Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Ш^ політичного режиму
|
|
ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА
Поняття політичного Політичний режим (франц. ге§іте, від
режиму дат. ге§ітеп — управління) є одним із
базисних понять політології. Порівняно
з іншими категоріями, які розкривають форми держави, —
«форма державного правління» і «форма державного уст-
рою» — поняття «політичний режим» є найменш визначе-
ним. Це пов'язано значною мірою із близькістю понять, із
тим, що одні й ті самі явища і процеси політичного життя
стосовно чогось одного можуть характеризуватись як форма
державного правління, а щодо іншого — як політичний
| Інституціоналізовані форми політики |
| Політичні режими |
режим. Так, під президентським режимом в одних випадках
мають на увазі політичний режим, а в інших — прези-
дентсько-республіканську форму державного правління, під
парламентським режимом також розуміють і політичний
режим, і форму правління. Такий підхід, який не розмежовує
форму державного правління і політичний режим, по суті,
знімає питання про ступінь демократизму держави. Форма
правління сама по собі може нічого не говорити про
демократизм у здійсненні державної влади. Так, у сучасному
світі окремі монархії є більш демократичними державами,
ніж деякі республіки. Про ступінь демократизму у здійсненні
державної влади свідчить саме характер політичного
режиму.
Якщо виходити з того, що форма правління визначається
відносинами між центральними органами держави, то
поняттям «політичний режим» доцільно позначати характер
цих відносин, здійснення державної влади в цілому,
насамперед в аспекті демократизму цього процесу.
І Відповідно, політичний режим визначається як система
Щ методів і засобів здійснення політичної (державної)
| влади.
Поряд із поняттям «політичний режим» використовується
також поняття «державний режим» як узагальнена характе-
ристика форм і методів здійснення державної влади в тій чи
іншій країні. Хоча політичний режим і державний режим
часто визначаються практично однаково, між ними існує і
певна відмінність. Полягає вона в тому, що політичний
режим виходить за межі держави як інституту і охоплює
також інші політичні інститути. Він не може бути зведений
до методів діяльності державних органів, а стосується й
діяльності політичних партій, масових громадських об'єднань
і суспільних рухів, функціонування засобів масової інформа-
ції тощо. У цьому значенні політичний режим виступає як
функціональний аспект політичної системи суспільства в
цілому, тоді як державний режим у точному його розумінні
характеризує функціонування лише держави.
Враховуючи відмінності між політичним і державним
режимами, між політичною і державною владою, перший із
них доцільніше було б визначати як систему методів і засобів
здійснення політичної влади, а другий — державної. Однак
не буде помилковим і визначення політичного режиму через
державну владу, оскільки саме вона складає основний зміст
і сенс політичної влади.
Виходячи з того, що методи й засоби здійснення держав-
ної влади можуть істотно відрізнятися за однакових форм
державного правління, деякі науковці вважають, що категорія
«політичний режим» стосується не форми здійснення
державної влади, а її змісту, тобто що політичний режим не
є формою держави. Так, російський правознавець К. В. Ара-
новський зазначає, що «політичний режим не можна зарахо-
вувати до форм державності. Це змістовна, а не формально-
юридична характеристика»1.
Політичний режим, справді, більшою мірою стосується
змісту державної влади, ніж форма державного правління
чи форма державного устрою. Проте єдина за своєю
сутністю і змістом державна влада може здійснюватись
різними методами й засобами. Відмінності між цими
методами й засобами визначають різновиди політичних
режимів, які стосовно державної влади виступають саме
формою, а не змістом.
Структура Оскільки політичний режим виступає
політичного режиму функціональним аспектом політичної
системи суспільства, його структуру
складають ті самі елементи, що й структуру політичної
системи. Це насамперед політичні інститути — держава та її
структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні
організації, а також політичні відносини, політичні норми,
політична культура у їх функціональному аспекті. Стосовно
держави йдеться не просто про структуру, а про характер
відносин між її елементами, способи формування органів
державної влади, стосунки держави з громадянами, створення
нею умов для реалізації прав і свобод особи тощо. Політичні
партії виступають елементами політичного режиму не як
інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто
як певна партійна система. Громадські організації є складо-
вими політичного режиму як групи тиску. Саме таке
розуміння структури політичного режиму ми знаходимо у
відомого французького політолога М. Дюверже, котрий
визначав цей режим як «певне поєднання системи партій,
1 Арановскш К. В. Государственное право зарубежннх стран. М., 1998.
С. 235.
| Політичні режими |
| Інституціоналізовані форми політики |
способу голосування, одного або кількох типів прийняття
рішень, однієї або кількох структур груп тиску»2.
На основі структурних елементів політичного режиму
виокремлюються його основні ознаки: спосіб формування
органів влади; співвідношення законодавчої, виконавчої і
судової влади, центрального уряду та місцевого самовряду-
вання; становище й роль громадських організацій і партій;
правовий статус особи; встановлена законодавча система;
зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної
діяльності; рівень економічно-господарського розвитку;
політична стабільність суспільства; порядок функціонування
правоохоронних та каральних органів; історичні й культурні
традиції, моральні звичаї народу в ставленні до влади.
Найважливішими ознаками політичного режиму є вживані
процедури та способи організації установ влади і врядуван-
ня, стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язко-
вих для всіх, рішень, відносини між державою і громадянами3.
Важливою характеристикою політичного режиму є його
легітимність (від лат. 1е§Шпшз — законний). За прямого
значення цього терміна легітимним є той політичний режим,
який встановлений законним шляхом і спирається на зако-
ни. Проте на законах у їх формально-правовому значенні
можуть грунтуватися й тиранічні, диктаторські режими,
засновані на гнобленні мас. Тому існує інше розуміння
легітимності політичного режиму — як визнання його
масами, яке спирається на їхнє переконання в тому, що саме
такий режим є найкращим з усіх можливих і найбільшою
мірою відповідає їхнім інтересам. Таке розуміння легітим-
ності політичного режиму стосується не самого режиму, а
його сприйняття (визнання) масами. Відповідне переконан-
ня в масах шляхом ідеологічної обробки може бути сфор-
моване будь-яким режимом. Так, під час фактичного
панування антидемократичного політичного режиму за
соціалізму маси були глибоко переконані в тому, ще саме
цей суспільний лад є найкращим, і всіляко його підтри- мували, у тому числі й стовідсотковою участю у виборах
органів державної влади з їх одностайним схваленням.
Третій підхід до розуміння легітимності політичного
режиму об'єднує два попередніх і стосується як самого
режиму, так і його відповідності устремлінням мас. Фран-
цузький політолог Ж.-Л. Кермонн вважає, що принцип
легітимності режиму має на увазі відповідність політичної
влади тим цінностям, на яких заснований режим. Легітим-
ним є не лише той режим, який провадить у життя власні
цінності, а й той, який хоча б у невиразній формі відповідає
народним устремлінням; іншими словами, легітимний будь-
який режим, що відповідає народному консенсусу. На
практиці легітимність політичного ладу проявляється через
відповідність походження і дій влади вимогам демократії4. За
такого підходу ступінь демократизму політичних режимів
стає їхньою найважливішою сутнісною характеристикою і
основною ознакою типології, а сам режим виступає формою
взаємодії держави і громадянського суспільства.
|
|