Джерела англійського загального права

Головним джерелом англійського загального права є судовий прецедент. Прецедент (від латин, praecedentis — передуючий) визначається як поведінка в конкретній ситуації, яка розгля­дається як зразок за аналогічних обставин¹.

Судовий прецедент — це загальне офіційне правило, яке вста­новлюється суддею при вирішенні конкретної справи в тому ви­падку, коли він виявляє, що з усіх чинних правових норм жодна не підходить до даного випадку. Це загальне правило стає час­тиною чинного права, є обов'язковим і таким, що підлягає за­стосуванню судами, рівними за статусом даному суду, а також усіма нижчими судами. Визнання прецедента джерелом права дозволяє судовим органам виконувати правотворчі функції, ос­кільки вони фактично володіють правом створювати нові норми права.

Судовий прецедент формується тільки рішеннями Вищих судів. Рішення інших судів можуть служити прикладом, але не є обов'язковим прецедентом. Суди вищої ланки Англії (Високий суд, Суд корони і Апеляційний суд) не тільки застосовують, але і створюють правові норми.

До найважливіших джерел англійського загального права нале­жить право справедливості.

Право справедливості історично виникло, як уже наголошу­валося, з рішень спеціалізованого органу — суду лорд-канц­лера, який спочатку не був зв'язаний нормами загального права. У період з XV — до 70-х років XIX ст. право справедливості затверджується в англійській правовій системі як самостійне право, разом із загальним. На сьогодні воно виступає як складова сучасного англійського загального права.

Статут (закон) — це важливе джерело сучасного англійсь­кого загального права. В Англії закони набули форму статутів, які приймаються в установленому порядку парламентом і повинні бути схвалені королем.

У теперішній час судова практика і статут (закон) є основними джерелами англійського права. Зростання ролі законодавства зовсім не означає, що судовий прецедент утратив своє значення. Зберігається певна кількість інститутів, безпосередньо регульо­ваних нормами загального права або навіть права справедливості (наприклад деякі види договорів, питання відповідальності за по­рушення зобов'язань та інші цивільні правопорушення).

Судовий прецедент як джерело права підпорядковане закону в тому розумінні, що закон формально може скасувати дію судового рішення, при цьому суди зобов'язані підкорятися закону. Проте завдяки суддівському праву на тлумачення законів фактично саме судовий прецедент має пріоритет перед законом.

Наступним джерелом англійського загального права є делего­ване законодавство, роль якого у XX ст. зросла. Делеговане за­конодавство, по суті, є нормативним регулюванням, здійснюваним органами виконавчої влади, перш за все, урядом, на підставі повноважень, делегованих парламентом. Парламент наділяє від­повідні органи виконавчої влади, зокрема уряд, міністерства, де­партаменти уряду повноваженнями видавати з певною метою від­повідні нормативні акти. За загальним правилом ці нормативні акти мають ту ж юридичну силу, що й закони парламенту, відповідно до яких і на виконання яких вони приймаються. Серед актів, що приймаються в порядку делегованого законодавства, виділяються накази, ухвали, інструкції й інші підзаконні нормативні акти. Вищою формою делегованого законодавства вважається «наказ у раді», що видається урядом від імені королеви і таємної ради.

Наступним джерелом права є звичай, що має велике історичне значення для формування загального права. До виникнення за­гального права в Англії саме численні місцеві звичаї встановлю­вали суб'єктивність права і юридичні обов'язки, що обмежили свавілля місцевих князів.

Необхідно відзначити, що звичай є не основним, а швидше другорядним джерелом загального права. Це пояснюється тим, що згідно з установленим правилом звичай можна вважати обов'язковим лише в тому випадку, якщо він має характер ста­ровинного звичаю.

Звичай не вважатиметься юридично обов'язковим, якщо буде доведено, що він не міг існувати до 1189 р. Саме ця дата була виз­начена Першим вестмінстерським статутом 1275 р. (перший рік правління Річарда 1) як кінець незапам'ятних часів». В окремих випадках досить просто обмежитися презумпцією старовини звичаю. Звичайно, таке твердження буде знехтувано судом, якщо знайдуться свідоцтва того, що даний звичай виник після 1189 р.

Розум теж зараховують до джерел англійського загального права. Сам процес створення загального права був направлений на розроблення судової практики на основі розуму. До появи за­конодавчих норм розум був єдиним джерелом заповнення прогалин системи загального права і його розвитку. Проте в його визначенні як джерела права виникають певні складнощі.

Необхідно відзначити, що в системі загального права в процесі його розвитку формувалися різні судові доктрини, що пояснюють особливості і специфіку дії судового прецеденту та його роль у функціонуванні загального права.