Розділ 2. Взаємопов'язаність і передумови вирішення глобальних проблем

2.1. Наслідки та прояви глобалізації.

Наслідки глобалізації економіки пов’язані з формуванням загальнопланетарного науково-інформаційного простору, глобальних ринків робочої сили, товарів, інформаційних технологій на основі поступового демонтажу торговельних бар’єрів, підписання багатосторонніх торговельних угод тощо. Зростає відкритість та взаємозалежність національних економік, збільшуються обсяги і швидкість фінансових операцій, відбувається становлення єдиного світового виробництва, зростає кількість наднаціональних структур регулювання світового господарства, міжурядових та неурядових міжнародних організацій.

Водночас глобалізація здійснює суперечливий вплив як на окремі держави, так і на світову економіку в цілому. З одного боку вона відкриває небачені раніше можливості економічного зростання на основі:

– прискорення процесу поширення передових технологій, розвитку творчості та нововведень;

– удосконалення механізму розподілу ресурсів, підвищення ефективності їх використання на основі розвитку глобальної конкуренції;

– підвищення якості життя, покращення добробуту сімей, розширення можливостей вибору та доступу до новий ідей, знань;

– посилення міжнародної координації, зменшення загрози міжнародних конфліктів, локальних воєн;

– поширення ідей гуманізму, демократії, захисту громадянських прав та основних свобод людини.

Водночас глобалізація економіки породжує небачені загрози та ризики в результаті:

– поглиблення нерівності соціально-економічного розвитку країн в глобальних масштабах;

– посилення диспропорцій у світовій економіці, зростання розриву між товарними та фінансовими ринками, загрози глобальних криз;

– зростання конфліктів різного характеру та масштабу, створення глобальної сітки злочинного бізнесу, міжнародного тероризму;

– втрати національної ідентичності, поширення єдиних стандартів на національні культури;

– загострення глобальних проблем

2.2. Глобальні проблеми та шляхи їх вирішення

Глобальні проблеми – проблеми, пов’язані з природно-антропо-генними явищами, що виникли у процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загальнопланетарний характер як за своїми масштабами та значенням, так і за способами вирішення.

Глобальні проблеми:

- мають всезагальний, універсальний характер, загально-планетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства;

- безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав;

- мають взаємопов'язаний характер і суттєво впливають на всі сфери суспільного життя;

- відображають поглиблення та ускладнення світогосподарських зв'язків;

- потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства;

- можуть бути успішно вирішені за умови створення адекватної моделі гармонійного розвитку людської цивілізації.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії (рис. 2.1) не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами мають умовний характер. Так, III сфера концентрує та посилює увесь комплекс глобальних проблем.

Класифікація глобальних проблем:

1. Проблеми взаємодії природи і суспільства (забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством, збереження навколишнього природного середовища, раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору тощо);

2. Проблеми суспільних взаємовідносин (відвернення світової термоядерної війни та забезпечення миру, подолання економічної відсталості частини регіонів та країн світу; недопущення регіональних та міжнародних конфліктів; роззброєння і конверсія тощо);

3. Проблеми розвитку людини та забезпечення її майбутнього (пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТП, подолання епідемій, тяжких захворювань (СНІДу, наркоманії тощо), боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом, проблеми демократизації та охорони прав людини тощо).

Передумовою розв’язання глобальних проблем виступає перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, об’єднання зусиль та ресурсів людства на основі усвідомлення єдності інтересів та спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Основні форми міжнародного співробітництва у розв’язанні глобальних проблем:

– здійснення спільних проектів і програм по ліквідації зон економічного лиха;

– встановлення уніфікованих норм та правил природокористування;

– роззброєння і конверсія;

– виділення кредитів та допомога країнам, що розвиваються у вирішенні проблем злиднів, голоду, хвороб, неграмотності;

– загальнопланетарні та регіональні угоди під егідою ООН та інших міжнародних організацій тощо.

Усвідомлення глобальних проблем сучасності та загроз, що виникли перед людством у XXI столітті викликали до життя концепцію " сталого розвитку". Оскільки у центрі соціально-економічного розвитку знаходиться людина та її потреби, все більшого значення на сьогоднішній день набуває поняття “сталого людського розвитку.

Людський розвиток – це процес розширення можливостей вибору у різних сферах: від гарантування економічних, соціальних та політичних прав і свобод до можливостей творчої самореалізації та вдосконалення.

Сталий людський розвиток є тривалим у часі і означає задоволення фізичних, духовних та інших потреб людей на сталій основі, без погіршення можливостей вибору наступних поколінь.

Мета сталого людського розвитку – перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту у поєднанні з екологічною безпекою людства. Необхідною умовою досягнення сталого розвитку виступає зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежать в її основі, з метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання у соціалізовану та екологізовану.

Сталий людський розвиток є тривалим у часі й означає задоволення фізичних, духовних та інших потреб людей на сталій основі, без погіршення можливостей вибору наступних поколінь. Важливою проблемою практичної реалізації цих завдань є визначення інтегральних показників сталого розвитку.

Необхідні умови забезпечення екорозвитку:

- відбір запасів відтворюваних ресурсів не повинен перевищувати їх природне відтворення;

- споживання невідтворюваних ресурсів має відбуватись лише в замкнутих циклах, а їх вичерпання - компенсуватись замінниками чи технологічними нововведеннями;

- шкідливі викиди в навколишнє середовище не повинні перевищувати можливості самовідтворення екосистеми.

Аналізуючи сутність глобалізації важливо звернути увагу те, що формування глобальної економіки є закономірним результатом

поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку процесу інтернаціоналізації. Цей процес можна проілюструвати на наступних прикладах:

– нині 40 тис. транснаціональних корпорацій і 250 тис. їх зарубіжних

філій контролюють 75% світової торгівлі і третину світових виробничих

фондів. За існуючими оцінками об’єднаний капітал 15 провідних

мультинаціональних компаній перевищує сукупний ВВП майже ста бідних країн;

– за останні 50 років світова торгівля зросла більш ніж у 10 разів і складає на сьогодні понад 5 трлн. дол. на рік;

– сучасний світовий фінансовий ринок переміщує більше 3 трлн. дол. у місяць із країни в країну. Із них 2 трлн. дол. – гроші, які не контролюються державою, або іншими офіційними інститутами;

– двома останніми десятиліттями глобальні комп’ютерні, телефонні,

телевізійні та інші мережі збільшили свої інформаційні можливості більш

ніж у мільйон разів. Питома вага одного мегабайта пам’яті жорсткого

комп’ютерного диска знизилась за останні тридцять років більш ніж у 2 тисячі разів, а витрати на одну операцію зменшились з 1975 до 1995 р. у 23 тис. разів;

– світове використання комп’ютерів потроїлося у 90-х роках, їх кількість досягла наприкінці 1998 р. 370 млн.;

– у 1997 р. у світі було 20 млн. вузлів Інтернет. На початку 2000 р. цих вузлів було уже біля 50 млн.;

– у жовтні 2000 р. Комісія ООН по торгівлі і розвитку (UNCTAD)

опублікувала щорічну доповідь про світові інвестиції. Згідно доповіді світ

переживає міжнародний інвестиційний бум: у 1999 р. за кордон було

вкладено більше 800 млрд. дол., а в 2000 р. зарубіжні інвестиції значно

перевищили 1 трлн. дол. У 2000 р. продаж товарів за кордон філіями

підприємств у всіх країнах досягнув 14 трлн. дол. – у 2 р. більше ніж

світовий експорт;

– аналітики оцінюють обсяги світового ринку комунікаційних та

інформаційних технологій у межах 1, 83 трлн. дол. у 1997 р., а електронної

комерції через Інтернет у межах $7 – 15 млрд. У 1998 р. завдяки буму на

ринку Інтернет чистий капітал двохсот найбагатших людей у світі

збільшився з 463 млрд. дол. у 1989 р. до більше ніж 1 трлн. дол. у 1999 р.

2.3. Глобалізація світової економіки та проблеми України

Роль і місце будь-якої країни у світовому господарстві й міжнародному поділі праці (МПП) залежить від багатьох факторів. Основні з них такі: динаміка розвитку національної економіки, ступінь її відкритості й залучення у МПП, її вміння адаптуватися до умов міжнародного гос­подарського життя. Україна як суверенна держава поки що дуже незнач­ною мірою впливає на МПП й інтеграційні процеси, які відбуваються у світовій економіці, залишаючись тривалий час осторонь головних світогосподарських процесів.

В кінці XX ст., коли віджили й виявилися відкинутими безліч ідео­логічних догм, Україна лише почала знімати з себе пута, які заважали їй активно брати участь у сучасних процесах глобалізації й регіоналізації. Україна, що розташована у центрі Європи, поруч з державами, які ак­тивно реформують свої економіки, помітно відстала й не встигає за процесами, котрі відбуваються у сусідніх державах. Беручи до уваги ресурси й географічне положення України, а також конкретні умови, які створює світова економіка для кожної держави, Україна повинна знайти свій шлях переходу до ринкової економіки й прискорення структурних перетворень з метою зміцнення своєї ролі у світовій економіці.

При існуючій розбіжності думок стосовно включення України у МПП та світогосподарські зв’язки є зрозумілим і безсумнівним те, що без оз­доровлення економіки через структурну перебудову і без створення дійо­вих законодавчих, організаційних, матеріальних і технічних підвалин гідне входження України у світове господарство неможливе. У «Плані для Європи» 3. Бжезінський писав: «Проблему України не можна залишати без уваги. Україна просто надто велика, надто важлива, а її існування має особливе значення як для Росії, так і для Заходу».

Україна як суверенна держава робить лише перші кроки на світовій арені. У цих умовах їй належить вирішувати у порівняно короткий термін багато принципово важливих проблем переходу до економіки відкритого типу.

Помилки на цьому шляху можуть призвести до того, що зовнішня конкуренція буде не стимулюючим фактором, а зруйнує й без того слабку українську економіку.

Логіка розвитку України в кінці 1990-х років та перспективи на найближче десятиліття XXI ст. підказують їй необхідність балансування у відносинах із Заходом, де вона впритул межує з Європейським Союзом, і на Сході - з Росією й іншими країнами СНД. Державі, яка перебуває на перехідному етапі й відчуває дефіцит капітальних ресурсів, а також обмеженість міжнародних економічних зв'язків, необхідно приділяти першочергову увагу врахуванню сучасних тенденцій міжнародного еко­номічного розвитку. Тут доцільно згадати відомий вислів У. Черчілля: “У Великої Британії немає ані друзів, ані ворогів. У неї є тільки націо­нальні інтереси”. Україні також не завадило б дотримуватись цього прин­ципу заради майбутнього добробуту.

Може скластися уява, що такий підхід, який підкреслює пріоритетність національних інтересів, вступає у протиріччя з процесами глобалізації й інтернаціоналізації. Проте це не так. Політика суверенної держави визначається безліччю детермінант, включаючи рівень соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, географічне положення країни, її національно-історичні традиції, культурну спад­щину, співвідношення державних засад і демократії тощо. Всі вони, акумулюючись у зовнішній політиці держави, є складовими концепції національного інтересу, і мають слугувати для самозбереження нації та держави.

В умовах вкрай жорсткої конкуренції між регіональними торговими блоками Європейський Союз з метою підвищення своєї конкурентоспроможності у змаганні з НАФТА й країнами АТР зацікавлений у прийомі економічно сильних та підготовлених до конкуренції країн кандидатів.

Україні на сучасному етапі її розвитку необхідно ще багато чого зробити, щоб досягти бажаного рівня. Так, у відповідності з угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, з 1998 р. розпочато практичні дії по формуванню між ними зони вільної торгівлі.

Значною проблемою є перспективи економічних відносин з країнами СНД і особливо з Росією. Єдиний народногосподарський комплекс, що існував раніше і у якому Україна була периферією, сьогодні сприй­мається досить критично. Але, між тим, не слід відкидати те, що було корисним і що може бути корисним нині й у майбутньому. Мова йде про економічні зв'язки та паростки кооперації, які ще можливо зберегти й розвинути. Існує декілька моделей економічних взаємовідносин з нови­ми державами, що виникли на теренах колишнього СРСР. Не всі інтег­раційні пропозиції сьогодні відповідають потребам й інтересам Украї­ни, та й можливості України зараз вкрай обмежені. Досвід підказує, що тепер у взаємовідносинах з країнами СНД неможливо будувати будь-яку однорідну систему.

Договір про створення Економічного союзу в СНД від 24 вересня 1993 р. ставив за мету послідовне й погоджене економічне зближення колишніх радянських республік через створення системи вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили, а також погодження бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної, митної та податкової політики. На основі договору було підписано велику кількість угод, які неможливо було реалізувати, оскільки вони не відповідали новим національним законодавчим актам молодих держав.

Для України її майбутнє насамперед пов’язане з відтворенням державності й оформленням загальнонаціональної ідеї. Молода держава ще має виробити стійку й динамічну модель власної економіки, її політична система досить переконливо обумовлена специфікою, що випливає з географічного положення держави у межах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи.

Унікальність географічного положення України дає їй можливість виконувати роль однієї з найважливіших ланок на осі “Схід-Захід”, або іншими словами на шляху “Європа-Тихоокеанський регіон”. На полюсах цієї стратегічної осі розміщуються два головних світових регіональних торговельних блоки. Про важливість східного напрямку у зовнішньоекономічній діяльності України говорить і те, що у державах АТР нині проживає майже половина людства, виробляється більше 55% товарної продукції світу й зосереджено приблизно 40% обсягів світової торгівлі. Це - один з найбагатших і найбільш передових регі­онів у галузі розробки новітніх технологій та їх впровадження у життя, який сьогодні генерує майже половину всіх світових інвестицій. Все це обумовлює необхідність розширення присутності України у цьому регіоні.

Магістральним шляхом розвитку економіки України у XXI ст. буде створення економіки відкритого типу, тобто такої економічної системи, яка останнім часом зібрала найбільшу кількість прибічників у світі. Це, з одного боку, дасть можливість Україні, яка відкрилася світові, бути зрозумілою для країн-партнерів і розмовляти з ними однією мовою бізнесу, а з другого боку, відкриє для ТНК шлях в Україну.

Таким чином, з метою входження у світовий економічний простір Україна має впровадити у практику принципи вільної торгівлі й сповідувати відкритість економіки, послідовно й неухильно проводити приватизацію й формувати ефективну, віддану справі, скорочену до ефективного мінімуму державну адміністрацію.

Не є секретом те, що сьогодні успіху досягає той, хто володіє найдосконалішими технологіями і вміє їх впроваджувати у виробництво. Однак досягнення успіху неможливе без створення національної системи інновацій, яка формується на засадах використання знань як продуктивної сили шляхом організації досліджень й забезпечення сприяння впровадженню інновацій. У період розгортання глобалізації багато країн об’єднуються на основі взаємовигідного обміну знаннями й технологіями з метою досягнення прогресу у світовій економіці. Якщо уряд не має своєї сформованої системи інновацій проведення політики вільної торгівлі, то це може призвести до серйозних економічних збитків і, більше того, до застою та деградації.