До складу фінансового управління належать

1) адміністрація;

2) бюджетний відділ;

3) головна бухгалтерія;

4) відділ фінансів охорони здоров'я;

5) відділ фінансів освіти та культури;

6) відділ фінансів місцевого господарства;

7) відділ фінансування соціального захисту населення;

8) відділ доходів, цінних паперів, приватизації та фінансових ринків;

9) відділ фінансів капітального будівництва;

10) відділ фінансування місцевих органів влади та управління;

11) відділ кадрів і спеціальної роботи;

12) відділ розроблення і впровадження комп'ютеризації;

13) загальний відділ.

Третьою складовою у системі органів Міністерства фінансів України є міські, районні і районні у містах фінансові відділи, які забезпечують втілення у життя державної фінансової політики на відповідній території, аналізують показники розвитку економіки міста та району, здійснюють заходи з оздоровлення фінансового стану галузей місцевого господарства та збільшення доходів бюджету.

Міські і районні фінансові відділи очолює завідувач, який відповідно до законодавства України призначається на посаду фінансовим органом вищого рівня за поданням фінансового відділу…Структура фінансового відділу затверджується завідувачем.

Структура міського і районного фінансового відділу має такий вигляд (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Структура міського, районного фінансового відділу

Окрім системи органів Міністерства фінансів України, є ще певна кількість організацій, які здійснюють оперативне управління бюджетом. До них належать Державна контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство України, Державна податкова служба України, Рахункова палата України.

5.2. Державна контрольно-ревізійна служба України

Державна контрольно-ревізійна служба України була створена у 1993 р. і функціонує відповідно до Закону України " Про контрольно-ревізійну службу в Україні", яким визначено її статус, функції та правові засади діяльності.

Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби України є здійснення контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх зберіганням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів, а також розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у майбутньому.

Державна контрольно-ревізійна служба України діє при Міністерстві фінансів України і йому підпорядковується. Основними її складовими є:

1) головне контрольно-ревізійне управління України;

2) контрольно-ревізійне управління в Автономній Республіці Крим;

3) контрольно-ревізійні управління в областях, містах Києві і Севастополі;

4) контрольно-ревізійні підрозділи (відділи) у районах, містах і районах у містах.

Усі місцеві підрозділи Державної контрольно-ревізійної служби по вертикалі підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню, а по горизонталі взаємодіють і координують свою діяльність України з місцевими радами, державними адміністраціями і виконкомами місцевих рад, фінансовими органами, Державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки.

Основними функціями Державної контрольно-ревізійної служби є:

1) організація роботи контрольно-ревізійних підрозділів щодо проведення ревізій та перевірок;

2) проведення ревізій та перевірок фінансової діяльності щодо збереження коштів і матеріальних цінностей;

3) здійснення ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної влади;

4) залучення на договірних засадах кваліфікаційних фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади;

5) розроблення інструктивних та інших нормативних актів про проведення ревізій та перевірок;

6) здійснення контролю за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями і перевірками;

7) здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнення досвіду проведених ревізій та перевірок і поширення його у системі органів Контрольно-ревізійної служби;

8) вимагання від керівників об'єктів, де здійснюється ревізія чи перевірка, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків;

9) одержання від посадових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, де здійснюється ревізія чи перевірка, письмового пояснення з питань, які виникають під час ревізії чи перевірки;

10) вилучення до бюджету виявлених ревізіями чи перевірками, прихованих або занижених валютних чи інших платежів;

11) накладання у випадках, передбачених законодавством, на керівників та інших посадових осіб адміністративних штрафів;

12) застосування до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансових санкцій.

Відповідно до Бюджетного кодексу України органи Державної контрольно-ревізійної служби України здійснюють контроль у таких напрямах:

1) за цільовим та ефективним використанням коштів державного та місцевих бюджетів;

2) за цільовим використанням і тимчасовим поверненням кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України;

3) за порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірністю звітності під час виконання державного та місцевих бюджетів і кошторисів.

Державна контрольно-ревізійна служба здійснює державний контроль у формі ревізій та перевірок і щомісячно подає до Верховної Ради України та Міністерства фінансів України узагальнені результати звітів щодо своєї діяльності.

5.3. Державне казначейство України

У квітні 1995 р. відповідно до Указу Президента України " Про Державне казначейство України" від 27 квітня 1995 р. було створено Державне казначейство України. Свої функції воно здійснює згідно з Постановою Кабінету Міністрів України " Про питання Державного казначейства" від 31 липня 1995 р., де передбачено положення про Державне казначейство.

Метою діяльності Державного казначейства України є забезпечення ефективного управління коштами державного бюджету України та підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів.

Основними складовими Державного казначейства України є:

1) головне управління Державного казначейства України — вища ланка;

2) територіальні органи — управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі — середня ланка;

3) відділення Державного казначейства в районах, містах і районах у містах — базова ланка.

Головне управління Державного казначейства та його територіальні органи у своїй діяльності взаємодіють з міністерствами й іншими центральними органами державної виконавчої влади, Національним банком України, установами інших банків, Державною податковою службою, місцевими фінансовими органами та Державною контрольно-ревізійною службою України.

Бюджетним кодексом України передбачено такі повноваження Державного казначейства України:

1) ведення бухгалтерського обліку всіх надходжень і видатків Державного бюджету України;

2) встановлення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності під час виконання бюджетів і кошторисів, розроблення інструкцій з цих питань та здійснення контролю за їх дотриманням;

3) контроль за відповідністю платежів, взятих зобов'язань і бюджетних асигнувань.

Функції Державного казначейства України групуються відповідно до його складових. Так, функціями Головного управ ління Державного казначейства України є:

1) організація виконання державного бюджету;

2) здійснення контролю за виконанням державного бюджету;

3) здійснення фінансування видатків державного бюджету;

4) складання звітності про стан виконання державного бюджету та зведених бюджетів;

5) регулювання фінансових взаємовідносин між державним бюджетом і загальнодержавними позабюджетними цільовими фондами;

6) організація та здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням коштів цільових позабюджетних фондів;

7) розроблення і затвердження нормативно-методичних та інструктивних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів;

8) організація роботи територіальних органів Державного казначейства.

Основним завданням середньої ланки Державного казначейства є організація роботи відділень Державного казначейства у районах, містах, районах у містах, організація та здійснення виконання державного бюджету, ведення обліку руху коштів державного бюджету на рахунках Державного казначейства.

Основні функції базової ланки Державного казначейства України об'єднані у три групи, а саме:

1) організація та здійснення виконання державного бюджету за видатками:

— забезпечення відповідно до встановлених розмірів асигнувань цільового фінансування видатків;

— ведення обліку розпорядників коштів, які перебувають на цій території;

— розподіл і перерахування місцевим бюджетам належних їм сум коштів від відрахувань загальнодержавних податків і зборів;

— ведення бухгалтерського обліку видатків за рахунками відділень Державного казначейства;

— збирання, контроль, зведення та подання органам казначейства вищого рівня звітності про стан виконання показників державного бюджету відповідним регіоном;

2) організація та здійснення виконання державного бюджету за доходами:

— здійснення за поданням Державних податкових інспекцій повернення за рахунок державного бюджету сплачених або стягнених зайво платежів;

— ведення бухгалтерського обліку доходів за рахунками відділень Державного казначейства;

— передача податковим інспекціям документів про стягнення у безперечному порядку до державного бюджету пені і фінансових санкцій за порушення порядку проходження і виконання платіжних доручень за доходами;

— збирання, контроль, зведення та подання органам казначейства вищого рівня звітності про стан виконання показників державного бюджету відповідним регіоном.

3) здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням коштів державних позабюджетних фондів у частині, що визначається Головним управлінням Державного казначейства.

Отже, головним завданням органів Державного казначейства України є організація, виконання та безпосереднє здійснення контролю за виконанням державного бюджету України.

5.4. Державна податкова служба України

Ще одним органом оперативного управління бюджетом є Державна податкова служба України, діяльність якої регулюється Законом України " Про Державну податкову службу України" від 24 грудня 1993 р. зі змінами і доповненнями, включаючи зміни від 15 січня та 5 лютого 1998 р.

До системи органів Державної податкової служби належать:

1) Державна податкова адміністрація України;

2) державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі;

3) державні податкові інспекції у районах, містах і районах у містах;

4) податкова міліція.

Завданнями Державної податкової служби України є:

1) здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів;

2) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

3) прийняття у випадках, передбачених законодавством, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

4) формування і ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів, і Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

5) роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

6) попередження злочинів та інших правопорушень, що віднесені законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, розслідування і зупинення.

Державну податкову службу очолює Голова Державної податкової адміністрації України (ДПА), який призначається на посаду та звільняється з неї Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Заступники Голови ДПА призначаються на посаду та звільняються з неї Кабінетом Міністрів України за поданням Голови ДПА. Кількість заступників визначається Кабінетом Міністрів України.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі очолюють голови, які призначаються на посаду та звільняються з неї Кабінетом Міністрів України за поданням Голови ДПА України.

Державні податкові інспекції у районах, містах і районах у містах, міжрегіональні й об'єднані державні податкові інспекції очолюють керівники, які призначаються на посаду та звільняються з неї Головою ДПА України за поданням голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Керівники управлінь податкової міліції призначаються на посаду і звільняються з неї Головою ДПА України.

Функціями Державної податкової адміністрації України є:

1) організація роботи державних податкових адміністрацій і державних податкових інспекцій;

2) видання у випадках, передбачених законодавством, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

3) затвердження форм податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів та форм звітів про роботу, проведену органами Державної податкової служби;

4) роз'яснення через засоби масової інформації порядку застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі та організація виконання цієї роботи органами Державної податкової служби;

5) здійснення підбору, розміщення, професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів Державної податкової служби;

6) надання органами Державної податкової служби методичної та практичної допомоги з організації роботи, проведення обстеження і перевірки її стану;

7) автоматизація і комп'ютеризація роботи органів Державної податкової служби;

8) розроблення основних напрямів, форм, методів проведення перевірок щодо дотримання податкового і валютного законодавства;

9) передача матеріалів, що свідчать про організовану злочинну діяльність або дії, що створюють умови для такої діяльності, відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю;

10) передача відповідним правоохоронним органам матеріалів за фактами правопорушень, за які передбачена кримінальна відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;

11) подання Міністерству фінансів України і Головному управлінню Державного казначейства України звіту про надходження податків та інших платежів;

12) внесення пропозицій і розроблення проектів міжнародних угод відносно оподаткування, виконання, у межах визначених законодавством міжнародних угод з питань оподаткування;

13) надання фізичним особам — платникам податків та інших обов'язкових платежів — ідентифікаційних номерів і ведення Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

14) прогнозування та аналіз надходжень податків, інших платежів, джерел податкових надходжень, вивчення впливу макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розроблення пропозицій щодо їх збільшення і зменшення втрат бюджету;

15) забезпечення виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання, продаж і організація роботи щодо контролю за наявністю цих марок на пляшках алкогольних напоїв і на пачках тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації;

16) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

17) організація у межах своїх повноважень роботи із забезпечення охорони державної таємниці в органах Державної податкової служби.

Відокремленим органом у системі органів Державної податкової служби є податкова міліція, яка має власну структурну ієрархію і в цілому підпорядковується Голові ДПА України. її основними функціями є:

1) попередження злочинів та інших правопорушень, що віднесені законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, розслідування та покарання;

2) пошук платників податків, які ухиляються від сплати податків та інших платежів;

3) попередження корупції в органах Державної податкової служби та виявлення їх фактів;

4) забезпечення безпеки діяльності працівників органів Державної податкової служби

5.5. Рахункова палата України

Ще одним органом оперативного управління бюджетним процесом є Рахункова палата України, діяльність якої регулюється Законом України " Про Рахункову палату України" (1996 р.), де передбачені правові основи, статус, функції, повноваження і порядок здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства в Україні.

Рахункова палата України була створена у липні 1996 р. Вона виконує свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Основними завданнями Рахункової палати України є:

1) організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної і видаткової частин Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

2) здійснення контролю за утворенням і покриттям внутрішнього та зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків бюджетних коштів, валютних і фінансово-кредитних ресурсів;

3) контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і соціально-культурного розвитку, охорони довкілля, використання об'єктів права власності, які не підлягають приватизації;

4) контроль за своєчасністю та законністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах НБУ та уповноважених банків;

5) здійснення контролю за грошовою емісією, використанням золотого запасу, дорогоцінних металів, коштовного каміння, надання кредитів і здійснення операцій щодо розміщення золота та валютних резервів;

6) аналіз виявлених відхилень від показників державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про вдосконалення бюджетного процесу в цілому.

Відповідно до поставлених завдань Рахункова палата України виконує такі функції:

1) контролює виконання законів України та постанов, прийнятих Верховною Радою України;

2) контролює виконання Державного бюджету України за доходами і видатками щодо обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

3) контролює витрати коштів загальнодержавних цільових фондів і коштів позабюджетних фондів;

4) контролює діяльності Державного казначейства України з питань ефективного управління коштами державного бюджету;

5) проводить операційний аналіз звітів Антимонопольного комітету України щодо здійснення ним державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, звітів Фонду держмайна України щодо ефективного управління майном;

6) здійснює перевірку цільового використання коштів, виділених з бюджету на утримання Верховної Ради України та її апарату, служб Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, інших виконавчих органів, державних установ і організацій, які діють за кордоном і на території України;

7) здійснює зв'язки з контролюючими органами іноземних держав і відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво;

8) здійснює контроль за діяльністю Міністерства фінансів України, Державної контрольно-ревізійної служби України та Державної податкової адміністрації України у сфері виконання бюджету держави.

Основними формами роботи Рахункової палати є перевірки та ревізії. Щорічно не пізніше 1 грудня вона подає до Верховної Ради України загальний письмовий звіт про результати виконання доручень Верховної Ради України, проведення перевірок, ревізій та обстежень. Звіт затверджується Верховною Радою України і публікується у виданнях Верховної Ради України.

У складі Рахункової палати України є департаменти за такими напрямами діяльності:

— контроль видатків на державне управління та національну безпеку;

— контроль видатків на економічну діяльність держави;

— контроль використання коштів державних цільових і позабюджетних фондів;

— контроль видатків соціального спрямування;

— контроль і аналіз бюджетного процесу;

— контроль і аналіз видатків бюджету;

— контроль банківських і міждержавних фінансово-економічних операцій;

— департамент правового забезпечення діяльності Рахункової палати.

Ефективність управління бюджетним процесом України залежить від якості та своєчасності виконання своїх функцій відповідними органами державної влади. Тільки плідна співпраця згаданих організацій забезпечить своєчасне прийняття якісного бюджету та афективне його виконання на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу країни.

Розділ 3.БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС ТА ЙОГО СКЛАДОВІ

3.1. Бюджетне планування в Україні

Організація бюджетного процесу в Україні здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України, рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та їх виконавчих органів у межах чинного законодавства.

Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що належать до бюджетної системи України.

У бюджетному процесі України бере участь велика кількість наукових установ, державних органів усіх рівнів, політичних партій та громадських організацій. Учасники бюджетного процесу визначені Бюджетним кодексом України, де передбачені їх функції, повноваження та відповідальність.

Основними етапами бюджетного процесу є:

1) складання проекту бюджету;

2) розгляд бюджету;

3) затвердження бюджету;

4) виконання бюджету;

5) складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету;

6) контроль за виконанням бюджету.

Увесь бюджетний процес повинен регламентуватися відповідним документом, що має назву бюджетний регламент.

Бюджетний регламент — це документ, у якому визначено порядок і строки складання, розгляду, затвердження бюджету, а також організація його виконання.

Бюджетний регламент виконує такі функції:

1) визначає чітке розмежування функцій між органами державної влади і державного управління;

2) встановлює необхідну документацію, яка використовується у бюджетному процесі;

3) визначає особливий порядок виконання бюджету у випадку його несвоєчасного затвердження;

4) визначає відповідальність органів за порушення бюджетного регламенту, а саме:

— органів виконавчої влади — за неякісний проект бюджету та несвоєчасне подання проекту бюджету;

— органів законодавчої влади — за порушення встановлених строків розгляду і затвердження бюджету;

— Міністерства фінансів України — за нецільове використання бюджетних коштів.

У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, до якого належать включає перші три стадії бюджетного процесу, а саме порядок складання проекту бюджету, розгляду та його затвердження, оскільки від правильності визначення планових показників бюджету залежить якість його виконання.

З одного боку, бюджетне планування займає центральне місце у фінансовому плануванні, оскільки воно пов'язане а показниками фінансових планів підприємств, організацій та установ різних форм власності. З іншого — бюджетне планування має тісний зв'язок з економічним і соціальним плануванням в Україні. Низка показників бюджету базується на показниках плану економічного і соціального розвитку. Водночас, окремі його показники також неможливо визначити без показників бюджету.

У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції відповідно до плану економічного і соціального розвитку, визначається обсяг доходів бюджету, обсяг видатків бюджету, створюється належна фінансова база соціального захисту населення, розподіляються доходи і видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються державні матеріальні та бюджетні резерви.

Відповідно до цього, бюджетне планування виконує такі завдання:

1) визначає обсяг валового внутрішнього продукту та національного доходу на плановий рік;

2) відповідно до функцій, які бере на себе держава, визначає співвідношення між обсягами ресурсів, що залишатимуться у розпорядженні юридичних і фізичних осіб та централізуються державою;

3) встановивши обсяг фінансових ресурсів, що необхідний державі для виконання своїх функцій, визначає частину, яку передбачається мобілізувати податковим методом, а яку неподатковим;

4) визначає обсяг доходів за окремими джерелами і загальний обсяг доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення;

5) визначає видатки бюджету за всіма підрозділами бюджетної класифікації та загальний обсяг видатків з урахуванням економного, ефективного і раціонального використання бюджетних коштів;

6) раціонально розподіляє доходи і видатки бюджету між окремими ланками бюджетної системи та збалансовує всі бюджети нижчого рівня;

7) утворює державні матеріальні та бюджетні резерви.

Бюджетне планування має базуватися на відповідних принципах і методах. Так, принципи бюджетного планування здебільшого визначаються принципами побудови бюджетної системи, основними серед яких можна визначити такі:

1) принцип політичного підходу до бюджетного планування, який означає, що бюджетне планування необхідно розглядати як інструмент реалізації економічної політики держави, основні напрями якої розробляються і визначаються Верховною Радою України;

2) принцип взаємозв'язку бюджетного планування з прогнозуванням соціально-економічного розвитку та комплексного підходу до основних прогнозних показників;

3) принцип забезпечення провідної ролі бюджетного планування у системі фінансового планування, який полягає у визначенні джерел доходів, оптимального розподілу та використання бюджетних коштів з мстою першочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки та соціальної сфери через наявну систему фінансових планів в Україні;

4) принцип єдності у використанні показників, методики законодавчої та нормативної бази, бюджетної класифікації та бюджетної документації за бюджетного планування;

5) принцип стабільності, який означає, що всі показники бюджету мають бути стабільними і незмінними протягом року;

6) принцип директивності, котрий означає, що після затвердження бюджет набуває сили Закону України, а його показники стають обов'язковими для виконання всіма суб'єктами бюджетних відносин;

7) принцип безперервності, що має забезпечуватися, з одного боку, використанням показників бюджету та аналітичних показників базового року для визначення доходів і видатків бюджету планового року, а з іншого — єдністю перспективного, поточного та оперативного бюджетного планування;

8) принцип повного бюджету, який полягає у тому, що до складу доходів і видатків бюджетів належать усі доходи держави, органів місцевого самоврядування від будь-яких джерел надходжень, а також будь-які бюджетні витрати на потреби держави або територіальних громад;

9) принцип періодичності складання і затвердження бюджетів, який означає, що бюджети всіх рівнів мають складатися і затверджуватися з певною періодичністю;

10) принцип реальності показників бюджетів, який передбачає наукове обґрунтування і реальність розрахунків, їх економічне обґрунтування;

11) принцип збалансованості дохідної і видаткової частин усіх бюджетів, котрий забезпечується дотриманням балансу показників дохідної і видаткової частин бюджетів;

12) принцип гласності у процесі складання та затвердження бюджетів, який означає, що показники бюджетів мають оприлюднюватися у засобах масової інформації;

13) принцип формування резервів, що забезпечується утворенням резервів у кожному бюджеті за рахунок бюджетних джерел.

Використання вказаних принципів дає можливість бюджетному плануванню надати відповідний зміст, визначити його параметри, сформувати механізм впливу на соціально-економічні процеси у державі відповідно до економічної ситуації та стану розвитку суспільства

До методів бюджетного планування належать:

1) метод прямого розрахунку, який передбачає обчислення показників бюджету, ґрунтуючись на реальних потребах у розрізі окремих статей доходів і видатків по кожному підприємству, організації, установі чи фізичній особі;

2) нормативний метод, сутність якого полягає у тому, що за основу беруться нормативи, що регламентують види надходжень і видатків (при цьому враховується економічний стан підприємств, установ, галузей народного господарства, фізичних осіб), і він дає можливість повністю виявити бюджетні резерви та сприяє їх економії;

3) балансовий метод, за допомогою якого вдається досягти узгодженості між джерелами доходів і видатків за видами та регіонами;

метод, що передбачає обчислення планових показників на основі визначення впливу на них різноманітних факторів і базується на моделюванні бюджетних показників;

5) предметно-цільовий метод, який використовується за фінансування окремих державних програм економічного і соціального розвитку.

Бюджетне планування може здійснюватися трьома формами,

1. Зведене бюджетне планування активно використовується у процесі складання проектів бюджетів з метою забезпечення їх збалансованості на всіх рівнях. Зведені бюджети складаються на державному рівні і на кожному рівні регіонального управління. Показники зведеного бюджету розраховуються на основі макроекономічних показників держави, нормативів бюджетного забезпечення, збільшених норм і спеціальних розрахунків та використовуються з метою визначення обсягів регулюючих доходів і бюджетних трансфертів до бюджетів нижчого рівня.

2. Територіальне бюджетне планування здійснюється органами законодавчої та представницької влади самостійно. Вони складають, розглядають і затверджують свої бюджети, які с їх безпосередньою фінансовою базою.

3. Адресне бюджетне планування тісно пов'язане з територіальним, мета якого полягає у встановленні конкретних зв'язків показників бюджетів із показниками фінансових планів усіх суб'єктів господарювання, що беруть участь у бюджетному процесі. Така адресність забезпечується, з одного боку, централізацією бюджетного планування, а з іншого — тісним зв'язком та узгодженістю показників бюджету з показниками фінансових планів головних розпорядників коштів.

Кожен етап бюджетного процесу має свої особливості, які характеризуються переліком органів, залучених до нього, та їх функціями. Складанню проекту бюджету держави передує підготовча робота, яка включає:

1) розроблення основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік;

2) розроблення і затвердження Постанови Верховної Ради України " Про основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік" (бюджетної резолюції);

3) аналіз виконання бюджету за минулий рік і очікування виконання бюджету в поточному році;

4) підготовлення інструктивних листів про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік.

Основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку розробляють до 1 червня року, який передує плановому, Міністерством економіки України за участю Міністерства фінансів України, Національного банку України, Міністерства статистики України та інших міністерств і відомств.

До основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України належать:

— обсяг валового внутрішнього продукту і національного доходу;

— показники зведеного балансу фінансових ресурсів;

— показники балансу доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану;

— індекси змін оптових і роздрібних цін порівняно з попереднім роком;

— обсяг прибутку в цілому та у розрізі адміністративно-територіальних утворень;

— показники за фондом оплати праці;

— обсяг геологорозвідувальних і топографо-геодезичних робіт та надходжень коштів до бюджету в порядку відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи;

— потреби у бюджетних асигнуваннях, пов'язаних зі здійсненням державного регулювання цін на товари і послуги.

Не пізніше 15 червня поточного року Верховна Рада України розробляє і подає Президенту України спеціальну постанову — бюджетну резолюцію, в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік. У ній також розробляються заходи по кожному з напрямів бюджетної політики, а також визначається частка ВВП, яка буде перерозподілена через дохідну частину зведеного бюджету України.

Аналіз виконання бюджету здійснюють органи системи Міністерства фінансів України і Державного казначейства України на підставі звітності, яку подають організації, підприємства, установи, виконавчі органи щодо зарахування доходів до бюджету та цільового використання коштів, виділених з бюджету.

Кабінет Міністрів України доводить до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та їх виконавчих органів інструктивні листи про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя доводять до місцевих рад та їх виконавчих органів нижчого рівня відповідні вказівки щодо розроблення проектів відповідних бюджетів.