Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Так в ориґіналі. Насправді офірування розуму італійською буде sacrifizio dell' intelletto. - Прим, перекл.






керування державою, мовлення та писання й багато чого іншого. Те, що у цьому лежить щось спільне, передовсім знання і мислення, це — філософська ідея. З неї випливає завдання зробити це спільне усвідомленим і сформувати сукупність видів знань і їхніх предметів у цілість знання або в єдність науки.

Первісна воля до знань сама собою, навіть якщо вона виявляється лише в осягненні особливостей та головних напрямів, все ж є волею до знань і прямує до цілого. Вона бачить усі розрізнені початки знань та досліджень, щоб їх узгодити й перетворити в космос наук, який втілюється та впорядковується в Університеті.

Проте зовсім не обов'язково все має статися так однозначно. У Середньовіччі здавалося, що все знання зібрано разом у суммах та енциклопедіях, його водночас розглядали як завершене. Прорвавши цю ґрандіозну та багату замкнутість, виросло нове знання. Знання розкололося. Воно втратило ідею єдности і перебуває у відокремлених та розрізнених формах, які повністю відкидають інші й вважають себе абсолютними. Або ж така єдність усіх наук за правилами логіки зможе існувати лише як заздалегідь задумана сукупність. Єдність усіх галузей науки знову стане міцною тільки тоді, коли принциповою об'єднавчою позицією все ж визнають науковий підхід, який, попри нескінченні відмінності у предметах, методах і проблемах, таки буде об'єктивною даністю для кожної свідомости, здатної мислити. Але це постійно залишається під питанням. Єдности науки насправді нема. Це — ідея. Але завдяки цій ідеї існує Університет. Поки вона житиме, студенти роззиратимуться довкола. Медик зможе послухати, наприклад, богословські лекції, а богослов — природничі.

2. Відповідно до ідеї єдности наука включає як науки у вужчому сучасному розумінні, так і філософію та богослов'я. Життєво важливим для істини є те, щоби з абсолютизацією сучасної спеціялізованої науки не відкинути мислення, яке у її розумінні вже не є наукою. Відколи сучасні науки усвідомили себе, відбулася велика духовна зміна структури Університету.

Уже немає величної середньовічної впорядкованости знань, нема гарного, спокусливого філософського замислу німецьких ідеалістів (який найгарніше і найзаспокійливіше був викладений у лекції Шеллінґа про методи академічного навчання). Нині лик прихованого космосу наук ніби й показується нам час від часу, але одразу ж ховається за фактажем сучасного пізнання.

3. Ми звільнилися від тиранії обмеженого наукового мислення, від тиранії богослов'я, природничих наук, гуманітарних наук. Нова, не менш небезпечна тиранія загрожує з боку універсальних наук, як от соціологія та психологія. Оборонятися від тиранії означає виправдувати сенс кожного окремого пізнавального зусилля у їхніх межах. Оборона від абсолютизації, іґнорування і зневаги до інших — це зберігання цінности кожного окремого пізнання.

Ідея Університету не допускає панування певної наукової думки, яка стала світоглядною. Факт, що чи не всі науки принагідно абсолютизувалися до самостійних, всеохопних наук, має свою раціональну причину. Вона полягає у тому, що кожна справжня наука є цілим. Помилка ж полягає у тім, що у такому випадку вже не видно інших конкретних цілостей пізнання у їхньому походженні, тож наукова свідомість збіднюється, звужується до окремої, надто перебільшеної науки.

4. Розрізнення і поділ методів та предметів наук для того, щоб з огляду на недосяжність єдности досягти їхньої спільної належности, — це шлях до космосу наук, який у нашому пізнанні посів місце втраченого космосу як єдиної дійової системи світу. Лише на цьому шляху існує повернення з постійного розпаду на аґреґат без зв'язків, яке, проте, ніколи не завершиться.

Це, безсумнівно, відбувається у самих науках, усюди, де у їхній сфері дослідник знаходить зв'язки з цілим через виявлені у природі предмету спонуки. Те, що при хибному розумінні цілого мислиться як поділ наук, є лишень схемою ідеї.

Тому й не постав справжній космос наук як ціле, що існує, впорядковує, захищає і дає кожному мислимому вчинкові його місце і права. Такий космос — це завдання. Поділ на науки завжди може бути лише попередньою схемою; сьогодні вона можлива у різноманітних варіянтах.

5. Поділ намагаються зробити протилежними методами, які, проте, зустрічаються в конкретних дослідженнях:

Теоретичні та практичні науки. Теоретичні спрямовані не на мету, а власне на предмет, практичні — на застосування для реальної мети.

Емпіричні та чисті науки. Науки, що ґрунтуються на досвіді, спрямовані на реальні об'єкти у просторі та часі; чисті науки стосуються ідеальних об'єктів, які той, хто пізнає, осягає тоді, коли їх конструює. Математика посідає особливу позицію як наука про ідеальні об'єкти.

Умоглядні та історичні науки. Умоглядні науки намагаються пізнати всезагальне, історичні — окремого індивіда.

6. Конкретні науки характеризують свої об'єкти, причину яких намагаються якомога краще з'ясувати всіма хоч якось придатними до застосування методами. Звідси й провал спроби поділити науки за цими методами: так само не можна поділити кола на водній поверхні, які виходять із різних точок і ледь торкаються одне одного.

Але все ж таки, поділ за предметом — вихідним пунктом водних брижів — можна вважати засадничим.

Наприклад, відповідно до позитивістського вчення Конта в порядку посилення залежности (від найменшого): математика, фізика та хемія, біологія, психологія, соціологія. Це була б низка наук, що шукають всезагальне у послідовності рівнів буття у світі.

Або у зворотному порядку: історія космосу, історія Землі, історія життя, історія людства, європейська історія. Це була б послідовність наук, спрямованих на одноразове, і тому індивідуальне.

Докладніше розглядаючи, виявимо, що кожного разу вихоплюється тільки один погляд, який характеризує наявні науки з одного лише боку. Нема справжнього поділу та огляду всіх наук. Ці групування одразу ж стають сумнівними. Для нас не може існувати іншого погляду, крім того, з якого науковий космос було б видно як замкнуте ціле.

7. Через неправильну думку, що єдиний поділ наук уже існує, люди, обговорюючи концепцію науки, поводяться так, ніби її можна обмежити та локалізувати за певними визначеними пунктами. Якщо ж, навпаки, хтось зі змісту якоїсь науки хоче виділити її концепцію, тоді шлях веде в глибину, з якої ця наука може виникнути як модель космосу, як представниця знання взагалі. Тому що навряд чи існує змістовний предмет, який урешті-решт не включили б у сукупність знань, унаслідок чого на нього з усіх усюд падало б світло, або, з точністю до навпаки, він би освітлював усі інші знання.

Одиниця знання — ідея. Кожен поділ наук — це попередня схема ідеї з певного погляду в конкретній духовно-історичній ситуації, а тому він — хибний. Бо тоді одиниця знання лежить в одній науці, якій схема надала перевагу.

8. З-поміж поділів наук, які ґрунтуються на досвіді, у новітню епоху панівним став поділ на природничі та гуманітарні науки. Дійсність цих наук охоплюється або ззовні, як наприклад, матерія, або розуміється зсередини як розум. Природничі науки пояснюють зовнішній світ за допомогою при-чинно-наслідкових законів або математичних конструкцій, гуманітарні науки розуміють внутрішній світ за допомогою смислових закономірностей.

Але такий поділ у реальних дослідженнях постійно ламається. Тому групування, яке діє без такої позірно однозначної логіки, впорядковує ці науки не остаточно і не ґрунтуючись на якомусь одному принципі, а ближче до реальних досліджень та вчености.

Отож Американська академія наук та мистецтв (American Academy of Arts and Sciences) розрізняє три групи:

1. Гуманітарні науки (humanities): філософія, богослов'я, історія, археологія, філологія, мовознавство, вченість (scholarship), критика і літературознавство, мистецтва (архітектура, образотворче мистецтво, музика).

2. Суспільні науки (social sciences): соціологія, культурна антропологія, антропологічна географія, соціяльна психологія, економіка, політологія, управління та дипломатія.

3. Фізичні та біологічні науки (physical and biological sciences): математика, фізика, хемія, астрономія, наука про Землю, техніка, біофізика й біохемія, ботаніка, бактеріологія, зоологія, фізіологія, фізична антропологія, експериментальна психологія, медицина.

Академія робить цей поділ, щоб упорядкувати винагородження за наукову працю, хоча варто додати, що вона намагається не бути абсолютною: автори мають повідомити, до якої з трьох сфер, на їхню думку, належить праця, але остаточне рішення залишається за Академією. Вони підходять до свого поділу обережно і аж ніяк не абсолютизують його, бо хочуть забезпечити вченим та дослідникам певну свободу на випадок, якщо б якась нова річ не мала чіткого місця у схемі.

Інший, ще ближчий до практики науки та досліджень у їхніх матеріяльних засобах поділ демонструють деякі університетські каталоги лекцій, наприклад, Гайдельберзький список:

Богословський факультет: Старий Заповіт. Новий Заповіт. Історія Церкви. Систематичне богослов'я. Практичне богослов'я. Історія релігії та місій.

Правознавчий факультет: Історія права. Приватне та цивільно-процесуальне право. Торгове та економічне право, трудове право. Кримінальне та кримінально-процесуальне право, кримінологія. Громадянське право. Міжнародне право. Право зарубіжних країн.

Медичний факультет: Анатомія. Фізіологія. Фізіологічна хемія та біохемія. Патологія та патанатомія. Гігієна, мікробіологія, серологія, фармакологія. Терапія. Дитячі хвороби. Психіятрія. Хірургія та ортопедія. Акушерство та гінекологія. Офтальмологія. Шкірні та венеричні хвороби. Хвороби вуха, горла, носа. Судова медицина. Стоматологія.

Філософський факультет: Філософія, педагогіка, психологія. Мовознавчі науки, класичні мови, середньовічна латина. Германістика. Англійська філологія. Романська філологія. Слов'янська філологія. Східні мови. Історія, археологія та історія мистецтва. Музикознавство. Географія. Суспільні та економічні науки.

Природничо-математичний факультет: Математика. Астрономія. Фізика. Хемія. Фізична хемія. Мінералогія та петрографія. Геологія. Зоологія. Ботаніка.

9. Кожен окремий поділ наук має сенс під тим оглядом, під яким він зроблений. Із звільненням нашого пізнання від прив'язки до єдиного встановленого погляду на світ, до того ж — від єдиного вчення про буття (онтології), ми відкриваємося для можливостей пізнавати у кожному можливому напрямку і не можемо дозволити знову зловити себе космосом наук, який при поділі наук пізнали б остаточно.

Конкретні науки не лежать поруч, як акуратно відділені полиці шафи для документів, а перетинаються. Вони вступають у відносини, але не обов'язково змішуються. Вони розчленовуються на безмежне заповнене єдине, але не зливаються. Таке існування цілого в кожній окремій поставі й становить сутність Університету.

III. Структура Університету

Завдання Університету реалізуються у рамках закладу, такого ж неуникненного, як і повсякчасний ризик.

Прадавня практична система навчання (у ремісничих, будівельних та художніх майстернях, у повсякденному житті, у збройних сутичках і в політичному мистецтві, на всіх професійних практичних заняттях і навіть у спеціялізованих школах) не думала ні про ціле наук, ні про чистоту знань, а лише про особливі вимоги до вмінь у певній професії. Наукова освіта в університетському розумінні, навпаки ж, намагається довести до підвалин знань через ідею єдиного знання. Вона змушує окремі практичні вміння знаходити власні корені в науковості в цілому. Завдання Університету — задовольняти вимоги практичних професій, і в цьому він схожий на давні ремісничі школи. Але Університет упроваджує принципову новизну, реалізовуючи ці вимоги за допомогою прилучення до всього, що взагалі охоплюється знанням.

З одного боку, Університет можна розглядати як поєднання нічим не пов'язаних між собою шкіл або як інтелектуальну крамницю з багатим вибором товару, де кожен може отримати все, що хоче. Та, з іншого боку, цей аспект — тільки фасад, і він був би згубний, якби став справжньою основою всезагальности пізнання в Університеті. Університет є радше можливістю для реалізації у найширшому обсязі набутих умінь, що входять до сукупності наук як ідея цілого.

Це ціле у його поділі на науки представлене в Університеті як поділ на факультети. Поділи наук та царин факультетів мають бути пов'язані. Та обидва ці поділи аж ніяк не збігаються.

III. 1. Будова факультетів

А) Принцип поділу на факультети

Космос наук, що панує в Університеті, не постав з якогось єдиного принципу. Не одна-єдина розумна голова виділяла наукові дисципліни з повного обсягу знань і це все організувала на подобу фабричного підприємства, де існує поділ праці. Розмаїття наукових дисциплін постало радше через необхідність практичної професійної освіти і внаслідок поділу в них самих через функціональний розвиток.

Факультети, що існують ще сьогодні, виникли в Середньовіччі. Тоді існували вищі факультети — богословський, юридичний, медичний, а при них четвертий, нижчий — artes liberates, вільних мистецтв (нинішній філософський), де потрібно було вчитися перед тим, як вступати на вищі факультети.

Ці три вищі факультети відповідали трьом духовно визначеним і пов'язаним зі знаннями царинам людського буття. Цими трьома царинами практичної діяльности є: життя в гармонії з Богом на основі одкровення; життя у суспільстві в рамках держави й закону; турбота про фізичну природу людини. Знання з цих трьох проблем здобувають і передають на факультетах богослов'я, юриспруденції й медицини, Тут готують до таких професій, як священик, суддя, державний службовець, лікар. Усі вони потребують спільних засадничих знань, artes liberales, які вивчає нижчий, нині філософський факультет.

Богослов'я, як і юриспруденція та медицина, мають мету ще й поза наукою: вічну святість душі, добробут громадян як складової частини суспільства, тілесне здоров'я (Кант). Тому їхня генеза лежить поза компетенцією наук. У них трапляються постулати, що не мають нічого спільного з науковою основою і радше диктують науці зміст, ставлять перед нею завдання й мету. У богослов'ї йдеться про одкровення, розуміння якого шукають в історії святих писань, у церкві, догмах і в тому, що потверджує сучасне розуміння віри. В юриспруденції йдеться про те, щоб конкретне право держави, встановлене й реалізоване державною владою, логічно розтлумачити і, при застосуванні його, раціонально спрогнозувати наслідки. В медицині йдеться про здоров'я людини і його збереження, підтримку й відновлення на основі знань, природу яких людина розуміє.

В кожному разі, у загальній діяльності цих факультетів присутнє якесь ненаукове підґрунтя. Наука проливає світло на це підґрунтя. Або діяльність цих факультетів натикається на відсутність підґрунтя. Це можна побачити в таких своєрідних явищах, як наприклад, у богослов'ї де доторкаються меж наднаціонального*, однак за допомогою раціо**.

Основа одкровення — надраціональна. Якщо вона втрачається, то залишається лиш екзистенційне тлумачення, яке за критеріями віри в одкровення вважається безвір'ям. Якщо віра має виводитися з раціо як його раціональний зміст, то на цьому богослов'я закінчується, а залишається сама філософія. Віра в одкровення з її своєрідним історичним підґрунтям буде зруйнована. Тоді не залишиться місця й для богослов'я, яке прагне збагнути глуздом*** те, що за нього безмежно вище****.

Але якщо людська воля перестає сягати умом***** основ одкровення і вперто цього тримається, тоді богослов'я постає






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.