Феодальні війни та княжні зїзди Руських князів другої половини IX-поч. ХІІ.

Старший син Ізяслав(1054-1078) що не мав здібностей до керівництва державою, виконував роль її формувального глави, у перші роки правління при підтримці братів Святослава і Всеволода. Вони створили, по суті, тріумвірат, що вів спільну політику і підтримував єдність держави. Однак незабаром між ними виникли суперечності. До того ж у 1068р. у битві з половцями вони зазнали поразки і, розгубившись, не змогли організувати оборону країни. Цим скористались кочівники і безбожно грабували Київщину, Переяславщину, виводили тисячі невільників. Кияни, бурені недостатньою активністю і твердістю Ізяслава у боротьбі з кочівниками, зібрали віче і проголосили нового князя. Після довгих міжусобиць до влади прийшли по черзі останні члени тріумвірату, які продовжували невдало вести боротьбу з половцями. Велика половецька орда продовжувала спустошувати країну. Справа ускладнювалась відсутністю єдності серед князів. Зросла кількість князів-ізгоїв, тобто тих, хто залишився без престолів і земель, що відійшли до старших у роді. З метою уладнати суперечності і спільно виступати проти кочівників за ініціативою князя Переяславщини Володимира Мономха і Київського Святополка у 1097 році у Любечі, біля Києва, був проведений з'їзд князів. Головною ухвалою Любенькогозїзду було таке: кожен володіє своєю вотчиною, тобто спадщиною батька. Друга ухвала — встановлення союзу князів дія оборони і відповідальність його порушення покладалася на весь загал князів. Коли хтось з них порушував єдність, рішенням зїзду проти нього решта йшли війною. Третя ухвала: союз князів протії половців і заборона приватних угод з кочівниками.Проте, ухвали з'їзду були негайно порушені: у результаті інтриг і обмови князя Теребовльського Василька підступно захопив київський князь Святополк. Це викликало нову хвилю війн і усобиць. Поступово ця боротьба скінчилася і у практику ввійшли майже щорічні князівські зїзди, в центрі уваги яких стає боротьба з половцями. Це свідчило, що Київська Русь почала перетворюватись на федерацію князівств.

390. Спроби консолідації Київсьської держави: правління Володимира Мономаха та Мстислава Володимировича. Володимир Мономах (1113-І 125 рр.). ще будучи князем у Переяславі, постійно проводив походи проти половців. Історичні факти стверджують, що він 83 рази об’єднував сили інших князів Русі в боротьбі проти ворогів, знищивши 200 половецьких ханів.Утвердившись у Києві, він доповнив статті “Руської правди’’, за якими обмежувалось лихварство, ускладнювалось перетворення вільних людей ні рабів (холопів), дещо полегшувалось становище селян.Володимир Мономах зумів відновити сдиновладну монархію часів Ярослава Мудрого. Найменші спроби внести розбрат між князями, вийти з під Його влади жорстоко придушувались. Все це сприяло суспільно-економічному, політичному зміцненню Київської Русі на поч. XIІ ст.Ще в 1097 р Мономах став ініціатором проведення Любецького зїду князів. Головними ухвалами цього зіду були: кожен князь володіє своєю “вотчиною" і зобовязується не зазіхати на володіння іншого; встановлювався союз князів для оборони від зовнішніх ворогів; заборонялись приватні стосунки князів з половця ми. Проте ухвали цього та інших з’їздів князів поскли декларативний характер і були швидко порушені.Отже, Володимир Мономах зумів тимчасово затримати процес роздроблення Київської держави. Але дальший розвиток феодальних відносин і посилення окремих князівств робили це роздроблення неминучим, що остаточно відбулось після смерті князя.У зовнішніх відносинах він діяв дипломатичними шляхами, у кладаючи династичні шлюби.Володимир Мономах був видатним письменником свого часу. Йому належать високохудожній твір “Поученіє дітям", в якому він описує сторінки свого життя, висловлює власні моральні засади, дає практичні поради своїм дітям, як ефективно керувати княжим двором і державою, успішно захищаючи її від ворога. В цьому “заповіті" князь виступає проти зловживання владою, скривдження сиріт і убогих. Влада за часів Мономаха швидко зміцнювалась і доходила до такого рівня, який був у державі Ярослава Князь тримав під контролем своїх синів, які завжди виконували його волю. Інші князі також корилися його владі.Володимир Мономах доповнив новими статтями «Ру ську правду». Син Мономаха Мстислав (1125—1132 рр.) продовжив правління батька. однак отримав лишечастину держави — Київ, Смоленськ. Новгород. Інші землі перейшли до його братів. А це означило що Мономах не насміливсяпорушити негативну традицію ділити державу між своїми дітьми. Мстислав ревом з братами вів боротьбу проти тих князів які намагалися відокремитися чи вберегти свою незалежність. Зокрема, він підкорив Полоцьке князівство. яке довго було відокремлено від Київської держави. Поза його владою залишилася лише Галнчииа.За життя батька посідав новгородський та переяславський княжі столи. співправив з батьком у Києві. 1096 розбив війська чернігівського князя Олега Святославича і примусив його взяти участь у Любецькому з'їзді 1097. Брав участь у воєнних походах на половців 1093. 1107 і 1111. Здійснив два успішні походи на остів 1113 і 1116. Після смерті батька (1125) посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великою князя київського та обороняти державу від ворогів. 1130 повернув під вплив Києва Полоцьк. посадивши на полоцький стіл свого сина Ізяслава. 1130 воював з литовцями. Розгромив половців і загнав їх за Волгу та Яїк. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами.

391. Період роздробленості Київської Русі: друга половина XII – перша половина XIII ст

Через порівняно короткий період створене першими київськимиправителями об’єднання земель почало розпалатися. З перемогоюпринципу спадкового престолонаслідування (вотчини) над системою старшинства або ротації Ярослава Мудрого княжі роди все глибше пускали коріння у своїх батьківських землях, для них дедалі очевиднішим ставав той факт, шо їхнє майбутнє пов’язане з удільними володіннями, а не з Києвом. за який точилася безперервна боротьба. Протягом XII ст. винихдо віл 10 до 15 таких удільних князівств, найбільшими з яких були Галицько-Волинське. Володимиро-Суздальське, Новгородське, Чернігівське та Смоленське. Кожне мало незалежний політичний, економічний і навіть культурний статус. Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле багатьма центрами, пов'язаними спільними релігійними та культурними традиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними й часто ворогували між собою.З відокремленням нових і нових князівств багатства, населення та землі Києва зменшилися до такої міри, що перед ним мало чим поступалися інші князівства. Власне тоді місто Київ з прилеглими територіями стало називатися «Руською землею» — у вузькому розумінні слова. Та незважаючи ні на що. Київ залишався великою принадою. Той, хто завойовував його, не тільки пишався престижем правителя «матері міст руських», а й міг претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Оскільки в Кисві жив митрополит і знаходилися головні храми й монастирі, він лишався незаперечним культурним і релігійним, якщо не політичним, центром усієї Русі. Навіть із зменшенням свого населення й територій Київ з довколишніми землями залишався одним із найбільш розвинених і густонаселених князівств на всій Україні. Проте переваги Києва були водночас і його нещастями. Продовжувалися невшухаючі чвари між князями за місто. Український історик Степан Томашівський підрахував, шо між 1146 і 1246 рр. 24 князі 47 разів правили в Кисві. 3 них один сім разів займав престол, п’ять князів правили по три рази кожен, а вісім — по два рази. Характерно, що 35 князювань. тривали менше року кожне. Один князь по своєму підійшов до проблеми Києва. Побоюючись втратити владу над завойованим Києвом, а також намагаючись не допустити, щоб місто затьмарювало його власні зростаючі володіння на північному сході, володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський. цей попередник московських князів, у 1169 році напав на Київ і по-дикунському пограбував його. Місто так ніколи вже не досяпю колишньої величі.