Діти з дефіцитом уваги

Синдроми дефіциту уваги вважаються однією з найбільш розповсюджених форм порушень поведінки серед дітей молодшого шкільного віку, причому у хлопчиків такі порушення фіксуються значно частіше, ніж у дівчаток.

Порушення поведінки, пов'язані з гіперактивністю і недоліками уваги, проявляються у дитини вже в дошкільному дитинстві. Однак у цей період вони можуть виглядати не настільки проблемно, оскільки частково компенсуються нормальним рівнем інтелектуального і соціального розвитку. Вступ до школи створює серйозні труднощі для дітей з вадами уваги, так як навчальна діяльність висуває підвищені вимоги до розвитку цієї функції. Саме тому діти з ознаками синдрому дефіциту уваги не в змозі задовільно справлятися з вимогами школи.

Як правило, в підлітковому віці дефекти уваги у таких дітей зберігаються, при цьому гіперактивність зазвичай зникає, а іноді змінюється зниженою активністю, інертністю психічної діяльності і недоліками спонукань (М. Раттер, 1987).

Фахівці виділяють наступні клінічні прояви синдрому дефіциту уваги у дітей:

1. Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, дитина корчиться, звивається.

2. Невміння спокійно сидіти на місці, коли це потрібно.

3. Легка відволікання на сторонні стимули.

4. Нетерпіння, невміння чекати своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях, що виникають у колективі (заняття в школі, екскурсії тощо).

5. Невміння зосередитися: питання часто відповідає не задумуючись, не вислухавши їх до кінця.

6. Складності (не зв'язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння) при виконанні запропонованих завдань.

7. Насилу зберігається увагу при виконанні завдань або під час ігор.

8. Часті переходи від одного незавершеної дії до іншої.

9. Невміння грати тихо, спокійно.

10.Болтливость.

11. Заважають іншим, пристають до оточуючих (наприклад, втручається в ігри інших дітей).

12. Часто складається враження, що дитина не слухає звернену до нього мову.

13. Часта втрата речей, необхідні в школі і будинку (наприклад, іграшки, олівці, книги, тощо).

14. Можуть здійснювати небезпечні дії, не замислюючись про наслідки. При цьому дитина не шукає спеціально пригод або гострих відчуттів (наприклад, вибігає на вулицю, не озираючись по боках).

Наявність у дитини по крайней щонайменше 8 з перерахованих вище 14 симптомів, які постійно спостерігаються в протягом як мінімум 6 міс, є підставою для діагнозу “синдром дефіциту уваги" (М.М. Заваденко, Т.Ю. Успенська, 1994). Всі прояви даного синдрому можна розділити на 3 групи: ознаки гіперактивності (симптоми 1, 2, 9, 10), неуважність і отвлекаемости (симптоми 3, 6-8, 12, 13) і імпульсивності (симптоми 4, 5, 11, 14).

Ці основні порушення поведінки супроводжуються серйозними вторинними порушеннями, до яких перш всього відносяться слабка успішність у школі і труднощі у спілкуванні з іншими людьми.

Низька успішність - типове явище для гіперактивних дітей. Вона обумовлена особливостями їх поведінки, яке не відповідає віковій нормі та є серйозною перешкодою для повноцінного включення дитини в навчальну діяльність. Під час уроку цим дітям важко справлятися із завданнями, так як вони відчувають труднощі в організації та завершення роботи, швидко випадають з процесу виконання завдання. Навички читання і письма у дітей значно нижча, ніж у однолітків. Їх письмові роботи виглядають неохайно і характеризуються помилками, які є результатом неуважності, невиконання вказівок вчителя або вгадування. При цьому діти не схильні прислухатися до порад і рекомендацій дорослих.

Порушення поведінки гіперактивних дітей не тільки впливають на шкільну успішність, але і багато в чому визначають характер їхніх взаємин з оточуючими людьми. У більшості випадків такі діти відчувають проблеми у спілкуванні: вони не можуть довго грати з однолітками, встановлювати й підтримувати дружні відносини. Серед дітей вони є джерелом постійних конфліктів і швидко стають відкинутими.

У родині ці діти звичайно страждають від постійних порівнянь з братами і сестрами, поведінку і навчання яких ставиться їм у приклад.Вони недисципліновані, неслухняні, не реагують на зауваження, що сильно дратує батьків, змушених вдаватися до частих, але не результативним покарань. Більшості таких дітей властива низька самооцінка. У них нерідко відзначається деструктивне поведінка, агресивність, упертість, брехливість, схильність до крадіжки і інші форми асоціальної поведінки (М. Раттер, 1987).

У роботі з гіперактивними дітьми велике значення має знання причин спостережуваних порушень поведінки. В даний час етіологія і патогенез синдрому дефіциту уваги з'ясовані недостатньо. Але більшість фахівців схиляються до визнання взаємодії багатьох факторів, в числі яких називаються:

- органічні ураження мозку (черепно-мозкова травма, нейроінфекція тощо);

- пренатальна патологія (ускладнення під час вагітності матері, асфіксія новонародженого);

- генетичний фактор (ряд даних свідчить про те, що синдром дефіциту уваги може носити сімейний характер);

- особливості нейрофізіології і нейроанатоміі (дисфункція активуючих систем ЦНС);

- харчові фактори (висока вміст вуглеводів в їжі призводить до погіршення показників уваги);

- соціальні фактори (послідовність і систематичність виховних впливів тощо).

Виходячи з цього, робота з гіперактивними дітьми повинна проводитися комплексно, за участю фахівців різних профілів і обов'язковим залученням батьків та вчителів.

Яка роль вчителя у роботі з гіперактивними дітьми? Насамперед слід врахувати, що важливе місце в подоланні синдрому дефіциту уваги належить медикаментозної терапії. Тому необхідно переконатися в тому, що така дитина перебуває під наглядом лікаря.

Для організації занять з гіперактивними дітьми вчитель (спільно з психологом) може використовувати спеціально розроблені корекційно-розвиваючі програми (Психогігієна дітей і підлітків, 1985; Ю.С. Шевченка, 1997).

У наданні психолого-педагогічної допомоги гіперактивним дітям вирішальне значення має робота з їх батьками та вчителями. Дорослим необхідно відчути проблеми дитини, зрозуміти і прийняти, що його вчинки не є навмисними і що без допомоги і підтримки дорослих така дитина не зможе впоратися з наявними у нього труднощами.

Вчитель і психолог повинні пояснити батькам гіперактивної дитини, що їм необхідно дотримуватися певної тактики виховних впливів. Вони повинні пам'ятати, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціально призначеного лікування, але значною мірою ще й від доброго, спокійного і послідовного ставлення до нього. У вихованні дитини з гіперактивністю батькам необхідно уникати двох крайнощів: прояви надмірної жалю і вседозволеності з одного боку, а з іншого - постановки перед ним підвищених вимог, які він не в змозі виконати, в поєднанні з зайвої пунктуальністю, жорсткістю і покараннями. Часта зміна вказівок і коливання настрою батьків надають на дитину з синдромом дефіциту уваги набагато більш глибоке негативний вплив, ніж на здорових дітей" (Заваденко М.М., Успенська Т.Ю., 1994, с.101). Батьки також повинні знати, що існуючі у дитини порушення поведінки піддаються виправлення, але процес цей тривалий і вимагає від них великих зусиль і величезного терпіння.

У роботі згаданих вище авторів наведено конкретні рекомендації батькам дітей з синдромом дефіциту уваги:

1. У своїх стосунках з дитиною дотримуйтеся " позитивної моделі". Хваліть її в кожному випадку, коли він цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити впевненість дитини у власних силах.

2. Уникайте повторень слів " ні" і " не можна".

3. Говоріть стримано, спокійно і м'яко.

4. Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб він міг його завершити.

5. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

6. Заохочуйте дитину за всі види діяльності, що вимагають концентрації уваги (наприклад, робота з кубиками, розмальовування, читання).

7. Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну повинно відповідати цьому розпорядку.

8. Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах і тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

9. Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.

10. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.

11. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

12 Постійно враховуйте недоліки поведінки дитини. Дітям з синдромом дефіциту уваги властива гіперактивність, яка неминуча, але може утримуватися під розумним контролем за допомогою перерахованих заходів.

Не менш відповідальна роль у роботі з гіперактивними дітьми належить учителям. Нерідко педагоги, не справляючись з такими учнями, під різними приводами наполягають на їх переведення в інший клас, іншу школу. Однак ця міра не сприяє вирішення існуючих у дитини проблем.

Разом з тим виконання деяких рекомендацій може сприяти нормалізації взаємин вчителя з неспокійним учнем і допоможе дитині краще справлятися з навчальним навантаженням (М.М. Заваденко, Т.Ю. Успенська, 1994, с. 101).

Вчителям рекомендується:

1. Роботу з гіперактивною дитиною будувати індивідуально, при цьому основну увагу приділяти отвлекаемости і слабкою організації діяльності.

2. По можливості ігнорувати викликають вчинки дитини з синдромом дефіциту уваги і заохочувати його хорошу поведінку.

3. Під час уроків обмежувати до мінімуму відволікаючі чинники. Цьому може сприяти, зокрема, оптимальний вибір місця за партою для гіперактивного дитини - в центрі класу напроти дошки.

4. Надати дитині можливість швидко звертатися за допомогою до вчителя у випадках утруднення.

5. Навчальні заняття будувати за чітко розпланованого, стереотипному розпорядку.

6. Навчити гіперактивного учня користуватися спеціальним щоденником або календарем.

7. Завдання, пропоновані на уроці, писати на дошці.

8. На певний відрізок часу давати тільки одне завдання.

9. Дозувати учню виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати хід роботи над кожною з частин, вносячи необхідні корективи.

10. Під час навчального дня передбачати можливості для рухової розрядки": заняття фізичною працею, спортивні вправи.

Гіперактивні діти - “дуже важкі діти, які часто приводять у відчай як батьків, так і вчителів" (М. Paттep, с. 307). В щодо подальшого розвитку таких дітей немає однозначного прогнозу. У багатьох серйозні проблеми можуть зберегтися і в підлітковому віці. Тому з перших днів перебування такої дитини в школі вчителеві необхідно налагодити спільну роботу з його батьками і шкільним психологом.