Психолого-педагогічні особливості розвитку здібностей у молодшому шкільному віці засобами навчального процесу

Зміни які відбуваються у світі, у сучасному суспільстві ставлять перед нами підвищені вимоги до інтелектуальних якостей особистості, її творчих здібностей. Одним з найбільш складних питань є вирішення задачі формування творчих здібностей в учнів молодшого шкільного віку, практичної реалізації теоретичних результатів отриманих в психології та педагогіці.

Школа є основою для навчання і самоосвіти сучасного суспільства, тому покликана озброїти учнів знаннями, зуміти розкрити та розвинути їхні творчі здібності.

Формування творчих здібностей в процесі навчання є важливим завданням вчителів початкових класів. Школярам важливо навчитися вносити в роботу елементи фантазії, можливість різноманітності своїх творчих думок. Для більш активної розумової діяльності учнів застосовується один з різноманітних методів навчання – гру.

Гра, як основна діяльність дитини в молодшому шкільному віці, є постійною її супутницею. Гра для дитини – перша можливість проявити себе, самовиразитись і самоствердитись. В іграх діти не тільки відображають реальне життя, а й перебудовують його. За словами Виготського, «гра дитини– це творче переосмислення пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них дійсності, яка відповідає запитам і інтересам самої дитини», тобто гра розглядається як творча діяльність, в якій наочно виступає комбінуюча дія уяви [6].

Велику роль у розвитку та формуванні творчих здібностей в учнів початкових класів відіграють психофізіологічні процеси (уява, мислення, увага). Уява – психічний процес створення образу предмета, шляхом перебудови наявних у людини уявлень. Уява буває двох видів: репродуктивна (відтворююча) та творча. Репродуктивна уява забезпечує відтворення раніше отриманої інформації, а творча уява носить характер новизни, тобто уявлення чогось ще не баченого, невідомого для людини. Основна тенденція, яка виникає у розвитку дитячої уяви – це перехід до все більш правильного і повного відбиття дійсності, перехід від простого довільного комбінування уявлень до комбінування логічно аргументованого. Якщо дитина 3-4 років задовольняється для зображення літака двома паличками, покладеними хрест-навхрест, то в 7-8 років йому вже треба зовнішню схожість з літаком («щоб крила були і пропелер»). Школяр у 11-12 років часто сам конструює модель і вимагає від неї ще більш повної схожості з цим літаком («зовсім як справжній був і літав би»).

Мислення – це процес опосередкованого та прямого пізнання навколишнього світу, що володіє різними розумовими операціями: порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, конкретизація, узагальнення.

Увага – спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об’єкти або явища, які мають для людини певне значення при одночасному абстрагуванні [8, С. 88-102].

Характерною особливістю молодшого шкільного віку є емоційна вразливість, чуйність на все яскраве, незвичайне, барвисте. Монотонні, нудні заняття різко знижують пізнавальний інтерес в цьому віці і породжують негативне ставлення до навчання. Надходження до школи вносить серйозні зміни в життя дитини. Починається новий період з новими обов'язками, із систематичною діяльністю вчення. Змінилася життєва позиція дитини, яка вносить зміни в характер його відносин з оточуючими. Нові обставини життя маленького школяра робляться основою для таких переживань, яких у нього раніше не було [21, С. 21].

З метою активізації у формуванні здібностей учнів використовуються прийоми, що впливають на емоційно-вольову сферу: переконання, схвалення, заохочення. Переконання застосовується тоді, коли учень не певний у своїх силах, слабо концентрує вольові зусилля у своїй діяльності. Найбільш ефективним прийомом для нерішучих учнів, які сумніваються у правильності виконаня завдання є схвалення. При цьому учні заряджаються емоційно-вольовими зусиллями [7, С. 101-143].

Поширеним засобом у формуванні здібностей учнів є заохочення. Воно може бути спрямоване на оцінку різних сторін їх роботи, наполегливості та виконання завдання тощо. Заохочення може виражатися похвалою і виставленням позитивної оцінки. Похвала – вираз вчителем задоволення не тільки процесом праці, але і результатами роботи учня. При використанні цих прийомів краще виявляються творчі задатки школярів, тренуються, формуються і розвиваються здібності [5, С. 42-43].

Найефективнішим способом організації пізнавальної діяльності школярів, де будуть проявлятися творчі здібності є проблемне навчання. Суть його полягає в тому, що під час вивчення нового навчального матеріалу вчитель створює таку ситуацію, коли запропоноване навчальне завдання учні не можуть розв’язати за допомогою наявних у них знань, а повинні здобути нові знання, оволодіти новими прийомами навчальної роботи, що в свою чергу вимагає від них обдумування, міркування. Результат проблемного навчання полягає не лише в глибших та міцніших знаннях, нових прийомах навчальної роботи, а й у тому, що мислення школярів набуває нових якостей: стає глибшим, гнучкішим, жвавішим. Учні ставляться критичніше до власних знань і матеріалу, який вивчається. І хоч ці якості розуму важко визначити точно, але їх помічає вчитель, і вони дають задоволення в роботі. Проблемне навчання не лише активізує пізнавальну діяльність учнів, а й сприяє розвитку творчих здібностей та швидкому формуванню прийомів навчальної роботи [14, С. 74-75].