Источник —> кодирование —> сообщение —> —> декодирование —> получатель

Однією з форм поведінки натовпу є паніка. Слово «паніка» походить від імені грецького бога Пана, покровителя пастухів і стад. Своїм гнівом він викликав паніку (від грец. panikon – несвідомий жах) у стада. Тварини кидались у прірву без видимої причини. Жах, що виникає ненароком, розповсюджується з величезною швидкістю і приводить всіх тварин до загибелі. Панічна поведінка властива людям у натовпі. Панікою називається емоційний стан, що виникає як наслідок недостачі чи надлишку інформації в умовах реальної чи уявної загрозливої ситуації. Для виникнення паніки необхідні умови.

1. Ситуативні умови. Ймовірність масових панічних настроїв зростає у періоди загострення суспільних ситуацій. Коли люди чекають певних подій, вони краще сприймають будь - яку загрозливу інформацію.

2. Фізіологічні умови. Змореність, голод, алкогольне та наркотичне сп’яніння, недосипання виснажують людей фізіологічно і психічно. Унаслідок цього зменшується спроможність раціонально сприймати і оцінювати ситуацію, люди стають більш емоційно сприйнятливими. Усе це разом сприяє виникненню масової паніки.

3. Психологічні умови. Це раптові загрозливі події, сильне хвилювання, здивування, переляк.

4. Ідеоголічні та політичні умови. Сюди належать нечітке усвідомлення людьми цілей, недостатньо організоване управління і недостатня згуртованість групи. У недостатньо слабо згуртованих груп за умови екстремальної ситуації швидко руйнуються загальні цінності і норми в ім’я індивідуального порятунку. За умов високої згуртованості, спеціальної підготовки, тренувань і загальних цінностей військові підрозділи під час бойових дій демонструють високий рівень стійкості до паніки.

Окремим приводом для паніки є чутки. У 1917 році у Росії був високий урожай. Чутки про можливий голод викликали паніку. Всі крамниці, комори були очищені.

Для того щоб стимул викликав паніку, він має бути:

досить інтенсивним;

досить тривалим;

повторюватися (це вибухи, постріли, сирени…).

Такий стимул має привертати зосереджену увагу і викликати неусвідомлений, тваринний страх. Виникнення паніки проходить кілька етапів.

Перший. Стимул викликає збентеження, сприймання ситуацій як кризової, і навіть безвихідної.

Другий. Збентеження переходить у потрясіння та індивідуальні недоцільні спроби зрозуміти подію. Необхідність негайного усвідомлення заважає логічному мисленню і викликає страх. Якщо страх не ліквідувати, то «циркулярна реакція» викликає третій етап.

Третій. Страх одних відображається іншими, що посилює страх. Зростаючий страх зменшує впевненість у спроможності протистояти ситуації і створює почуття приреченості.

Четвертий. Страх викликає дії, що, на думку людей, є рятівними, а насправді вони не є рятівними і викликають панічну втечу (у прірву). Якщо втікати нікуди, виникає агресивна поведінка, бо небезпечним стає навіть боязливий звір, «загнаний у кут».

П’ятий. Паніка закінчується виходом окремих людей з втечі. Змореність людей зупиняє будь - які дії та емоційні переживання. Якщо ситуація не розв’язується, то натовп може бути готовий до повторного прояву паніки.

Оцінюючи цикл панічної поведінки, слід мати на увазі:

1. Якщо інтенсивність стимулу дуже велика, то етапи ніби «згортаються» і натовп переходить до дій. Типовий приклад: атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі 1945 р. Панічним проявом стала масова втеча.

2. Словесне позначення стимулу може викликати страх і паніку. Страхом і панікою реагували солдати під час Першої світової війни на крик «гази».

3. Завжди необхідно брати до уваги соціально - політичні умови, характер і рівень загрози, об’єктивність інформації. Це дасть можливість попередити або припинити паніку.

Вплив на панічну поведінку є нічим іншим як соціально – психологіч­ним впливом на масу. Тут діють всі механізми натовпу: зменшити інтенсивність емоційного зараження, вивести людей із гіпнотичного стану, раціоналізувати та індивідуалізувати психіку. У випадку паніки слід урахувати її специфічні особливості.

Перша. Хто є зразком для наслідування натовпу. Після появи стимулу є декілька секунд, коли натовп готується до дій. Тут натовпу можна і потрібно «підсунути» бажаний приклад для наслідування. Хтось може крикнути «Лягай», «По місцях». Той, хто виконає команду, стає зразком для наслідування. Жорстке управління людьми у панічні моменти є способом ефективного зупинення паніки.

Друга. Особлива роль у масових поведінках належить ритму. Якщо його немає, то слід ввести ззовні. У 1930 р. на велодромі у Парижі закінчився мітинг. Люди пішли до виходу. Почалася давка, що могла б перерости у паніку. Група друзів – психологів швидко оцінила ситуацію і почала ритмічно кричати «Не – штов – хай». Цей крик підхопили інші. Паніка зникла.

Ритмічна хорова музика і співи мають величезне значення для регуляції масової стихійної поведінки. Невипадково суботники супроводжуються маршовою музикою. Таку роль має хоровий спів у військових на марші. Революційні та патріотичні пісні мають подібну ритміку. Чилійська «Venceremos», французька «Марсельєза», польська «Варшав’янка», радянська «Вставай страна огромная» - стали засобом протистояння страху та паніці у гострих ситуаціях.

Відомі і протилежні засоби. Якщо у вас є бажання зірвати мітинг політичних противників, то підгоніть до місця мітингу радіофікований автобус і почніть транслювати щось типу «Ви стали жертвою пали…» або інший реквієм. Це викличе негативні емоції і панічні настрої.

52. Слід розрізняти поняття масових комунікацій, масової інформації та засобів масової комунікації (ЗМК). Масові комунікації вирізняє насамперед застосування ЗМК, або мас-медіа. За Ч. Райтом, масова комунікація спрямована на великі та гетерогенні авдиторії, анонімні щодо самого комунікатора. Повідомлення передаються публічно, з метою досягнути якомога більшої авдиторії швидко та, як правило, одночасно. Зазвичай ці повідомлення швидкоплинні.

Для В. Петіли дослідження ЗМК є лише частиною процесу вивчення масових комунікацій. Він пише, що масові комунікації/медії щодо культури, економіки, ідеології, особистості чи групи, політики, суспільства, інформаційних, комунікаційних і медіа-технологій можуть виступати як автономна дисципліна, також як інтердисциплінарне поле досліджень, складова різноманітних дискурсів з окремими поглядами на дискусії, цінності, теорії, значення та відношення з іншими дисциплінами.

Д. де Флер та Е. Деніс розглядають масову комунікацію як процес, що включає в себе кілька стадій:

• Повідомлення формулюється професійними комунікаторами.

• Повідомлення надсилається швидко і безперервно за допомогою медій.

• Повідомлення поширюється відповідно до величини та складу масової авдиторії, яка звертає увагу на медії різними шляхами.

• Окремі представники авдиторії інтерпретують значення повідомлення згідно з їхнім досвідом, що більшою чи меншою мірою співвідноситься з намірами професійних комунікаторів.

• Як результат засвоєння цих значень члени авдиторії зазнають певного впливу. Це означає, що комунікація має якийсь ефект. Під масовими комунікаціями розуміють складний процес представлення і взаємодії через мас-медіа поглядів та інтересів різних соціальних верств суспільства. З такого погляду вживаємо цей термін у множині, бо йдеться про багато різноманітних комунікацій. Масові комунікації відбивають стосунки всередині суспільства і забезпечують його ефективність. Вони мають свої внутрішні закони й закономірності. Д. Мак-Квейл називає масову комунікацію концептом, теоретичною парадигмою і системою, що спирається на велику кількість медіа-каналів. У такому розумінні цей термін вживається в однині. Він також може означати медіа-виробництво як таке. В. Різун відзначає загальнокультурний аспект масової комунікації: це організоване спілкування, що є видом суспільно-культурної діяльності. О. Чекмишев пише про журналістику як певний соціальний інститут, що забезпечує функцію масової комунікації, уможливлює і підтримує процес соціальної взаємодії за допомогою інформаційних повідомлень. Тобто завдяки своїй професійній діяльності журналісти виступають професійними комунікаторами.

Деякі дослідники розширюють поняття масової комунікації. Так, О. Кузнєцова вважає, що це явище не обов'язково співвідноситься із ЗМК, а з'являється водночас із виникненням людського суспільства і навіть до появи мови існує як живе спілкування через жести, міміку, звуки, предмети. Таке доволі дискусійне твердження потребує окремого розгляду та системи аргументації, щоб з'ясувати, що саме автор має на увазі під масовою комунікацією. Необов'язковість зв'язку масової комунікації та ЗМК може бути також простежена через зауваження Б. Потятиника про те" що на Майдані під час Помаранчевої революції, безсумнівно, здійснювалася масова комунікація, але без посередництва ЗМК. Однак подібні пропозиції все ж мають локальний характер, оскільки відділення мас-медіа від масової комунікації є неприродним.

В. Шульц зазначає, що масова комунікація є комунікаційною взаємодією за допомогою технічних засобів. Масова комунікація завжди публічна, тобто принципово доступна для кожного, і орієнтується переважно на велику анонімну авдиторію. І. Бертнанд та П. Гаґес пишуть, що в комунікаційній теорії медіюм (засіб) є посередником, що дає змогу чи шанс спілкуватися крізь час і простір. Навіть між двома людьми медіюмом може виступати третя людина або якісь засоби зв'язку на кшталт телефону, листа чи факсу. Коли ми говоримо про масову комунікацію, маємо на увазі зв'язки між великими масами людей, які здійснюються за допомогою мас-медіа.

під засобами масової комунікації розуміють спеціальні канали, завдяки яким відбувається поширення інформаційних повідомлень для масової авдиторії. В Україні має місце деяка плутанина у вживанні термінів ЗМК і ЗМІ (засоби масової інформації), які є синонімами. Спостерігаються спроби підкреслити особливий комунікативний наголос, що нібито має місце у ЗМК і відсутній у ЗМІ. Насправді ключовим словом для розуміння обох визначень є слово медії (засоби) для поширення масової інформації: друковані періодичні видання, книжки, радіо, мобільні телефони, кіно, телебачення, аудіо та відеозаписи, засоби кабельного і супутникового зв'язку" відеоігри, Інтернет. Комунікативне значення у цьому разі полягає не у збільшенні зворотного зв'язку між медіями та їхніми авдиторіями, а в тому, що ЗМК/ЗМІ обслуговують інтереси різних соціальних груп суспільства, розвиваючи зв'язки" тобто комунікацію між ними.

На цю термінологічну колізію з дещо іншого погляду звертає увагу О. Гриценко. На її думку, засоби масової комунікації - це поняття, синонімічне мас-медіям. Поруч із тим, авторка відзначає, що у працях сучасних українських і російських авторів1 вживається вужче радянське поняття " засоби масової інформації", яке, за визначенням, передбачає лише інформування пасивної авдиторії з боку держави. У цьому ж контексті Б. Потятиник нагадує призабутий сталінський термін ЗМІП - " засоби масової інформації та пропаганди", що виступає джерелом для теперішнього скороченого варіанта: ЗМІ. Обидва поняття калькувалися з російської" відповідно СМИП та СМИ.

53. Стандартная модель коммуникации, принятая всеми, состоит из следующих элементов:

источник —> кодирование —> сообщение —> —> декодирование —> получатель

Каждая из рассмотренных точек схемы может пред­ставлять определенную сложность для коммуникатора. Тем более, что процесс этот носит динамичный характер, и часто удается узнать, что мешало удачному его заверше­нию, только после того, как процесс завершен и вы уже не имеете возможности ни повторить, ни изменить его.

Фрейзер Зейтель называет несколько часто возникающих ошибок в коммуникации:

плохое слушание - слушание должно быть активным; кстати, на Западе даже существуют курсы, обучающие, как слушать активно;

неиспользование ориентации на слушающего - люди за­интересованы в том, что они лично, а не организация, могут получить, поэтому основным должен стать " вы" -подход, опирающийся на интересы аудитории;

неверные невербальные сигналы — по разным исследо­ваниям коммуникация, передаваемая невербально, зани­мает до 65% того, что передает говорящий. При воспри­ятии сообщения люди одновременно учитывают язык тела, контакт глазами, использование молчания и т.д.;

неумение писать так, чтобы быть понятым — хороший письменный текст — это особое искусство. Часто пишущему человеку может казаться, что он все делает прек­расно, но читатель не ощущает этого;

незнание аудитории — сообщение должно опираться на интересы, характеристики, потребности конкретной аудитории;

неучет того, что коммуникация является двусторонним процессом — процесс выдачи информации еще не является коммуникацией, большую роль играет обратная связь;

неучет элементарных правил вежливости - агрессивного и грубого коммуникатора будут воспринимать совсем по-другому, чем вежливого и заинтересованного в ауди­тории.

Первой и наиболее известной моделью коммуникационного процесса стала так называемая " формула ЛАССУЭЛЛА ":

Модель была создана и применялась главным образом для того, чтобы придать структурную организованность дискуссиям о коммуникации. Сам Г.Лассуэлл использовал ее для обозначения различных направлений в исследованиях коммуникации. Каждый элемент формулы представляет собой самостоятельную область анализа коммуникационного процесса: " Кто говорит" - изучение коммуникатора; " Что говорит" - контент-анализ сообщений; " По какому каналу" – изучение СМК; " Кому" - исследования аудитории; " С каким результатом" - измерение эффективности коммуникации. Для знакомства с опытом исследований процесса коммуникации эта схема даже сегодня является наиболее подходящей, поскольку наглядно соотносит элементы между собой (а также потому, что большое количество исследований последующих лет проводилось уже в ее русле).

Обобщающий характер модели подразумевает включение в ее структуру всех факторов, имеющих влияние на процесс коммуникации. Так что, каждый элемент формулы в действительности является совокупностью переменных. Доказано влияние на восприятие коммуникатора характера его позиции, установок, внешности и многих других характеристик.

Найдя модель Лассуэлла применимой, хотя и сильно упрощенной, некоторые исследователи стали развивать ее дальше. Р.Брэддок добавил к ней еще два элемента коммуникативного акта: условия, в которых протекает коммуникация, и цель, с которой говорит коммуникатор [5]. " Формула Лассуэлла" отражает характерную особенность ранних моделей коммуникации - она предполагает, что коммуникатор всегда старается повлиять на реципиента, и, следовательно, коммуникация должна трактоваться как процесс убеждения. Это допущение ориентирует модель на применение прежде всего в области анализа политической пропаганды.

В модели ШЕННОНА-УИВЕРА коммуникация также описывается как линейный односторонний процесс. Математик Шеннон работал над своей коммуникационной моделью в конце 40-х годов по заказу лаборатории " Белл Телефон" и это во многом определило " технический" характер созданной модели, ее " дистанционность". Главной задачей было снижение " шума" и максимальное облегчение обмена информацией. Модель описывает пять функциональных и один дисфункциональный (шум) факторы коммуникативного процесса. К функциональным элементам относятся: источник информации, продуцирующий сообщение; отправитель, кодирующий сообщение в сигналы; канал, проводящий это сообщение; получатель; цель, или место назначения.

Сигнал уязвим настолько, насколько он может быть искажен шумом. Примером искажения может являться наложение сигналов, одновременно проходящих через один канал.

Преимущество данной схемы состоит в очевидности того, что сообщение, отправленное источником и сообщение, достигнувшее реципиента, имеют неодинаковое значение. Позднее положение об искажении информации было дополнено другими причинами исходной и конечной информации. В связи с работами по селективности восприятия стало известно, что коммуникационный канал включает последовательность фильтров, приводящих к тому, что количество информации на входе в систему больше той информации, которая срабатывает на выход.

Неспособность участников коммуникации осознать, что посланное и полученное сообщение не всегда совпадают, является частой причиной затруднений коммуникационного обмена. Эта важная мысль, заложенная в модели Шеннона-Уивера привлекла внимание и получила развитие в исследованиях ДеФЛЮЕРА.

Он в частности, отмечает, что в коммуникативном процессе " значение" трансформируется в " сообщение" и описывает каким образом отправитель переводит " сообщение" в " информацию", которую затем посылает по каналу. Получатель декодирует " информацию" в " сообщение", которое, в свою очередь, трансформируется в месте назначения в " значение". Если между первым и вторым значениями есть соответствие, то коммуникация состоялась. Но, согласно ДеФлюеру, полное соответствие является весьма редким случаем.

В модели ДеФлюера учтен основной недостаток линейной модели Шеннона-Уивера - отсутствие фактора обратной связи. Он замкнул цепочку следования информации от источника до цели линией обратной связи, повторяющей весь путь в обратном направлении, включая трансформацию значения под воздействием " шума". Обратная связь дает коммуникатору возможность более приспособить свое сообщение под коммуникационный канал для повышения эффективности передачи информации и увеличивает вероятность соответствия между отправленным и принятым значением.

Но окончательным преодолением упрощенной трактовки коммуникации как одностороннего линейного процесса явилась циркулярная модель ОСГУДА-ШРАММА. Ее главная отличительная черта - постулирование циркулярного характера процесса массовой коммуникации. Другая ее особенность определяется тем, что если Шеннона интересовали в первую очередь каналы - медиаторы между коммуникатором и аудиторией, то Шрамм и Осгуд обратили свое внимание на поведение главных участников коммуникации - отправителя и получателя, основными задачами которых являются кодирование, декодирование и интерпретация сообщения.

Обзор определений " коммуникации" проведенный У.Шраммом, позволил выделить то общее, что их объединяет - существование набора информационных знаков. В этот набор могут входить не только факты, предметы, но и эмоции, латентные значения (" беззвучный язык")

Спиралевидная модель ДЭНСА не претендует на статус полноправной модели и возникла лишь как яркий аргумент в дискуссиях, посвященных сравнению линейной и циркулярной моделей коммуникации. Дэнс отмечает, что в настоящее время большинство исследователей согласятся с тем, что циркулярный подход является более адекватным для описания коммуникативных процессов. Но циркулярный подход имеет также некоторые ограничения. Он предполагает, что коммуникация проходит полный круг до той точки, с которой начинается. Эта часть аналогии с кругом явно ошибочна. Спираль же показывает, что процесс коммуникации продвигается вперед, и то, что находится в данный момент в процессе коммуникации, будет влиять на структуру и содержание коммуникации в дальнейшем. Большинство моделей дают так называемую " замороженную" картину коммуникативного процесса. Дэнс же подчеркивает динамическую природу этого процесса, который содержит элементы, отношения и условия, непрерывно изменяющиеся во времени. Например, в разговоре когнитивное поле постоянно расширяется для тех, кто в него включен. Участники получают все больше и больше информации по обсуждаемому вопросу, о партнере, его точке зрения. Знания в дискуссии расширяются и углубляются. В зависимости от хода беседы спираль принимает различные формы в различных условиях и для различных индивидов.

54. Просоциальное поведение - поведение индивида, которое ориентировано на благо социальных групп. Противоположно антисоциальному поведению. Просоциальное, поведение можно определить как такое, которое осуществляется ради блага другого человека и без надежды на вознаграждение.

Альтруизм - система ценностных ориентаций личности, где центральный мотив и критерий направленной оценки - это интересы другого человека или социальной общности. Центральная идея альтруизма - идея бескорыстия как непрагматически ориентированной деятельности, осуществляемой в интересах реального вознаграждения. Альтруизм может стать осознанной целостной ориентацией, определяющей поведение личности в целом; тогда он превращается в смысл жизни личности. Реальная значимость альтруистического поведения личности определяется характером ценностей, лежащих в основе взаимоотношений с другими людьми. Альтруизм может выступать как социально-психологическое проявление гуманности, а также в повседневном общении и деятельности людей. Механизмом проявления альтруизма может оказаться ситуативная альтруистическая установка, актуализуемая в конкретных опасных ситуациях (например, спасение ребенка ценой собственной жизни).

Под оказанием помощи, альтруистическим, или просоциальным поведением могут пониматься любые направленные на благополучие других людей действия. Действия эти весьма многообразны. Диапазон их простирается от мимолетной любезности (вроде передачи солонки) до помощи человеку, оказавшемуся в опасности, попавшему в трудное или бедственное положение, вплоть до спасения его ценой собственной жизни. Соответственно могут быть измерены затраты помогающего своему ближнему: внимания, времени, труда, денежные расходы, отодвигание на задний план своих желаний и планов, самопожертвование.

Под оказанием помощи, альтруистическим, или просоциальным поведением обычно понимаются любые направленные на благополучие других людей действия. Действия эти часто весьма многообразны. Их диапазон может простираться от проявлений любезности, благотворительной деятельности до помощи человеку, оказавшемуся в опасности, попавшему в трудное или бедственное положение, и даже вплоть до его спасения ценой собственной жизни.