Психолого - педагогічні підходи до вивчення та дослідження творчих здібностей

Проблема розвитку творчої особистості викликає гострий інтерес у всьому світі. Розв'язання її суттєве в зв'язку з тим, що головна умова прогресивного розвитку суспільства — людина, що здатна до творення. У сучасному світі необхідно від початку, з перших років життя людини закладати основи розуміння світу як такого, що динамічно змінюється, в якому особистість перебуває в стані постійного творення цього світу і самого себе.

Проблема розвитку творчих здібностей широко розглядалася у вітчизняній психології. В даний час дослідники ведуть пошук інтегрального показника, що характеризує творчу особистість. Великий внесок у розробку розвитку здібностей, творчого мислення внесли психологи, як Б. М. Теплов, С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьєв, В. А. Крутецкий, А. Г. Ковальов, А. М. Матюшкін, В. Д. Шадриков, В. М. Дружинін, І.І. Ільясов, В.С. Юркевич та інші.

Сьогодні чимало вітчизняних психологів розглядають проблему диференціації творчих здібностей, яка стала предметом низки спеціальних досліджень (З. Д. Бірюков, А. М. Воронін, У. М. Дружинін, А. М.Матюшкін, І. П. Іщенко, М. А. Холодна та інших).

Але Л. С. Виготський зовсім не ідеалізував роль інтелекту для творчості, в тій же монографії він пише: «…обидва фактори - інтелектуальний та емоційний - є в рівній ступені необхідними для акту творчості. Почуття, як і думки, спрямовують творчість людини» [10, С. 25-27]. В своїх дослідженнях процесу творчості Л. С. Виготський використовував не інтелектуальний, а системний підхід, пов’язуючи творчість з інтелектуальними здібностями людини (здатність до уяви) та з афективним компонентом особистості.

А. М. Матюшкін виділяє низку структурних компонентів обдарованості як загальної психологічної передумови творчого розвитку та становлення творчої особистості:

- домінуюча роль пізнавальної мотивації;

- дослідницька творча активність, яка виражена у відшуканні нового, у постановці та вирішені проблем;

- можливість досягнення оригінальних рішень;

- можливість прогнозуваня;

- здатність до створення ідеальних еталонів, із врахуванням естетичних, моральних, інтелектуальних оцінок.

У різному віці винахідницька активність проявляється по різному.

3 – 5 років. Самостійна постановка питань і проблем стосовно нового і невідомого. Розвиток здійснюється як пошук відповідей на особисті запитання та проблеми, якими визначається вибірковість творчого розвитку дитини.

5 — 6 років. Основним структурним компонентом творчого розвитку дитини стає проблемність. Це виражається у пошуках невідповідностей та протиріч у постановці питань і проблем. Навіть невдачі сприяють дослідницькій активності [22, С. 54-55].

Торренс довів, що для формування навичок творчого мислення необхідні вправи з відповідними «інструментами», у відповідній обстановці. Він виокремлює шість принципів, якими педагог повинен користуватися для заохочування творчого мислення у дітей:

1. З повагою ставитися до незвичних запитань.

2. З повагою ставитися до незвичних ідей.

3. Показувати дітям, що їхні ідеї цінні.

4. Сприяти самонавчанню та заохочувати самостійність у навчанні.

5. Надавати час для діяльності чи навчання, що не оцінюють. Дітям необхідний час, протягом якого їх ніхто не оцінює. Завдяки цьому дитина може вільно формувати свої ідеї.

6. Пам'ятати, що критика дорослих може призвести до негативної реакції та замкнутості з боку дитини [16, С. 64-65].

Інший радянський психолог, дослідник проблем педагогічної психології В. В. Давидов пише, що «теоретичне мислення лежить в основі творчого відношення людини до дійсності» [17, С. 23-24]. Іншими словами – творче відношення до дійсності передбачає задіяння мислення. Поняття творчості тут інтелектуалізовано, оскільки за основу береться мислення (інтелектуальний компонент), що надає можливість визначення особливого творчого мислення.

На думку Є. П. Ільїна, у сучасній психологічній науці виокремлюються два основні підходи до вивчення та застосування поняття «здібності» - загально-психологічний та диференційно-психологічний [11, С. 98].

У межах загально-психологічного підходу здібності розуміються як будь-який прояв можливостей людини. Виходячи з цього проблема здібностей розглядається в контексті психолого-педагогічного спрямування і визначення головного питання: як ефективніше набувати можливості, зокрема знання і вміння. З позиції цього підходу всі люди здібні та здатні до здійснення відповідного виду діяльності.

Представники диференційно-психологічного (індивідуально-психологічного) напряму навпаки пропонують підкреслювати вродженні відмінності між людьми за здібностями. Так, Б. М. Теплов, визначаючи здібності як індивідуально-психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і є передумовою успішного її виконання, стверджував, що здібності – це індивідуально- психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої; здібностями називають не взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішного виконання одного або багатьох видів діяльностей; здібності не зводяться до тих знань, навичок або вмінь, які вже вироблено у певної людини, а сприяють легкому і швидкому її набуттю [18, С. 212].

Згідно з іншим підходом, в структурі здібностей виділяють потенційні та актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності - це можливості розвитку індивіда, які виявляються кожного разу, коли перед ним постає необхідність розв’язання нових завдань. Проте, розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних якостей, але й від тих соціальних умов, у яких ці якості можуть або не можуть бути реалізовані. У такому випадку говорять про актуальні здібності. Справа у тому, що далеко не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об’єктивних умов і можливостей.

Можна також виділити й такі підходи: інтелектуально-процесуальний (основою будь-якої діяльності творчого характеру вважається когнітивна сфера та інтелектуальні творчі здібності); мотиваційно-особистісний (основою творчості при цьому підході вважається формування певної мотивації та особистісних рис; процес творчості завжди передбачає реалізацію людиною власної індивідуальності); системний (припускає визначення зв’язків між творчістю та різноманітними психічними явищами (мислення, сприйняття), що передбачає подолання «однобічності» в дослідженнях феномену творчості) [19, С. 82-84].

На основі розглянутих підходів та сутності поняття «творчі здібності» можна виділити такі компоненти творчих здібностей дитини: когнітивно-пізнавальний система знань учнів отриманих у процесі навчання; емоційно-вольовий – передбачає наявність почуттєвих реакцій під час слухання та відтворення навчального матеріалу; мотиваційно-ціннісний – характеризується групою мотивів, що визначають навчальну діяльність дітей та ціннісних орієнтацій; діяльнісно-творчий – визначає рівень навчальної діяльності дитини, що знаходить своє вираження у творчому відтворені пошуку навчального матеріалу.