з прискоренням темпів соціальних, економічних, технологічних, екологічних, кліматичних та інших змін послабили здатність людського організму до своєчасної адаптації до перерахованих змін середовища, лягли в основу психосоматичної і психічної дисгармонії в життєдіяльності людини.

Зниження функціональних резервів організму в цілому, порушення реактивності і резистентності, процесів саморегуляції і репродуктивності (зниження якості статевих клітин) призвели до народження ослабленого покоління, з високою схильністю до психічних розладів.

Форсований темп перетворення природи, глобалізація тощо відбуваються на фоні відносно сповільнених темпів біологічних змін в організмі людини, що є однією з причин виникнення психосоматичних і психічних розладів.

Біологічний і соціальний баласт етносу призводить до змін, які пов’язані з накопиченням “слідів цивілізації” в біологічній природі людини. Сучасні форми патології людини розглядаються як наслідки не тільки біоекологічних порушень, а як негативні чинники, що виникають в системі “людина – соціальне середовище”. Із точки зору загальнобіологічних позицій можна говорити про зниження ефективності механізмів самоорганізації живої системи у сучасної людини – біологічної сутності її здоров'я. Саме цей фактор лежить в основі змін характеру патології і психічного здоров’я населення.

З моменту зачаття і народження людина перебуває під впливом фізико-хімічних і біологічних чинників, які постійно змінюються, а також соціального і культурного оточення, які визначають його здоров’я. Дія соціальних чинників в умовах зростаючих темпів соціального життя, прискорення виробничих процесів стає нерідко позамежним, травмуючим, особливо дія психоемоційної сфери. Нове технологічне середовище (модернізація, комп’ютеризація тощо) підвищує вимоги до сенсорної системи людини, посилюючи психічну напруженість. Це викликає дисгармонію між нервово-психологічними і соціально-технологічними ритмами, яка нерідко призводить до важких психічних розладів. Відбувається порушення норми як функціонального оптиуму живої системи.

Крім того, науково-технічний прогрес призводить до непомірно високих темпів соціального життя, соціальної і територіальної мобільності і міграції населення, що порушує регуляцію психофізіологічних механізмів, внаслідок чого зростають патологічні форми життя. Напрацьовані упродовж еволюції механізми адаптації вступають в конфлікт з особливостями соціально-технічного середовища й зумовлюють появу захворювань. За останні три десятиліття з’явилось понад 40 раніше невідомих захворювань (СНІД, хламідійні інфекції, респіраторний синдром SARS і інші), які створюють стресогенну ситуацію і супроводжуються психічними розладами. Повернулись захворювання, які були лихом на початку ХХ ст. (туберкульоз, малярія і інші), поширились полісиндромні стани (2-3 хвороби в одного пацієнта), проходить патоморфоз існуючих психічних захворювань, резистентних до лікування, що створює проблеми для здоров’я населення.

Багато психосоматичних і нервово-психічних розладів є результатом ускладнення взаємостосунків між людьми внаслідок соціальної мобільності населення і збільшення міжособистісних контактів. Посилення тенденції “психологізації” життя людей пов’язано з урбанізацією, розвитком засобів масової комунікації (мобільний зв’язок, комп’ютерні програми тощо), що перевантажує інтелектуальні і емоційні стосунки між людьми. Виникають стресові хворобливі стани в житті особистості і внаслідок соціальних умов життя, які ВООЗ відносить, поряд зі способом життя, спадковістю, рівнем медичного обслуговування, до термінант здоров’я.