Висновки

План

І. Встановлення зворотного зв’язку з батьками.

1. Поняття й етапи спілкування, поняття зворотного зв’язку.

2. Вчитель - творець відносин з батьками ІІ. Залучення батьків до співпраці

1. Родина – головний природний осередок виховання дитини.

2. Форми і методи залучення батьків до співпраці:

А) Індивідуальні.

Б) Наочно-письмові.

В) Групові.

Г) Колективні. 3. Батьки і педагоги – рівноправні партнери і союзники.

ІІІ. Висновки

Вступ

Спілкування - складний процес, тому що в ньому беруть участь як мінімум двоє, і в кожного з них наявні різні шари: внутрішній світ, “фільтри” або думки і цінності, зовнішні прояви, що можуть не збігатися в комунікатора і реципієнта. Інформація від комунікатора до реципієнта надходить через слова і невербальні засоби (мова знаків, мова дій і предметна мова). Реципієнт посилає негативну або позитивну відповідь, тобто, здійснюється відповідний зворотний зв’язок.

Активність усного спілкування, ефективність, результативність взаємодії багато в чому визначаються тим, як зрозуміли один одного учасники спілкування, як відреагували на слова і поведінку співбесідника, якими діями підтвердили правильність сприйняття в зворотному зв`язку. Під зворотним зв`язком в ситуації (акті) спілкування мається на увазі вирішення комунікативних завдань, що реалізовується в реактивних (мовних або немовних) діях співбесідників.

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпорядковані програми школи молодих батьків та педагогічної культури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінностей (здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї, матеріальне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відповідно орієнтовані й програми з етно- та родинної педагогіки.

Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи.

Чи легко спілкуватися? І що таке спілкування взагалі - простий обмін словами? Пригадайте недавнє непорозуміння, яке відбулося між вами і кимось із оточуючих. Що відбулося? Звичайно ж, ви обмінювалися словами. Але все-таки справжнього спілкування не вийшло. Чому? Звернемося спочатку до поняття спілкування. Відомий психолог А.В.Петровский дав йому таке визначення: “Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності” (Загальна психологія, 1986, с.128).

Яким же чином здійснюється цей багатоплановий процес? Які в нього етапи? На жаль, іноді цей процес буває неповним і веде до непорозумінь, тому він що обмежується лише трьома етапами. 1. Перш за все в одного з учасників виникає початкова думка. 2. Початкове словесне вираження.

3. Початкове розуміння з боку слухача. Отже, якщо учасники спілкування здійснюють тільки три кроки, викладені вище, досить вірогідно виникнення непорозуміння. З’явилася початкова думка, відбувся обмін словами, але спілкування виявилося невдалим, тому що реципієнт неправильно зрозумів зміст повідомлення, яке намагався виразити комунікатор. Розуміння змісту слів обома учасниками спілкування не збіглося. Що ж робити?

Для того, щоб переконатися, що повідомлення було передано і сприйнято правильно, без втрат і перекручень, і що спілкування пройшло ефективно, необхідно здійснити ще чотири кроки:

4. Зворотний зв’язок - це твердження або питання, призначені для того, щоб показати комунікатору, що саме зрозумів реципієнт.

5. Усвідомлення непорозуміння. 6. Прояснення початкового словесного вираження. 7. І нарешті останній етап - точне розуміння.

Активність усного спілкування, ефективність, результативність взаємодії багато в чому визначаються тим, як зрозуміли один одного учасники спілкування, як відреагували на слова і поведінку співбесідника, якими діями підтвердили правильність сприйняття в зворотному зв`язку. Під зворотним зв`язком в ситуації (акті) спілкування мається на увазі вирішення комунікативних завдань, що реалізовується в реактивних (мовних або немовних) діях співбесідників.

Для встановлення зворотного зв`язку в усній комунікації необхідні, по-перше, увага до співбесідника: розуміти не тільки його слова, але і поведінку в процесі спілкування (міміка, погляд, жест, інтонація і тому подібне); по-друге, постійний самоконтроль, необхідність своєю мовною і немовною поведінкою допомагати співбесідникові зрозуміти вас.

Не встановивши зворотного зв`язку із співбесідником, можна помилково припустити, що він точно зрозумів сказане, хоча насправді ефект зовсім інший. У такій ситуації повинна допомогти правильна установка кожного на передачу-отримання конкретній інформації. Види слухання, етапи і рівні сприйняття входять в поняття «Установки на взаємодію і взаєморозуміння». Вміння слухання, що розвиваються в реальній або модельованій мовній діяльності, сприяють підвищенню результативності спілкування.

Залежно від цілей усного спілкування і поведінки кожного з коммунікантів можливий неупереджений, позитивний зворотний зв`язок або агресивна, така, що носить негативний відтінок. Типи зворотного зв`язку відповідають реакції що слухає на повідомлення і підрозділяються таким чином:

активне слухання — слухання-співпереживання;

слухання-рада — слухання з метою дати раду і слухання, що має на увазі включення реплік-рад в реактивні дії того, що слухає;

слухання-питання — слухання, мета якого проконтролювати знання що говорить або отримати для себе додаткову інформацію, формулюючи у внутрішній мові питання до того, що говорить;

слухання-критика — упереджене слухання, що припускає неспівпадання точок зору співбесідників на проблему і спроби слухача скоректувати зміст повідомлення. Таку реакцію можуть дозволити собі в спорах, переговорах, дискусіях лише ті, хто абсолютно упевнений в своїй позиції, своїх знаннях.

З раннього віку людина «запрограмована» на у відповідь реакцію типів: «питання», «відповідь», «рада». Набуваючи життєвого досвіду, людина починає тонше реагувати на почуте, вчиться співпереживати, осмислювати точки зору інших людей. Якщо, слухаючи, людина прагне проявити участь до того, що говорить, звертає увагу на витікаючі від нього невербальні сигнали, його можна назвати ефективним слухачем.

Прогнозувати або ініціювати зворотний зв`язок під час мовної взаємодії можна за умови, що кожен з учасників спілкування використовує засоби і механізми, навики і уміння слухання і говору.

Назвемо деякі способи формування навиків говору і слухання:

Говоріння:

говорити цікаво і дохідливо (з урахуванням інтересів слухачів);

передавати слухачам тільки корисну для них інформацію;

правильно оформляти мовні твори, розташовуючи їх у великих композиційних блоках (виступах, монологах, міркуваннях) за принципом: вступ, головна частина, виводи (висновок);

використовувати мовні засоби відповідно до кількісного складу аудиторії (між особове, між групове, публічне спілкування);

застосовувати мовні засоби, відповідні функціональному стилю, ситуації, сфері спілкування;

передавати зміст з використанням невербальних сигналів;

здійснювати аналіз зворотної реакції слухачів в процесі говоріння;

регулювати темп говору з урахуванням того, що усна мова сприймається і розуміється важче, ніж письмова;

Слухання:

знаходити в почутому щось корисне для себе;

прагнути «розкривати істину» за допомогою реактивних мовних дій;

зосереджуватися на головному;

фіксувати основні положення повідомлення в письмовій мові (конспект, тези, опорні слова, цитати і так далі);

утримуватися від рад і «вироків» до серйозного осмислення сказаного;

ставити уточнюючі питання;

формулювати всновки у внутрішній мові;

аналізувати невербальні сигнали того, що говорить;

проводити аналіз і оцінку змісту повідомлення, а не поведінки того, що говорить і так далі

Поліпшенню якості отримуваної інформації або реактивних дій сприяють певні психологічні характеристики учасників спілкування і рівень розвиненості їх комунікативної компетенції. Так, людина, що володіє кращою інтуїцією, здатністю виділяти головну інформацію з почутого, узагальнювати і ранжирувати висновки, встановлює ефективніший зворотний зв`язок (що виявляється у відповідях на питання, запиті інформації, власних думках, узагальненні елементів наочного змісту, невербальних реактивних діях і так далі). Встановленню зворотного зв`язку і допомагають уточнюючі питання, які той, що слухає задає в процесі сприйняття інформації: що саме? коли саме? чому? Особливо важливе таке уточнення, якщо спілкування супроводжується ефектом «зіпсованого телефону».

Ініціатор спілкування повинен відповідати на питання того, що слухає. Не звертати увагу на уточнююче питання — означає спровокувати нерозуміння або неправильне розуміння власних слів. У відповідь на такі питання не варто повторювати в деталях великий інформаційний блок. Можна обмежитися повтором факту, цифри, поняття, визначення. Услід за мікроситуацією уточнення повинен послідувати контроль сприйняття. Слухач виражає повне розуміння репліками: «Тепер ясно!», «Так і т.д.

Ефект зворотного зв`язку особливо важливий в діловій комунікації, коли колектив співробітників приймає або виробляє загальні рішення. Причинами неефективної ділової комунікації можуть стати неповнота сприйманої інформації, слаба пам’ять виконавців, погана структура вказівок або інших повідомлень, неувага до співбесідників.

Кожна людина прагне до того, щоб краще розуміти і бути понятим. Проте в нерозумінні найчастіше повинні обидві сторони комунікації.

Для досягнення зворотного зв`язку необхідно подолати ряд бар`єрів і перешкод спілкування:

бар`єри передачі інформації — нечітке уявлення ініціатором спілкування предмету розмови, відсутність логіки у висловах, проблеми артикуляцій, тембр голосу, інтонація і так далі Переробка повідомлення у внутрішній мові що слухає відбувається тим успішніше, чим той, що краще говорить підносить предмет свого вислову за формою і змістом. Труднощі відправлення повідомлення найчастіше пов`язані з поганим (неточною) формулюванням змісту, неповнотою висловів, неточністю, двозначністю висловлюваних фактів. Якщо що говорить не вдалося ясно і логічно викласти зміст проблеми або інформації, його слова нікого ні в чому не переконають; бар`єри сприйняття інформації — непідготовленість до розмови на задану тему, відсутність навиків осмислення, трансформації, узагальнення інформаційних блоків, нерозвиненість механізмів імовірнісного прогнозування, погана пам`ять і т.д. трудності отримання повідомлення зазвичай зв’язані з тим, що повідомлення зрозуміло не повністю або неправильно, оскільки той, що слухає не запитав роз`яснень; повідомлення неправильно оцінене із-за упередженого відношення що слухає до того, що говорить; повідомлення прийняте не вчасно, тому недостатньо серйозно проаналізовано; об`єктивні перешкоди в спілкуванні — фізіологічні перешкоди (холод, жара, шум), психологічні (настрій, відношення до співбесідника, захопленість іншою ідеєю), а також відсутність спільної мови спілкування, несподіванка повідомлення і т.д. бар’єрами спілкування можуть бути роздратування або гнів, стреси, відчуття незадоволеності, які провокують неуважність, поспішність виводів і так далі Такі особисті установки співбесідників часто є непереборними перешкодами при встановленні ділових контактів. Щоб подолати виникаюче нерозуміння, учасники спілкування можуть спиратися на принципи взаєморозуміння: володіння професійною мовою або спільною мовою (іноді мовою-посередником); прагнення до отримання якнайповнішої інформації; концентрування уваги на головному; облік характеру ситуації (суперечка, полеміка, бесіда, обговорення, переговори); самоконтроль або контроль ситуації що слухає, здійснюваний впродовж всього процесу комунікації і такий, що включає декілька етапів: контроль підготовки інформації до передачі; контроль повноти сприйняття інформації; контроль формулювання реактивних мовних висловів відповідно до типу зворотного зв`язку.

Серед методів контролю найпопулярніший — уточнюючі або навідні питання, перезапит слів або висловів.

Краще всього зворотний зв`язок встановлюється, коли співбесідники демонструють природну участь і сприйняття всього повідомлення в цілому. Хороший шлях до взаєморозуміння — чуйність до потреб співбесідника. Така чуйність, готовність до співпереживання в реальному спілкуванні виражається у відповідних реактивних репліках слухача або в його переказі почутого з елементами власного аналізу і оцінки.

До спотвореного сприйняття і неправильної реакції ведуть: неясні за формою і змістом вислови, пропоновані для осмислення; відсутність уваги сторін до предмету розмови.

Щоб уникнути помилок у взаємодії із співбесідником, доцільно поставити собі наступні питання: чи правильно я розумію зміст і форму мови того, що говорить? чи зосереджений я повністю на вислові, або мої думки зайняти чимось іншим? чи остерігаюся я невірно інтерпретувати вислів?

чи правильно я реагую на емоції того, що говорить?

Якщо подолані бар`єри, перешкоди, небезпеки нерозуміння в процесі активної взаємодії, отримувана інформація (знання, визначення, інструкції, роз`яснення і так далі) буде повноціннішою, а зворотний зв`язок — дієвішою. Спілкування - складний процес, тому що в ньому беруть участь як мінімум двоє, і в кожного з них наявні різні шари: внутрішній світ, “фільтри” або думки і цінності, зовнішні прояви, що можуть не збігатися в комунікатора і реципієнта. Інформація від комунікатора до реципієнта надходить через слова і невербальні засоби (мова знаків, мова дій і предметна мова). Реципієнт посилає негативну або позитивну відповідь, тобто, здійснюється відповідний зворотний зв’язок.

Залучення батьків до співпраці

«Все тече, все змінюється» - говорив давньогрецький філософ Геракліт. І сьогодні ці слова звучать як ніколи актуально. Змінюється наше життя, змінюються взаємовідносини між людьми. І школа, як втілення майбутнього зазнає змін як ніхто інший. Сьогодні вона покликана, не просто давати дитині знання, її основним завданням стає навчити вчитися, розкрити творчий, індивідуальний потенціал особистості, прищепити нестандартні форми мислення. Саме ці якості особистості в майбутньому стануть затребуваними в суспільстві. І, ставлячи перед собою таке завдання, школа не може з нею впорається самостійно, вона потребує допомоги найближчих людей для школяра, його батьків. Хто як не вони знають особливості своєї дитини, хто може мати більшу мотивацію для подальшої його повноцінної реалізації. Тому сьогодні школа невіддільна від батьків, і в цьому аспекті вона повинна йти від стандартного формалістичного підходу до союзу вчитель-батько. Однак проблема залучення батьків до участі в шкільному житті криється не тільки в консерватизмі освітніх установ, батьки, часто, ставляться до вчителів або з тривожністю (коли їх запрошують на бесіду в школу). Або з твердою переконаністю, що саме завдання школи виховати гармонійну особистість, а в їх обов'язки входить нагодувати дитину, одягти, створити умови для нормального побуту. Таким чином, в умовах мінливого світу, зазнати змін повинні будуть і стосунки між вчителями і батьками. На зміну авторитарного лідерства школи має прийти рівноправне співробітництво між педагогом і батьками. Звичайно, для встановлення таких відносин потрібно поламати звичні стереотипи, що пов'язане з певними труднощами. І правий був Конфуцій, коли говорив: «Не дай Вам Бог жити в епоху змін». Однак якщо людині даються випробування, значить, даються і сили його подолати. Вчитель - творець відносин з батьками Учитель, як несучий просвітню місію, повинен ініціювати процес зміни парадигми відношення до батьків. Ось кілька рекомендацій, які допоможуть налагодити двостороннє конструктивну співпрацю: 1. Учитель, запрошуючи батьків до школи - задає тон бесіди. Почати він повинен з встановлення оптимально взаємодії. У цьому допоможе вправа «нейтралізації», метою якого буде захистити педагога від психологічного тиску батьків. Найчастіше, батьки при зустрічі з учителем вибирають або наступальну тактику, або починають скаржитися на життя, розповідаючи, що у них немає часу займатися вихованням дитини. Вчителю важливо не піддатися на емоційний пресинг і зайняти нейтральну позицію по відношенню до емоційного фону співрозмовника. Найкраще, протягом 10-15 хвилин, дати можливість людині висловитися, не приймаючи безпосередньої участі в бесіді, а ввічливо підтримуючи її нейтральними висловами, типу: «Я Вас розумію», «Я слухаю Вас». Через певний час емоційний фон батька почне спадати, і він психологічно стане готовий до конструктивного діалогу. 2. Тепер вчитель повинен створити рівноправну взаємодію з батьками, що означає: залучення їх до активної виховному процесу. На даному етапі йому необхідно зрозуміти почуття матері та батька до своєї дитини, і поставитися до них з належною повагою. Педагог повинен показати своє доброзичливе ставлення до співрозмовників, що стане першим кроком до рівноправного співробітництва. Далі необхідно донести, що у виховному процесі повинні брати участь обидві сторони: школа і сім'я, і тільки тоді, цей процес принесе свої позитивні плоди. Важливо показати батькам їх значимість у цій справі, пояснити їх роль у розвитку гармонійної особистості дитини. Одним з найбільш важливих моментів є позитивна характеристика особистих якостей дитини. Не один батько не залишиться байдужим до вчителя, який бачить щось хороше в його чадо. Таким чином, показавши відкритість і доброзичливий настрій, вчитель зніме «психологічний захист» батьків і зможе приступити до конструктивного діалогу. 3. Правильна побудова бесіди - запорука того, що Вас «почують».Запрошуючи батьків на бесіду, не намагайтеся, у що б то не стало, відстояти свою думку, слухайте аргументи співрозмовника і шукайте компроміси;

Обговорюйте проблемні моменти, а не характер дитини, направляйте бесіду на розкриття аспектів виховання без переходу на особистості, наприклад, у дитини погану поведінку, як результат самоствердження перед однокласниками, подумайте разом: в яких областях він міг би себе реалізувати: спорт, художня самодіяльність, підробіток і т.д.

У рекомендаціях батькам, необхідно враховувати їх коло інтересів, і виходячи з цього, пропонувати заходи виховного впливу, наприклад, тато любить ходити на риболовлю, порадьте брати сина або дочку частіше з собою. Рекомендуйте батькам всі домашні справи робити разом з дітьми: лагодити машину, клеїти шпалери, фарбувати паркан і т.д. Ваша розмова з батьками пройшла конструктивно, якщо: ви уникли протистояння, не втягнулися в низку звинувачень, змогли донести до батьків суть проблеми і разом вирішити: які заходи впливу можна вжити. 4. Шукайте неформальні форми роботи з батьками. Батьківські збори, на яких учитель інформує батьків і констатує факти, відходять у минуле. На зміну цьому повинні прийти нестандартні форми роботи, які б мотивували батьків йти в школу: Так можна запропонувати батькам самостійно провести збори, на яких вони могли б поділитися досвідом налагодження взаємовідносин зі своїми дітьми, і отримати практичні поради з виховання з перших вуст;

Запровадити практику відкритих уроків для батьків

Організовувати неформальні зустрічі батьків, під час яких піднімалися б проблемні питання.

Батьки - активні учасники виховного процесу, а не пасивні спостерігачі формування особистості дитини.

Кілька порад батькам нового покоління: 1. Розповідайте вчителеві про те, яких принципів виховання дітей дотримуються у вашій родині, педагогу необхідно володіти цією інформацією для здійснення індивідуального підходу до дитини. 2. Не соромтеся запитувати у вчителя, якщо ви не до кінця вникли в суть питання, уточнюйте, чи правильно ви зрозуміли один одного. 3. Сприймайте зауваження педагога, як конструктивну критику, і не бійтеся робити свої зауваження, в поважній формі, якщо вчитель переходить на особистість дитини. Предмет вашої бесіди - виховна проблема. 4. У разі виникнення у дитини труднощів в школі, підійдіть до вирішення питання спільно з педагогом, вислухайте обидві сторони конфлікту і тільки тоді приймайте рішення. 5. Показуйте дитині власним прикладом шанобливе ставлення до вчителя. Висловлюйте свої зауваження тільки в його відсутність. 6. Намагайтеся частіше бувати в школі, не тільки на зборах, але і на святкових концертах, разом з вчителем і дітьми прикрашайте клас, готуйте ранок. Таке ставлення до школи підніме ваш авторитет в очах вчителя і зблизить з дитиною. Таким чином, батьки, змінюючи своє ставлення до школи, а вчителі, будуючи конструктивні взаємини з ними, роблять одну спільну справу: виховують гармонійну особистість дитини. І пам'ятайте, не помиляється тільки той, хто нічого не робить. І якщо на сьогоднішній день, ваші взаємини залишають бажати кращого, то саме час їх змінити. Удачі Вам, на цьому нелегкому поприщі - вихованні творчої і неординарної особистості!

Наші діти – це наша старість.

Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наш сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною.

А.С. Макаренко. Amor vincit omnia – любов перемагає все. Цей вираз дійшов до нас з часів існування Стародавнього Риму. З любові народжується все прекрасне на землі. Любов, як високе моральне почуття, надихає не тільки поетів. Вона є життєдайною силою, яка робить людину здатною стійко і самовіддано протягом всього життя віддавати все найкраще предмету своєї любові. Родина – природний осередок найглибших людських почуттів: тут народжуються і поглиблюються любов до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошана до рідної мови, історії, культури. З перших годин появи дитини на світ, з перших місяців і років її життя батьки, родичі. Всі, хто поряд, ставляться до неї лагідно і ніжно, щиросердно й чуйно, і в дитячому серці зароджуються, вкорінюються відповідні моральні почуття – любов до людей, милосердя, доброта, що є сутністю вихованої людини.

Наше суспільство здавна визнає очевидну істину: батьки – головні природні вихователі дитини. Історія людського суспільства поклала на батьків головну відповідальність за виховання своїх дітей, “коронувавши” їх як найперших і незамінних на вчителів у житті кожної дитини. Про сину виховного впливу батьків красномовно свідчать українські народні прислів’я та приказки: “Які мама й татко, так й дитятко”, “Яка мама – така й сама”, “Хороші діти – то честь батька і матері”.

В усі часи зневажливо ставилися до тих, хто не виконував покладених природою батьківських обов’язків. Без глибокої, самовідданої й розумної любові до дітей не може бути повноцінного сімейного виховання. Виховати дитину - велике мистецтво, так як сам процес виховання – це безперервна робота серця, розуму і волі батьків. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з ними. Як говорив педагог А.С. Макаренко: “Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте, чи наказуєте її. Ви виховуєте її кожної миті свого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома.

У сучасному світі зростає розуміння ролі сім’ї, як такої, що визначає не тільки долю дитини, а розвиток суспільства.

В Концепції дошкільного виховання в Україні, Державній національній програмі “Освіта”. Україна ХХІ ст., Закон України “Про дошкільну освіту та виховання”, “Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні” підкреслюється велика роль родинного виховання, передбачається взаємопроникнення сімейного і суспільного виховання з метою створення для кожної дитини єдиного виховного середовища й водночас підкреслюється відповідальність за виконання своїх батьківських обов’язків. Сьогодні, лише незначна частина батьків може спрямувати у правильне русло виховання своєї дитини, отже, потребує допомоги фахівців. Такою допомогою повинна бути діяльність педагогів, які сприяють всебічному розвитку дітей, та допомагають сім’ї у їх вихованні. Розуміння того, що саме в сім’ї закладається фундамент повноцінного фізичного і психічного розвитку дитини, спонукає дошкільний заклад до пильного вивчення запитів, потреб і вимог сучасної сім’ї, тобто, до тісної взаємної ДНЗ і родини. Співдружність з сім’єю – одне з першочергових завдань, мабуть, у кожному дошкільному закладі. Сучасне життя спонукає до урізноманітнення та обновлення форм спільної роботи з батьками. Використання різних форм і методів, залучення батьків до співпраці, творчість педагогів, дипломатичність – запорука успішної взаємодії ДНЗ і родини. Здійснення цієї роботи, досягнення в ній справжнього успіху можливі лише при індивідуальному підході до кожної сім’ї. Тільки тоді батьки йтимуть до дитячого садка зі своїми радощами і сумнівами, стають єдиним колективом, завжди допоможуть і підтримають педагога. В нашому дошкільному закладі ми використовуємо такі форми роботі з батьками:

1) індивідуальні (анкетування, попередні візити батьків з дітьми, співбесіди, консультації, телефонний зв’язок, відвідування вихованців удома).

2) наочно-письмові (батьківські куточки, тематичні стенди, виставки, родинні газети, скринька ідей та пропозицій).

3) групові (консультації, збори, практикуми, школа молодих батьків, зустрічі з цікавими людьми).

4) колективні (батьківські конференції, зустрічі за круглим столом, засідання батьківського комітету, дні відкритих дверей, перегляд ранків, спортивних загань).

Співбесіди, як найбільш поширена форма індивідуальної роботи з сім’єю проводимо під час приходу та відходу дітей з дошкільного закладу. Вони допомагають педагогам та батькам ближчі познайомитись, тримати один одного в курсі життя дитини, слідкувати за його успіхами та невдачами, змінами в поведінці. Хоча ці бесіди короткочасні, вони дають змогу зрозуміти окремі вчинки і переживання дітей. А також дозволяють дати батькам деякі організаційні педагогічні і методичні питання. Тематика бесід диктується життям дитини вдома та в дошкільному закладі. (“Чим хворіє ваша дитини? ”, “Як краще звертатись до дитини”, “Режим роботи ДНЗ”).

До співбесід близькі консультації (групові та індивідуальні). Вони дають нам можливість глибоко висвітлити більш вузькі питання. Вибір теми для консультацій визначається спостереженням за дітьми або завданнями виховання (“Про що читати і розповідати дітям”, “Як привити дитину до охайності”, “Як виявити і розвивати здібності дитини”).

До консультації педагоги готуються напередодні, підбираючи потрібну літературу, наочний матеріал, повідомляють батьків про день і час проведення.

Однією з сучасних форм роботи з батьками ми використовуємо анкетування. Анкети складаємо різного напряму.

Опитування можемо проводити з метою виявлення загальних відомостей про дитину, особливостей виховання дітей в сім’ї. (“Чи добре ви знаєте свою дитину? ”, Які виховні методи застосовуєте для виховання? ”, “Які ваші побажання для вихователів вашої дитини? ”).

Інколи, щоб вияснити умови життя дитини, її інтереси, познайомити батьків з найбільш ефективними прийомами виховання, наші вихователі відвідують своїх вихованців вдома. В такому випадку педагог повинен бути толерантним, щоб батьки відчули, що їхній дитині бажають добра. Для цього потрібно досконало продумати свою поведінку, ідеї та пропозиції при звертанні до батьків.

Куточки для батьків ми організовуємо з ціллю інформації батьків та знайомства їх з педагогічними питаннями. Це можуть бути книги, журнали, фотографії, дитячі роботи, пам’ятки для батьків, оголошення. Тематика матеріалів міняється в залежності від завдання виховання на даний період.

Виставки для батьків проводимо з ціллю пропаганди педагогічних знань. Їх присвячуємо до батьківських зборів, конференцій або консультацій (“Книга для малюка – зробили тато, мама й я”, “А в садочку нашому добре жити”).

Головна ціль батьківських конференцій - обмін досвідом виховання.

До виступів залучаємо батьків. Тему вибираємо наперед. (Моральне виховання дітей в сім’ї). Готуємо декілька виступів “Про виховання чесності та правдивості”, “Виховання працелюбства у дітей”, “Батько як вихователь”, “Батьківський ринг”).

До конференцій часто присвячуємо виставку дитячих робіт, виступи дітей.

Двері дошкільного закладу повинні бути завжди відкриті для батьків.

Дні відкритих дверей – дієва форма педагогічної просвіти батьків у нашому ДНЗ, яка взаємно збагачує батьків і педагогів досвідом вивчення особливостей дітей та мистецтвом їх виховання. Безпосереднє ознайомлення з життям дітей в д/з дозволяє батькам переконатися, що виховання знаходиться в умілих і надійних руках.

Проводячи зустрічі за “круглим столом”, батьки мають можливість дістати відповіді на численні запитання у бесідах з психологом, логопедом, лікарем і з конкретної теми. (“Запитуйте – відповідаємо”, “Школа здорової дитини”, “Як навчити дитину правильно вмовляти звуки”, “Сімейні традиції”).

Багато задоволення отримують малюки, іколи їхні мами проводять з ними роботу. Ця форма організації занять повинна змістом новизни, відкриття особистості своїх батьків. В “День здоров’я”, наприклад, тато-лікар вихованця д/з розповідав і пояснював, чому треба любити воду, мило, зубну щітку і гребінець. А потім малюки переглянули виставу за участю вихователів і батьків. Зрозуміло, що не всі батьки проведуть заняття у дитсадку, але пограйтеся з хлопчиками та дівчатками, підклеїти разом книжки, розповісти про свою професію зможе майже кожен. Присутність батьків допомагає вихователям організувати різні види діяльності, наближує умови в групі до домашніх. Батьки свою чергу, бачать дитину серед однолітків, об’єктивно оцінюють її сильні слабкі риси. Спільні емоції і спільна діяльність дарують радість і батьками і дітям. (“Мама, тато і я – спортивна сім’я”, “Моя сім’я”, “День добрих справ”).

Практика роботи показала, що правильно користуватись педагогічними знаннями, узятими з літератури або бесід, вміє не кожен. Тому, започаткували “Клуб молодих батьків” – як дієву форму педагогічної просвіти. Сьогодні, найважливіше – це переконати батьків не порівнювати свою дитину з іншими дітьми, а порівнювати її наступні досягнення з попередніми. Важливим моментом у роботі з батьками є батьківські збори. Загальні (для батьків цілого садка) збори проводимо раз і квартал, де обговорюємо підсумки навчально-виховної роботи та шляхи її покращення, поєднуємо з поглядом занять. А також знайомимо батьків з конкретними завданнями на навчальний рік, роботою батьківського комітету (“Вечір великої сім’ї”, “Дискусійний клуб з проблем виховання”, “Клуб послідовників сім’ї Нікітіних”).

За ціль групових зборів беремо знайомство батьків з конкретними педагогічними питаннями. Проводимо їх нетрадиційно “за круглим столом та часткою чаю”, так, щоб батьки почували себе вільно та невимушено. При виборі теми зборів і підготовці до них беремо до уваги вік дітей та період відвідування дитиною дошкільного закладу. Найчастіше тематику підказує саме життя, інтереси і потреби групи. (“Ми вже великі”, “Особливості дитини раннього віку”, “Як підготувати малюка до школи”). Проведення батьківських зборів допомагає згуртувати всіх батьків, підвищити відповідальність кожної сім’ї за свій вклад та отримати позитивний досвід виховання дітей.

Адже найпершим обов’язком педагогів є поширення педагогічних і психологічних знань кращим сімейним вихованням, збагачення батьків новими освітніми та виховними технологіями.

Педагоги нашого дошкільного закладу намагаються якомога тісніше співпрацювати з батьками кожної дитини, спрямовуючи свої зусилля на охорону та зміцнення здоров’я малят. Батьки не повинні виступати в ролі експертів чи спостерігачів роботи педагогів. Ми – рівноправні партнери і союзники. Практика показує: жодні заходи не дадуть позитивних результатів, якщо до них не залучати батьків, якщо поставлені проблеми не розв’язуються разом з ними – першими і найавторитетнішими вчителями.

Актуальними й сьогодні є слава В.Сухомлинського про те, що процес формування всебічно розвиненої, здорової особистості на різних вікових станах неможливий без постійного взаємозв’язку родинного та суспільного виховання.

Усе суще, що живе на Землі, має свій початок і свій кінець. Сім’я у цьому одвічному циклі – початок, що витворює саму людину. І хоча минають тисячоліття людської цивілізації, роль сім у вихованні особистості не змінилась. Навіть у наше сьогодення, таке тривожне, економічно і соціально нестабільне, сім’я, хоч і зазнає значного негативного впливу, але й далі є тим єдиним острівцем у бурхливому життєвому морі, де людина може знайти свій прилисток, розраду і надію.

І залежить це від нас самих, наших взаємин один з одним, наших уподобань і прагнень, від того, що найбільше цінуємо у людському бутті. Головне – рівень психолого-педагогічної культури батьків і педагогів, а вже потім усе інше. Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпорядковані програми школи молодих батьків та педагогічної культури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінностей (здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї, матеріальне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відповідно орієнтовані й програми з етно- та родинної педагогіки. Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи.

Педагогічна освіта батьків

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими серед яких є: Педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лекцій, бесід.

Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різних вікових груп, починаючи роботу з першого класу. Заняття проводять керівники школи.

Університет педагогічних знань. Передбачає більш серйозну підготовку з теорії виховання. Заняття відбуваються у формі лекцій та семінарів. Батьки беруть участь в обговоренні проблем.

Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання. Учасники визначають найактуальнішу проблему сімейного виховання («Трудове виховання», «Найкоротший шлях до добра — через прекрасне» тощо), протягом року вивчають її. У виступах батьки підбивають підсумки теоретичних і практичних досліджень, діляться особистим досвідом.

День відчинених дверей. Головна мета — показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання. Вимагає серйозної підготовки: оформлення школи, організації програми свята (концерту, зустрічей у класах, відвідання виставок, спортивних змагань тощо).

Класні батьківські збори. Традиційна форма роботи. Один з варіантів — формування проблемної тематики («Чи можна спізнитися з вихованням у дитини доброти, чуйності?» тощо). Проведенню зборів допомагає заздалегідь складений питальник («Пригадайте, які життєві труднощі загартовували Ваш характер, зміцнювали волю», «Охарактеризуйте стан Вашої дитини (мовлення, вчинки, почуття, настрій, результати дій), коли вона зустрілася зі справжньою трудністю», «Чи часто Ви спостерігаєте за дитиною під час подолання нею труднощів?», «Які труднощі найчастіше вдається подолати дитині, а які їй не під силу?» та ін.).

Відвідування батьків вдома. Це сприяє налагодженню контактів із сім'єю, з'ясуванню її загальної та педагогічної культури, умов життя учня, консультуванню щодо єдиних вимог до дитини, обговоренню відхилень в її поведінці, вжиттю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків до участі в роботі школи тощо. Відвідувати батьків учнів можна, маючи запрошення від них або домовившись заздалегідь. Несподіваний прихід вчителя викликає ніяковість, збентеження батьків. Під час зустрічі педагог має підкреслити позитивне в дитині, тактовно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати над тим, як усунути їх. Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості.

Листування. Передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність за доручення. Можна повідомити про певні його труднощі, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за хороше виховання дитини. Лист передають батькам через їх дитину, попередньо ознайомивши її із змістом. Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками вдома або запросити їх до школи.

Консультації батькам. Передбачають надання конкретних рекомендацій, порад з актуальних для батьків питань.

Запрошення батьків до школи. Найчастіше це роблять для конфіденційної розмови про шкільні проблеми дитини (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу довіри. Педагог висловлює свої міркування, відповідає на запитання батьків, надає корисні поради. Необхідно пам'ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки учня викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учитель має рацію.

Тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють глибокому пізнанню методики сімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів, психологів, соціальних працівників, фахівців, які опікуються проблемами виховання молоді.

Ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою. Передбачає відбір і надання рекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково-популярної літератури для батьків відповідно до проблем, які є в учнів певного класу, чи в окремої дитини.

Для забезпечення форм і змісту співпраці школи і батьків використовують усні журнали; педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах). Ефективними є спільні тематичні заходи «дерево родоводу» — зустрічі поколінь; «у сімейному колі» (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); «родинний міст» — зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання; «народна світлиця» — звернення до народних традицій у сімейному вихованні; «день добрих справ» — спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей; «дискусійний клуб» — обговорення проблемних питань виховання; «аукціон ідей сімейного виховання», «батьківський ринг», «дні довіри», «сімейні дні в класі» тощо. Залучення батьків до виховної роботи

У виховному процесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюючи в класних та загальношкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, прохання вчителів.

Батьківський комітет класу. Створюють з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я — школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей. Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До роботи в ньому залучають найактивніших батьків, авторитетних людей з високою громадянською свідомістю, які виявляють інтерес до справ класу, школи. Їх обирають на батьківських зборах класу. На засіданні батьківського комітету обирають голову, відповідальних за окремі види роботи. Батьківський комітет працює у тісному контакті з класними керівниками.

Загальношкільний батьківський комітет. Обирають на загальношкільних батьківських зборах із представників батьківських комітетів класів. Тоді ж обирають голову батьківського комітету школи, створюють комісії: навчальну, культурно-масової роботи, господарську, трудового виховання і професійної орієнтації, педагогічної пропаганди. Комітет пропонує рішення, які потім обов'язково розглядаються адміністрацією школи. До сфери його діяльності входять піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомога в ремонті школи, організація літнього відпочинку дітей, їх харчування та ін.

У роботі з батьківськими комітетами вчителі, адміністрація школи повинні виявляти тактовність, доброзичливе, уважне ставлення до їх пропозицій, своєчасно реагувати на них, розуміти, що їх діяльність сприяє спілкуванню, зближенню педагогів з батьками і на цій основі успішному вирішенню багатьох складних питань виховання.

Виконання батьками практичних рекомендацій, прохань. Сприяє підвищенню культури батьків, озброєнню їх педагогічними знаннями і досвідом. Налагодження контактів, спілкування батьків з дітьми, класним керівником у процесі виконання педагогічних рекомендацій сприяє зближенню дітей з батьками.

Адресовані батькам рекомендації, прохання найчастіше стосуються таких аспектів шкільного життя:

— проведення безпосередньої роботи з дітьми: індивідуальної (наставництво, шефство), групової (керівництво гуртком за інтересами);

— надання організаційної допомоги вчителю: наприклад, сприяння в проведенні екскурсій (надання транспорту, забезпечення путівками), організація зустрічей з цікавими людьми, комплектування класної бібліотеки, клубу аматорів книги тощо;

— участі у зміцненні матеріальної бази школи, вирішенні господарських питань (допомога в обладнанні кабінетів, виготовлення обладнання, приладів, ремонт школи тощо).

В організації такої роботи з батьками важливо знайти їх можливості (чим вони можуть допомогти школі), коректно висловити свої пропозиції у письмовій формі (найкраще це робити на класних батьківських зборах).

Взаємодія з батьками

Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників: 1. Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками — перший крок до співпраці з ними.

2. Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.

3. Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

4. Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

Процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать: — використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку як учителів, так і батьків; — довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;

— педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім'ї. Класний керівник — особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;

— життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога.

Висновки

Отже, ми познайомилися з поняттям спілкування як багатоплановим процесом розвитку контактів між людьми, породжуваним потребами спільної діяльності, довідалися про етапи спілкування. Якщо спілкування обмежується тільки трьома етапами: 1) початковою думкою, 2) початковим словесним вираженням і 3) початковим розумінням з боку реципієнта, то велика вірогідність виникнення непорозумінь. Для більш ефективного спілкування необхідні ще чотири етапи: 4) зворотний зв’язок (про те, як реципієнт зрозумів комунікатора) від реципієнта, котрий спонукає комунікатора до 5) усвідомлення непорозуміння, 6) прояснення комунікатором початкового словесного вираження, 7) правильне розуміння, котре з’являється у реципієнта.

Спілкування - складний процес, тому що в ньому беруть участь як мінімум двоє, і в кожного з них наявні різні шари: внутрішній світ, “фільтри” або думки і цінності, зовнішні прояви, що можуть не збігатися в комунікатора і реципієнта. Інформація від комунікатора до реципієнта надходить через слова і невербальні засоби (мова знаків, мова дій і предметна мова). Реципієнт посилає негативну або позитивну відповідь, тобто, здійснюється відповідний зворотний зв’язок.

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпорядковані програми школи молодих батьків та педагогічної культури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінностей (здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї, матеріальне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відповідно орієнтовані й програми з етно- та родинної педагогіки.

Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи.