Технологічна основа політичного процесу

Виникнення в Україні на початку 90-х років ХХ ст. нової виборчої системи призвело до появи принципово нових засобів і методів впливу на поведінку електорату, що і складають сучасний комплекс виборчих технологій. Спостерігаємо значну активізацію політичного життя в суспільстві, що в умовах свого становлення й освоєння демократичних принципів нерідко обертається виявом таких негативних явищ як інформаційні війни, оприлюднення чергових партій компромату, використання " адмінресурсу", " брудних" технологій та ін. Усе це вимагає всебічного аналізу нових явищ.

Перехід суспільства від постіндустріального до інформаційного дозволяє досліджувати політичні процеси з технологічних позицій. На сучасному етапі люди застосовують технології у всіх сферах людської діяльності. Політика як одна з складових людської діяльності є галуззю, де широко йде процес технологізації. Причини технологізації політичного процесу полягають в потребах людини, раціональному застосуванні інформаційних, часових ресурсів на сучасному етапі розвитку людства.

Характеризуючи виборчі процеси, які відбуваються у суспільстві ми оперуємо різноманітними дефініціями. Найбільш широко вживаними є – " передвиборчі технології", " виборчі технології", " політичні технології", " політичні технології виборчої кампанії", " політичний маркетинг", " політичний менеджмент" тощо.

Політична діяльність як і будь-яка інша має свої не лише особливості, засоби і методи, а й закономірності. Це є не що інше, як відповідні технології політичної діяльності.

У літературі інколи подається формулювання виборчі " методи" або " методи виборчої боротьби". У застосуванні до виборчого процесу, на нашу думку, доцільно все ж таки використовувати поняття " технології", а не " методи". Технологія – це система… Головний елемент, який відрізняє " технологію" від " методів" - це опис кінцевого результату. Політична технологія забезпечує результат на виборах (успіх певного політичного діяча або партії), а методи, які використовуються можуть бути й в інших науках (психології, соціології тощо) [25, с. 9].

Термін " технологія" виник від давньогрецьких слів техно – мистецтво, майстерність і логос наука, знання, закон. У словниках технологію трактують:

1) як сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чогось;

2) як сукупність способів обробки чи переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення виробничих операцій тощо;

3) як " науку про переробку і обробку матеріалів, способи виготовлення продукції та сукупність прийомів, застосовуваних у різних видах діяльності";

4) як " будь-який засіб перетворення вихідних матеріалів, нехай то будуть люди, інформація чи фізичні матеріали, для одержання бажаної продукції чи послуг" [25, с. 10].

У широкому значенні під " технологією" розуміють сукупність прийомів, методів, способів і засобів організації й упорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети, специфіки й навіть логіки процесу перетворення й трансформації того чи іншого об’єкта. Більшість вітчизняних і зарубіжних вчених вважають широке застосування технологій аксіомою розвитку суспільства. До числа цих соціальних технологій належать і виборчі.

Технології вбудовані в найрізноманітніші процеси, забезпечуючи формування і використання політичної влади на різних рівнях організації держави і соціуму, сприяючи таким чином формуванню не лише універсальних, але і типових властивостей політичних технологій.

Таким чином, вирішення конкретної проблеми означає не стільки розуміння людиною цілей і засобів їх досягнення, скільки вироблення конкретних варіантів їх втілення на практиці, тобто вживання певних технологій, що забезпечують вирішення задачі. В цілому технологічне вирішення проблеми означає не розуміння того, який вигляд має, а як " розрядити" конкретну ситуацію. Саме тому за допомогою технологій виявляється новий сенс і суть влади. Технології по-новому порушують проблему виміру політичних подій, закладають основу для спеціалізованої діяльності з врегулювання або контролю політичних явищ. Утворюючи особливий ракурс розуміння політичних процесів, політичні технології показують, що від вживаних способів рішення тієї або іншої задачі може кардинально залежати суть цього явища.

У принципі технології використовуються для оптимізації будь-якого виду людської діяльності, в тому числі й для вивчення соціально-політичних процесів та управління ними. На відміну від сфери виробництва, технології у соціальній сфері мають свою визначену специфіку – залежність від людського фактору. Політичні технології як особливий тип соціальних технологій визначають зміст і форму політичних процесів, їх будову, функціонування політичної системи, впливають на поведінку учасників політичних відносин.

У даному контексті можна стверджувати, що політичні технології є сукупністю послідовно вживаних процедур, прийомів і способів діяльності, направлених на найбільш оптимальну й ефективну реалізацію цілей і завдань конкретного суб’єкта в певний час і у визначеному місці. В цілому як сукупність певних знань та умінь, що забезпечують вирішення суб’єктом конкретних завдань у сфері влади, політичні технології інколи також називають політичним маркетингом що на нашу думку є дещо не відповідним дійсності.

На сучасному етапі розвитку української держави маємо немалий досвід виборчих кампаній. Процес підготовки та власне вибори увійшли у наше життя та займають більше часу, ніж планомірна робота владних структур. Мабуть українське суспільство вже й не може уявити собі, що з екранів телевізорів та білбордів до них не будуть звертатися кандидати на ту чи іншу посаду.

Термін " політична технологія" є відносно молодим. Під технологічним вирішенням проблеми зазвичай розуміють те, яким чином досягається запланований результат у розрізі конкретної ситуації. У свою чергу, під політичними технологіями розуміється система послідовних дій і засобів, прийомів, методів, способів, процедур, які використовують суб'єкти політичної діяльності (особистості, політичні й суспільні групи, політичні партії, громадські об'єднання, групи тиску тощо) для досягнення необхідного політичного результату, реалізації політичних цінностей та інтересів [25, с. 11].

На сьогоднішній день не існує чіткого визначення політичних технологій. Використовуючи це словосполучення, політконсультанти мають на увазі найчастіше зовсім різні категорії – від конкретних прийомів і методик формування суспільної думки до стратегічних підходів і принципів. Що стосується звичайних виборців, те цей вираз асоціюється найчастіше з " чорним піаром", який застосовують політтехнологи, щоб будь-якими шляхами домогтися перемоги.

Таким чином, для того, щоб говорити про політичні технології, якимось чином аналізувати і класифікувати їх, необхідно попередньо визначитися з термінологічним апаратом і спробувати звести весь спектр думок до єдиного знаменника.

Деякі експерти розділяють поняття " технологія" і " техніка", оскільки технологія є набором визначених технік, що об’єднані навколо загальної мети і стратегії з урахуванням ситуації. Техніка ж – конкретний прийом або метод, послідовність кроків, що завжди веде до визначеного результату. Відповідно, під поняття політичних технологій попадають далеко не усі відомі методи. Наприклад, організація соціальної події або політичний переворот - це технологія, а проведена в рамках її демонстрація або мітинг – це техніка. Техніки можуть працювати в будь-яких країнах без суттєвих змін, у той час як технології більш специфічні й вимагають адаптації [59].

Можна виділити декілька взаємодоповнюючих підходів до визначення поняття політтехнології, що були проранговані за числом прибічників серед експертів.

Підхід 1. Назвемо його умовно " інструментальний", політична технологія в самому загальному виді - набір прийомів (технік, кроків і т.п.) по перетворенню вихідного матеріалу в якийсь продукт. Матеріалом може бути суспільна (елітна) думка, а продуктом – голосування за кандидата (підтримка).

Підхід 2. У центрі уваги " комунікативного" підходу знаходиться комунікація, а технологія визначається як послідовність дій по вибудовуванню каналів комунікації між кандидатом і електоратом.

Підхід 3. Прихильники " психологічного" підходу на перший план ставлять вивчення і вплив на суспільну думку, тому технологія тут – це подвійна комбінація, де спочатку проводиться вивчення електоральних настроїв (за допомогою універсальних методів досліджень), а потім здійснюється вплив (доставка очікуваної інформації за допомогою різних технік).

Підхід 4. Прихильники " стратегічного" підходу розбивають поняття політтехнології на складові частини. Для них технологія – це в першу чергу набір стратегічних принципів або підходів до організації виборчої кампанії. Ці стратегічні концепти універсальні. У першу чергу, це принципи позиціонування і просування руху меседжа. Друге - це робота з повідомленням. Крім того, експерти відокремлюють технологічні підходи (заохочення і погрозу), котрі універсальні, від технологічних прийомів (обмежені в дії) і каналів комунікації (цілком специфічні).

Підхід 5. Через призму " лідерського" підходу технологія виглядає як послідовність дій по перетворенню неформальних лідерів (політиків) у формальних або утримання в руках лідерів важелів влади.

Підхід 6. У концепції " моделі" технологія - це не діяльність, це - модель діяльності. Це результат аналізу вже проведеної (раніше) діяльності. Причому, здійсненої неодноразово – тільки аналітична перевірка тих або інших положень загальної моделі на безлічі приватному і незалежних по відношенню один одному прикладів дозволяє бути упевненим у її точності і, якщо потрібно, універсальності [54].

Усі консультанти погоджуються з тим, що універсальні політичні технології існують. А деякі говорять навіть, що взагалі усі технології універсальні, при цьому якихось специфічних технологій просто немає.

Політичні технології – сукупність найбільш доцільних заходів, способів, процедур реалізації функцій політичної системи, спрямована на зростання ефективності політичного процесу і досягнення бажаних результатів у сфері політики. Політичні технології містять в собі як засоби досягнення швидкого локального короткотривалого результату (тактика), так і отримання глибинного, глобального, тривалого ефекту (стратегія). Використання тих чи інших політичних технологій визначає ефективність політичного управління, регулювання політичних процесів, стійкість політичної системи і всього політичного простору. Політичні технології значною мірою визначаються типом суспільного розвитку (домінуванням у ньому еволюційних чи революційних процесів), характером режиму (демократичний, тоталітарний тощо).

На практиці вони постають як сукупність методів застосування закономірностей політики, перетворення політологічної теорії в конкретні рішення, постанови, розпорядження.

Політичні технології поділяють на:

- демократичні та недемократичні;

- базові (що відображають погляди, дії великих груп або й всього населення, наприклад, опитування громадської думки, вибори, референдуми);

- другорядні (технології прийняття окремих політичних рішень, проведення окремих політичних акцій - зборів, мітингів, пікетування, маршів підтримки і протесту, маніфестацій);

- загальні (значною мірою стосуються інтересів багатьох суб'єктів політичного процесу);

- індивідуальні (властиві для окремих суб'єктів політики). Індивідуальні технології використовуються окремими політиками, громадськими, державними діячами (публічний виступ, участь у бесіді, дискусії, розв'язанні конфліктів, виступ на радіо, телебаченні, пресі тощо) [13, с. 22].

Кожна з таких технологій має певні особливості використання, завдяки чому створюється відповідний імідж політика, його авторитет і популярність. Індивідуальні політичні технології обов'язково несуть відбиток особистих рис того, хто їх використовує. Загальними технологіями є технології прийняття політичних рішень, що стосуються максимально великої кількості людей (загальнодержавні, загальнонаціональні рішення) і технології виборчих кампаній. Але без знання специфіки, особливостей політичних технологій, вміння їх використовувати досягти успіху в політичній діяльності практично неможливо.

Використання політичних технологій завжди обумовлюється конкретними соціальними, політичними ролями, які постійно виконує суб'єкт політики, оскільки кожна окрема людина (особистість) завжди має відповідний соціальний статус, пов'язана з конкретними соціальними проблемами, впливає на їх розв'язання. Саме цим і обумовлені особливості, унікальність, іноді неповторність здавалося б одних і тих же політичних технологій.

Політичні технології існують у декількох видах, саме: розробка і ухвалення певних політичних проектів і рішень; реалізація політичних рішень; технології формування політичної влади; виборчі технології; технології діяльності політичних партій, організацій, об'єднань; технології формування громадської думки; технології узгодження суспільних інтересів; технології розв'язання політичних конфліктів тощо. Більшість політичних технологій використовується у процесі боротьби за владу і спрямовані на її утримання, розширення та зміцнення [25, с. 14].

Серед усього різноманіття політичних технологій найважливішим є виборчі технології – науково обґрунтована послідовність інформаційно-аналітичних та організаційних дій суб’єкта виборчого процесу та його команди, спрямована на досягнення визначеної політичної мети. Виборчі технології носять суб’єктно - об’єктний характер і здійснюють заданий психологічний вплив на електоральну поведінку виборців. В умовах зростаючої конкуренції на виборах саме ефективне використання виборчих технологій дозволяє завойовувати владу, те, заради чого, власне, й діють політичні актори.

Спробуємо дати визначення цьому поняттю, оскільки останнім часом воно широко використовується в лексиконі політиків, політтехнологів і журналістів, однак не існує єдиного погляду на їх сутність та зміст.

Дослідники відзначають, що сучасним виборчим технологіям притаманні універсальність, результативність, оперативність і гнучкість. На думку М. Варія, виборчі технології є засобом практичного досягнення поставлених цілей, вони є специфічним інструментом інновацій і творчості, організації різних видів впливу на електорат, соціальної, політичної, психологічної, економічної та інших видів діяльності та взаємодії у ході виборів. Їх особливістю є те, що з їхньою допомогою моделюються, стають феноменом соціальної реальності процеси впливу на електорат [7, с. 10].

Автори збірника " Виборчі технології і виборче мистецтво" ще 1993 року зробили висновок, що мистецтво, у тому числі й виборче, виникає тоді, коли кількість переходить у нову якість. Мистецтво виборів народжується, коли виборчі технології перетворюються на сплав соціології, політології, психології, нових інформаційних технологій, PR, лідерської комунікації. " Виборче мистецтво – це виборчі технології майбутнього, що створюють політику реалій та ілюзій, якими живе суспільство" [1, с. 19].

Виборчі технології є різновидом політичних технологій. Виборчі технології мають деякі характеристики, які притаманні політичним технологіям, але які в період проведення виборчої кампанії набувають певної специфічності. Виборчі технології, які розробляються і застосовуються по відношенню до українського виборчого процесу, дозволяють передбачати характер виборів, поведінку електорату, що створює передумови для впорядкування виборчого процесу та програмує стабільність політичних інститутів України.

В широкому розумінні виборчі технології - це сукупність методів, способів, прийомів, які використовують політичні лідери, партії, політична еліта з метою ефективного впливу на виборців під час проведення виборчої кампанії і розраховані на перемогу кандидата на виборах.

Мета виборчих технологій - досягнення політичних, економічних, інформаційних інтересів правлячої політичної влади.

Сучасні автори пропонують досить детальну типологію виборчих технологій, які використовуються, враховуючи різні ознаки. Їх поділяють на загальні, фундаментальні, які належать до питань організації виборчих кампаній і прогнозують, як буде використано той чи інший електоральний ресурс; технології тактичного плану, що описують найбільш прості, прикладні операції, а також завдання, які варто вирішувати у процесі виборчих кампаній.

Класифікувати фундаментальні технології можна так:

- за характером впливу на виборців і методів, що застосовуються, - організаційно-політичні, соціологічні, інформаційно-комунікативні, психолого-іміджмейкерські;

- з урахуванням етапів організації виборчої кампанії - пошукові, базові, прогнозні, пропагандистські, післявиборні;

- за типом впливу на виборців - прямі та непрямі;

- за відповідності законодавству й етичним нормам - легальні (" білі"), нелегитимні (" сірі"), нелегальні (" чорні") [43, с. 63].

Організаційно-політичні технології охоплюють набір формалізованих засобів і методів розробки стратегії і тактики виборчої кампанії, організації роботи виборчого штабу, збору коштів на проведення виборчих кампаній і т. ін.

Інформаційно-комунікативні технології - спрямовані на організацію активного медіапланування.

Психолого-іміджмейкерські технології покликані здійснити ефективний вплив на електорат шляхом застосування методів психології, ефективного використання і впливу на виборців символів і соціальних стереотипів, формування іміджів кандидатів і партій [43, с. 65].

Останнім часом у спеціальній літературі з’явилася теза про протиставлення терміна " виборчі технології" новому – " виборче мистецтво ". І. Грознецький вважає, що це не зовсім доречно: продуктивніше говорити про піднесення виборчих технологій до рівня мистецтва. " Такий підхід має на увазі розгляд кожної виборчої кампанії як унікальної, єдиної у своєму роді і неповторної. Виборче мистецтво протилежне шаблону, трафарету, потоковому виробництву, проведенню кампаній за заздалегідь заданим зразком. Як і будь-яке мистецтво – це творчий процес, у ході якого створюється нова й оригінальна реальність". Ймовірно, розвиток виборчих технологій піде у напрямку подальшої індивідуалізації роботи, яка передбачає всебічне врахування усього комплексу особистісних якостей кандидата, поглиблену і ретельну діагностику виборчого округу і детальний аналіз отриманого матеріалу [26].

На думку деяких дослідників, поняття політичні технології виборчих кампаній, яке зустрічається в науковій літературі, можна використовувати як відповідник поняття виборчі технології.

Зазначимо, що світовою практикою нагромаджено чималий досвід використання як позитивних, так і негативних прийомів досягнення політичних цілей. Для підвищення ефективності виборчої діяльності використовують традиційні, а також новітні оригінальні виборчі технології. Варто зазначити, що " виборчі технології" – поняття, яке відносно недавно увійшло до наукового обігу в Україні. Однак воно існує з давніх-давен як невід’ємне явище політичного життя, хоча й не мало сучасної назви.

На сьогодні не має єдиного погляду на сутність і зміст виборчих технологій. Вони тлумачаться і розуміються по-різному, спектр поглядів охоплює визначення від наївно-побутових до науково-обгрунтованих. Термін " виборча технологія" досить часто використовується політичними консультантами і політиками всіх рівнів, але ще не отримав достатньої розробленості у науковій літературі. Технологією, наприклад, називають телефонне опитування, телевізійний ролик, розповсюдження анонімних листівок і водночас стратегічний план виборчої кампанії.

Виборчі технології – це мистецтво вивчення електоральної мотивації, розробка механізмів, які базуються на певних психологічних підходах, за умов, коли береться за першочергове не " що", а " як" здійснити, як побудувати вдалу виборчу кампанію, як вплинути на виборця. Також виборчі технології можна визначити як, безумовно, політико-психологічні та організаційні технології, які базуються на комплексному науковому підході, який враховує низку наукових дисциплін, і насамперед політологію, соціологію, економіку, психологію, політичні РR тощо.

Сформулюємо п’ять основних характеристик виборчих технологій:

• системність: у повідомленнях, які розробляються, не може бути нічого випадкового, все має виходити з єдиного образу;

• плановість: кампанія, як правило, розбивається на кілька етапів, в межах яких відпрацьовується свій набір тем;

• обмеження кількості тем: ні в якому разі не можна говорити про все, в цьому випадку масова свідомість отримає занадто розмитий образ;

• багатоканальність: необхідно впливати на аудиторію за допомогою всього спектра комунікативних каналів (ЗМІ, реклама, чутки, анекдоти, карикатури тощо);

• " жорсткість": менеджеру кампанії слід дотримуватись обраної стратегії, не відволікатись на поради і вказівки, які лавиною обрушаються на нього [28, с. 38].

Окремої уваги приділено дослідженню ролі під час виборчих кампаній таких інформаційно-комунікативних технологій як РR і політична реклама. На нашу думку, PR (паблік рилейшнз­­) - це діяльність з управління суспільною (громадською) думкою і зміна (на позитивне відношення) цільових груп до політичного товару за допомогою засобів масової інформації, групової і між особової взаємодії з громадянами – виборцями. PR технології формують інформаційне поле виборчої кампанії і практичного значення набувають за допомогою встановлення ефективної двосторонньої комунікації між кандидатом і виборцем. За допомогою PR технологій формується довіра виборців до визначеного політичного діяча чи політичної партії, яка створює плацдарм подальшої обробки масової свідомості. Відповідно політична реклама мотивує " оброблених" виборців проголосувати за визначеного кандидата чи партію, і таким чином, відіграє заохочувальну функцію. У такому контексті виборча технологія постає у вигляді структурованого ланцюга процедур та операцій, реалізація якого передбачає координованість дій багатьох людей. Такий ланцюг називають технологічним процесом (інколи – технологічним рядом) виборчої технології. Кожна окрема технологія відрізняється від іншої складом, саме за допомогою технологічного ряду технології відбувається їх диференціація.

Особливої уваги заслуговує питання про розподіл політичних технологій на легальні (" білі") й нелегальні (" чорні"). Під " чорними" технологіями розуміють ті виборчі технології, застосування яких тягне пряме порушення законодавства. До них, зокрема, можна віднести як відверто кримінальні (наприклад, підкуп членів виборчої комісії), так і порівняно " безвинні", хоча і заборонені законом дії (подарунки виборцям, агітація з боку посадових осіб). " Сірими" вважаються такі технології, що не передбачають прямого порушення закону, але суперечать суспільній моралі та прийнятим способам ведення політичної боротьби. " Білими" технологіями називають ті, які належать до офіційного регістру дозволених та не суперечать законові [43, с. 69].

" Чисті" технології зручно застосовувати в суспільстві, що стабільно розвиваються, яке чітко класифікується на соціальні групи зі своїми сформованими ідеалами та інтересами, в суспільстві, де парламентська культура має давні традиції, а електорат має стійке тяжіння до тієї чи іншої політичної партії.

Для українського виборчого процесу характерно те, що " замовники" виборчих кампаній не враховують різнополярні інтереси електоральних груп, тому політтехнологи, розробляючи стратегію виборчої кампанії, за основу беруть " брудні" технології, котрі розраховані на маси, а не на окремого виборця.

Основне завдання всіх виборчих технологій полягає в тому, щоб подати свого кандидата в найвигіднішому світлі, показати всі його переваги, зробити відомішим і в такий спосіб забезпечити перемогу на виборах. Однак при цьому надзвичайно важливо побудувати виборчу кампанію з її численними технологіями і піар-акціями так, щоб вона не сприймалася як навмисне маніпулювання поведінкою електорату. Справжнє мистецтво аналітиків, які планують, полягає в тому, щоб прорахувати всі здобутки і втрати від проведення чи не проведення кожної конкретної політичної акції, спрогнозувати можливу реакцію на неї і точно визначити межу, за якою піар-акція перестає мати правдивий вигляд, викликає у виборців протилежний ефект, негативне враження.

Провівши дане дослідження, варто було б сформувати власне розуміння цієї проблеми. Відтак, на нашу думку, виборчі технології включають в себе сукупність засобів, методів, прийомів спеціального організованого впливу на населення (електорат), що завдяки своїй сукупності дозволяє йому впливати на електоральну поведінку, з метою отримання найвищої винагороди – влади.

Отже, більшість політичних технологій, які використовуються у боротьбі за владу, спрямовані на її утримання, розширення і зміцнення. Це – виборчі технології, тобто певна сума політико-організаційних, інформаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади окремого політика або групи політиків, політичної організації, блоку. Виборча кампанія – період найбільш продуктивного політичного життя. Саме в цей час партія та кандидати від неї на виборні посади усіх рівнів вступають в найбільш активні контакти з виборцями, налагоджуючи різноманітні комунікаційні лінії. Виділяють такі технології комунікації з виборцями, як: технологія роботи із засобами масової інформації, технологія роботи з місцевою громадськістю, технологія збирання підписів, технології зовнішньої політичної реклами, технологія організації зустрічей кандидата з виборцями, тощо. Також можна зазначити, що досвід українських виборів говорить про необхідність законодавчої регламентації питань застосування РR-технологій, створення цивілізованих норм і правил виборчої боротьби, обмеження використання " брудних" технологій.

Резюмуючи усе вищесказане про виборчі технології, можна відзначити, що їхній арсенал досить великий і різноманітний. Не можна говорити про стовідсоткову застосовність або незастосовність тих або інших технологій у конкретних країнах, оскільки усередині будь-якої країни є значимі відмінності між регіонами і групами виборців. Крім того, ситуація динамічна, і технології, що були ефективні рік назад, можуть перестати бути такими сьогодні. Створення стратегії виборчої кампанії - це творчий процес. Щораз конкретний технологічний ланцюжок вибудовується, як конструктор, з окремих блоків. Тому принципово важлива правильна діагностика ситуації на старті виборчої кампанії, створення індивідуальної стратегії для конкретного клієнта в цих унікальних обставинах і постійне одержання зворотного зв'язку в ході її реалізації.

У нашому дослідженні ми спробуємо дати оцінку тим технологіям, які в першу чергу знайшли своє відображення на президентських виборах в Україні. Ми можемо продовжити дослідження, описуючи нові і нові технології, шукати зв’язок між світовими тенденціями та настроями у країні, аналізувати найменші аспекти виборчих технологій, тим самим прогнозуючи на майбутнє появу нових технік і операцій, попереджуючи кризові ситуації і вдосконалювати інститути політичних досліджень.