Основні етапи формування Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії

Історія Великобританії почалася із вторгнення німецьких племен англів, саксів і ютів та створення ними на території Британії декількох ранньофеодальних держав.

Впродовж І тисячоліття до н.е. територію сучасної Великої Британії заселяли кельти, яких у середині І століття н.е. завоювали римляни.

У ранньому Середньовіччі на території острова виник ряд дрібних держав, зокрема, у V – VI століттях на острови проникли англосакси.

Норманське завоювання 1066 року поклало початок правлінню короля Вільгельма І, від якого ведуть відлік англійські монархи.

Протягом XII – XV століть склалася централізована феодальна держава – станова монархія з парламентом (вперше скликаний Симоном де Монфором у січні 1265 p.).

У 1284 році Англійське королівство захопило Уельс, а з 1536 року він став складовою частиною держави.

Впродовж наступних століть розгорнувся процес первісного нагромадження капіталу, розвитку мануфактурного виробництва і становлення капіталістичних відносин, які остаточно утвердилися в результаті Англійської буржуазної революції середини XVII століття (1640 – 60-і рр.).

Під час Реформації (1530-і pр.) утворилася англіканська церква на чолі з монархом, на той час – Генріхом VIII.

Після буржуазної революції почали складатися політичні партії торі та віги, які пізніше, у XIX столітті, трансформувалися відповідно в Консервативну та Ліберальну партії.

Після приходу до влади в Лондоні в 1603 році династії Стюартів Англія (разом з Уельсом) і Шотландія управлялися шотландськими королями.

У 1707 році вони об’єдналися у Сполучене Королівство Великої Британії.

1801 року до країни був приєднаний весь острів Ірландія.

Але більша частина його території була втрачена в 1921 році після надання Вільній Ірландській Державі статусу домініону.

При цьому 6 північних графств з переважно протестантським населенням залишилися у складі Сполученого Королівства, утворивши Північну Ірландію.

Внаслідок заокеанської експансії Англія захопила величезні території в Америці, Африці, Азії, створила Британську колоніальну імперію й до початку XX ст. встановила свою гегемонію в колоніальній сфері.

Разом з розширенням британського панування по земній кулі поширилися англійська мова, форми британського державного устрою (т.зв. Вестмінстерська система) й система загального права.

Британія налагодила глобальні торговельні зв’язки; вона першою створила сучасну промисловість із використанням машинного виробництва.

У ХІХ столітті країна перетворилася на найбільшого у світі виробника й експортера промислових товарів.

Середина XIX століття – вершина британської економічної та політичної могутності („Англія – фабрика світу”).

На початку ХХ століття у зв’язку з посиленням ролі США й Німеччини, а пізніше – Японії та СРСР значення Великої Британії як світової держави послабло.

Сполучене Королівство відіграло провідну роль у створенні Антанти (разом з Францією і Росією) й підготовці I Cвітової війни.

Після перемоги Британія отримала значну частину німецьких і турецьких колоній.

Політика потурання нацистській агресії та зрив англо-франко-радянських переговорів 1939 року призвели до розв’язання Другої світової війни, в якій Велика Британія стала однією з провідних держав-засновниць антигітлерівської коаліції.

В ході війни коаліційному кабінету, очолюваному У.Черчіллем (1874–1965), [1940-45] ціною величезних зусиль вдалося не допустити висадження німецького дисанту на Британських островах.

Війна сприяла створенню в Сполученому Королівстві низки нових технологій, зокрема, для збивання ворожих літаків було вперше використано мережу радарів Chain Home.

Для лікування поранених – перший антибіотик пеніцилін (автори його вдкриття – А.Флемінг, Г.Флорі і Е.Чейн були 1945 р. удостоєні Нобелівської премії).

Після Другої світової війни у британських колоніях розгорнувся національно-визвольний рух і Британська імперія розпалася.

Більшість її колишніх колоній увійшли до Співдружності Націй (до 1947 – Британська Співдружність Націй), до якої нині, після виходу в грудні 2003 року Зімбабве, входять 54 держави разом із Великою Британією.

Попри розпад своєї колоніальної імперії, Велика Британія залишається однією з наймогутніших держав сучасного світу.

Вона стала засновницею ООН і постійним членом Ради Безпеки ООН, вступила до НАТО і ЄС, володіє потужним ядерним потенціалом, є учасницею „великої сімки”.

За формою державного устрою Британія юридично є унітарною державою, проте елементи територіальної автономії, особливо з останнім приходом до влади лейбористів, щораз більше характеризують статус історичних регіонів – Шотландії, Північної Ірландії та Уельсу.

З травня 1999 року функціонують обрані населенням місцеві представницькі органи — парламент в Единбурзі (Шотландія) та асамблея в Кардіффі (Уельс); 2007 р відновлена діяльність асамблеї у Белфасті (Північна Ірландія).

За формою державного правління Велика Британія є парламентською монархією.