Соціальні аспекти діяльності українських братств як православних громад

Братські громади переважно створювалися при церквах, нагадуючи за своєю формою національно-релігійні організації. Одне з палких прагнень братчиків полягало у звільненні членів своїх громад від опіки польського короля і ксьондзів, у зв’язку з чим вони переймали на себе деякі функції діючої влади, зокрема політичні, юридичні тощо. На межі XVI – XVII ст. братський рух набуває масового характеру.

У 1530-1540-х роках українське міщанство, спираючись на досвід об’єднання зусиль для вирішення різних проблем, що існував у сільських громадах та цехових ремісничих групах, створює у Львові та Луцьку братства – національно-релігійні організації міщан, духовенства та селян. Однією з провідних форм функціонування братств були зібрання. На них обиралася старшина – “старші брати”, які відповідали за організаційну та фінансову діяльність братств, обговорювалися різноманітні питання просвітницької та філантропічної діяльності. Свою головну мету братчики бачили у збереженні етнічної самобутності українського народу. Провідним засобом для її досягнення вони вважали культурно-просвітницьку діяльність. Тому однією з найважливіших турбот українських братств була шкільна справа. У кінці ХVІ ст. Львівське братство заснувало власну братську школу. Педагогічні погляди діячів братських шкіл були проникнуті гуманістичними ідеями, що відбилося в організації навчального та виховного процесу. Ставлення вчителя до учня засновувалося на визнанні успіхів останнього. Діяльність братств дає чимало прикладів вирішення ще однієї соціальної проблеми, яка актуальна і донині. Йдеться про найменш захищених представників суспільства – старих, інвалідів, бездомних, сиріт. Братства завоювали повагу й популярність, опікуючись вдовами і сиротами своїх померлих членів, підтримуючи шпиталі й надаючи своїм членам безпроцентні позички. У створюваних братствами шпиталях запроваджувалося самоврядування. Обрані мешканцями цих закладів старости, займалися питаннями внутрішнього життя шпиталів. Вони, зокрема, складали кошториси, вирішували, як краще розпорядитися різними доходами. Братства відкривали особливі “старечі” шинки, доходи від яких йшли на утримання шпиталів.

Аналізуючи роботу братств щодо соціальної підтримки населення, можна констатувати, що вона далеко виходила за межі філантропічної діяльності, а скоріше була втіленням гуманістичних поглядів українців на немічність, старість, убозтво. Залучення до діяльності братств широких верств населення перетворило їх на загальнонаціональну інституцію – православну громаду, що брала активну участь у суспільно-політичному і культурно-національному житті України наприкінці XVI - початку XVII.