Предмет політології, її методи, структура і функції

ПОЛІТОЛОГІЯ (грец. politika – державні й суспільні справи і logos – слово, поняття, вчення) – наука, об’єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

ПРЕДМЕТОМ ПОЛІТОЛОГІЇ є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.

Політологія виступає як спеціальна теорія політики, котра відрізняється від інших наук наступним:

– вивчає політичну сферу суспільного життя не в загальному ряду багатьох інших об’єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія чи історія, а як єдиний і основний об’єкт;

– вивчає не окремі аспекти політичного життя, а розглядає його як багатомірну, цілісну систему;

– головним своїм предметом має пізнання закономірностей діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.

– має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, упорядковувати стосунки між людьми на засадах загальнолюдських ціннісних орієнтацій.

СУТНІСТЬ ПОЛІТОЛОГІЇ полягає в аналізі структури державної влади, функціонуванні політичних інститутів, їх відносин з політичними ідеями і теоріями в різних політичних системах, політичної культури, взаємозв'язку політики з економікою, з іншими формами суспільної свідомості та діяльності. Зважаючи на те, що сутністю політики є не влада, а управління суспільством (влада виступає лише засобом політики), політологія може бути визначена і як наука про закономірності діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.

Науковий статус та предмет політології наочно відображений на рис. 1.1.

Р и с. 1. 1 П о л і т о л о г і я я к н а у к а і н а в ч а л ь н а д и с ц и п л і н а

КАТЕГОРІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ – це загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. Їх специфікою є те, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві.

“Політична влада” – є базовою категорією політології. Влада – це вольове відношення між людьми, тобто таке відношення, за якого одні люди здатні і мають можливість нав'язувати свою волю іншим.

“Політика” – одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов’язкових для всього суспільства рішень.

“Політична система суспільства” – центральна категорія політології. Це інтегрована сукупність відносин влади, суб’єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

“Політичні інститути” та їх конкретні вияви – “ держава”, “політичні партії”, “групи інтересів” тощо, а також “політичні відносини” належать до основних категорій політології.

Політична система містить також “ політичну культуру” й такі її складові, як “ політична свідомість”, “політична поведінка”, “політичні цінності”, “політичні норми”, “політична соціалізація” тощо, котрі також є категоріями політології.

“Політичний процес” – відносно однорідні серії політичних явищ, пов’язаних між собою причинними або структурно-функціональними залежностями. Це форма функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі й часі, – одна з основних категорій політології.

“Політичне явище” – як одна з найбільш загальних категорій політології є сукупністю усіх чинників і явищ, пов’язаних із здійсненням політики.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ.

Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід політичної діяльності, політичне мистецтво.

Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури.

Прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо.

Інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості.

Прикладна функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм.

СТРУКТУРА ПОЛІТОЛОГІЇ.

Структуру політології становлять:

– теорія політики і політичних систем;

– міжнародні відносини і світова політика;

– управління соціальними процесами;

– політична ідеологія;

– історія політичних учень.

До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну психологію, політичну історію, політичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін.

МЕТОДИ ПОЛІТОЛОГІЇ. Метод – це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Політологія, як і будь-яка наука, має загальні й специфічні методи дослідження, прийоми, підходи.

Діалектичний метод – для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному розвитку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і революцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змогу зрозуміти логіку їх розвитку.

Синергетичний метод (грец. sinergetikos – спільний, узгоджено діючий). Передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку, його не лінійність та можливості самоорганізації.

Системний метод – розглядає суспільство та його складові як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємозв’язаних елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати.

Системно-історичний метод – передбачає виділення певних типів політичного життя, політичних систем, що виникають у процесі історичного розвитку людського суспільства. Дає змогу не лише пізнати

закономірності й особливості розвитку різних типів політичного життя і політичних систем, а й глибше розглянути їх історичний взаємозв’язок і, навпаки, за формальною відмінністю розкрити сутнісну подібність політичних систем.

Структурно-функціональний метод – полягає у розчленуванні складного об’єкта на складові, вивченні зв’язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з’ясування особливостей їхнього функціонування та зв’язку між ними.

Порівняльний метод – орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох.

Біхевіористський метод – (англ. behaviour – “поведінка”) полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп, передбачає широке використання в політологічних дослідженнях статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань, моделювання політичних процесів тощо.

Спеціальні методи дослідження – група методів, що ґрунтуються на різних варіантах дослідження структури, функцій політичних процесів та інститутів – методи, запозичені політологією з інших наук. Це методи емпіричних соціальних досліджень, соціальної психології, статистики, моделювання. Об’єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб’єктів, динаміка громадської думки. Вивчають стиль діяльності учасників політичних процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичної свідомості й культури різних груп населення. Використовують аналіз статистичних даних, зміст політичних рішень, усні методи (інтерв’ювання), письмові опитування (анкетування), безпосереднє спостереження за досліджуваним об’єктом, соціально-політичний експеримент. Прикладні функції політології розширюють, застосовуючи сааме спеціальні методи.