Недужий олень

На зеленій галявині посеред лісу жив гарний олень. Віддавна тут мешкали його мати й бабуся, і всі мали це місце за свою домівку. Ніхто із звірів не заходив туди пастися, знаючи, що тамтешня трава належить оленеві.

Та якось золоторогий красень захворів; не міг ні бігати, ні пастися, лежав на зеленій траві й жалібно стогнав.

Почула той стогін коза, яка саме минала галявину. Підійшла до оленя, питає:

- Ти що, занедужав, сусіде?

- Ох, - відказує олень, - болить мені все тіло, не можу ні їсти, ні пити.

- Бажаю тобі якнайшвидше одужати!

- Дякую, - мовив олень і заплющив очі. Коза намірилася йти, та побачила на галявині

зелену, соковиту траву. Покрутилася й подумала: все одно олень не їстиме - чи не попастися трохи? Та й наїлася трави досхочу, а тоді подалася додому. По дорозі зустріла двох ко-рів-сусідок.

- Добрий день, чули новину?

- Яку?

- Олень занедужав, болить йому все тіло, він лежить і стогне.

- Ой лишенько! - жалісно вигукнули корови.- Треба піти навідати його.

- Я вже там була, трохи його розважила. Невдовзі корови прийшли на галявину до оленя.

- Як здоров'ячко, любий сусіде? - питають.

- Ох, занедужав, і сам не знаю чого, болить мені все тіло, що й підвестися не можу. Дякую, що навідали.

Корови трохи постояли біля оленя, побажали йому якнайшвидше одужати та й подалися геть. А по дорозі червона каже до чорної:

- Глянь лиш, яка зелена соковита трава!

- Я помітила, коли ми ще сюди йшли, та й подумала: чом би не поласувати...

- Авжеж, авжеж! Нумо скуштуймо! Скубнули корови траву - ох і смачна ж! Понапасалися добре та й почимчикували додому, ситі та веселі. Дорогою зустріли коня з віслюком, що дуже кудись поспішали.

- Куди це ви так квапитеся? - питають корови.

- Таж олень занедужав, ідемо навідати, - відповідають ті.

- Ідіть, ми саме від нього вертаємось.

Незабаром кінь з віслюком дісталися галявини, розпитали оленя, як він почувається, чи не хоче, бува, чого, а тоді попрощалися й пішли. Аж ось побачили соковиту пашу.

- Чи не поскубти травички? - каже віслюк.- Олень усе одно занедужав, і вона пропадає марно.

- Чому б не поскубти, - згодився кінь. Понапасалися добре, згадали, що вже час і додому.

На другий день на галявину прийшли коза із своєю сестрою. А вертаючись додому, знову поскубли зеленої травички. Те саме зробили корови, кінь з віслюком, ватага кролів та зайців, які теж дізналися про оленеву хворобу й забажали навідати його. А ще згодом прибігли вівці з ягнятами та черідка телят. Пробули з оленем весь день, розважали балачками, зичили здоров'я, а коли пішли -: не залишилось на галявині жодної травинки. Все випасли оленеві друзі.

На ранок олень трохи оклигав, підвівся з землі й захотів попастися, адже кілька день ріски в роті не мав. Проте хоч скільки він нахилявся - не міг намацати ні травинки.

«Ой лишенько, - подумав він, - це ж мої сусіди випасли всю траву. Що тепер робити, немає ж сили піти попастися кудись-інде; невже конати з голоду?»

На той час галявиною бігла лисиця. Побачила оленя, розпитала за все й засміялася:

- Не журися, я принесу тобі оберемок трави й води напитися, ще й розуму навчу: ніколи не водися з кепськими товаришами, від них завжди більше шкоди, ніж користі.