Тема 17.

У світі музичних інструментів

Клавішні музичні інструменти – інструменти, вилучення звуку в яких здійснюється за допомогою системи важелів і управляється за допомогою клавіш, розташованих в певному порядку і складає клавіатуру інструменту.

Орган – один з найдавніших інструментів; клавіші в органі були широкими і натискали їх кулаками – вони прийшли на зміну великим важелям, введеним у XI ст. замість незручних ручних засувок. На початку XVI ст. широкі клавіші були замінені більш зручними – вузькими, на яких грають і зараз. Тим самим орган став клавішним духовим інструментом.

Фортепіа́ но – струнний ударно-клавішний музичний інструмент. Існує два різновиди: рояль і піаніно. Джерело звуку у фортепіано – металеві струни, що починають звучати від удару дерев’яних молоточків, а молоточки приводяться в дію натиском пальців на клавіші.

Фортепіано може використовуватися як сольний інструмент, для акомпанементу вокалісту або інструменталісту, в камерному ансамблі, а також в оркестрі (як сольний інструмент, наприклад, в концертах для фортепіано з оркестром або як оркестровий).

Акордеон (фран. accordeon) – у 1829 р. цю назву дав віденський органний майстер К. Даміан для вдосконаленої їм гармоніці. Однак іноді зустрічається і найменування „кнопковий акордеон”, деякі його різновиди називають баяном.

У кінці XIX ст. акордеони у великій кількості виготовлялися в Саксонії. Досі найпоширенішими є акордеони фірми „Weltmeister” (різних марок, наприклад, Diana, Stella, Amigo), також інші фірми-виробники: „Horch”, „Hohner”, „Берізка”, „Меркурій”.

Бая́ н – удосконалена хроматична гармонія; назва походить від імені співака Стародавньої Русі – Бояна. Баян складається з двох кришок-коробок, з’єднаних між собою міхами та двох кнопочних клавіатур для правої і лівої рук. Права клавіатура використовується звичайно для виконання голосів мелодії, а ліва – для акомпанементу. Різновид баяна – готово-виборний баян – відрізняється відсутністю готових акордів. На виборному баяні ліва рука може виконувати різноманітні акорди на розсуд композитора або виконавця, що збільшує можливості цього інструмента, однак значно ускладнює техніку гри на ньому. Баян застосовується як сольний і ансамблевий інструмент.

Струнні музичні інструменти – це музичні інструменти, в якому джерелом звуку є коливання струн.

Скрипка – смичковий струнний музичний інструмент високого регістру. Має народне походження, сучасний вигляд придбала в XVI ст., одержала широке поширення в XVII ст. Має чотири струни, налаштовані за квінтами. Тембр скрипки густий в низькому регістрі, м’який – в середньому і блискучий – у верхньому регістрі.

Віолончель (італ. violoncello, фран. violoncelle, англ. cello) – смичковий струнний музичний інструмент басового і тенорового регістра, відомий з 1-ої пол. XVI ст., за такою ж будовою, що й скрипка або альт, однак значно більших розмірів. Віолончель володіє широкими виразними можливостями і ретельно розробленою технікою виконання, використовується як сольний, ансамблевий і оркестровий інструмент.

Контрабас (італ. contrabasso або basso, фран. сontrebasse, англ. double bass) – найбільший за розмірами (близько двох метрів у висоту) і найнижчий за звучанням із смичкових струнних музичних інструментів, який об’єднує в собі риси скрипкового сімейства й сімейства віол. Має чотири струни, налаштовані за квартами.

Альт (англ. та італ. viola, фран. alto) або альт скрипковий – смичковий струнний музичний інструмент за такою ж будовою, що і скрипка, але декілька більшого розміру, від чого звучить в більш низькому регістрі. Струни альта налаштовані на квінту нижче скрипкових і на октаву вище віолончельних: c, g, d ^1, a ¹ (до, сіль малої октави, ре, ля першої октави). Ноти пишуться в альтовому і скрипковому ключах.

Арфа має форму трикутника, який розширюється донизу; колишня його форма була чотирикутна, сучасна – заокруглена з одного боку, він забезпечений плоскою декою, вироблений частіше з клена.

Арфа була політичним символом Ірландії протягом багатьох століть; вперше була використана для символічного зображення Ірландії на королівському прапорі короля Шотландії Якова VI (він же – король Англії Яків I), і з тих пір фігурувала у всіх королівських прапорах Англії, Британії та Сполученого Королівства, хоча стиль зображення з часом змінювався.

Гітара – струнний щипковий музичний інструмент, один з найпоширеніших у світі. Застосовується як акомпануючий або сольний інструменту у багатьох музичних стилях і напрямах музики.

У середні віки основним центром розвитку гітари була Іспанія, куди гітара потрапила з давнього Риму (латинська гітара) і разом з арабськими завойовниками (мавританська гітара). У XV ст. набуває поширення винайдена в Іспанії гітара з 5 здвоєними струнами (іспанська гітара). До кінця XVIII століття іспанська гітара в процесі еволюції придбаває 6 поодиноких струн і чималий репертуар творів, на формування якого зробив значний вплив італійський композитор і гітарист-віртуоз Мауро Джуліані.

Виступає основним інструментом у таких музичних стилях, як блюз, кантрі, фламенко, рок-музика, іноді джаз та ін. Винайдена в XX ст. електрична гітара зробила сильний вплив на масову культуру, що справило фурор молодіжної течії хіппі в усьому світі.

Балалайка – російський народний триструнний щипковий музичний інструмент, з трикутним злегка зігнутим дерев’яним корпусом. Балалайка поряд з гармонією і, меншою мірою, жалійкою були музичним символом російського народу. Балалайка використовується як сольний концертний, ансамблевий і оркестровий інструмент.

Слово „балабайка” походить від турецького „балаба” (музичний народний інструмент, споріднений домбрі, з округлою формою). Етимологія слов „балаба”, „балабайка”, „балалайка”, як і більшість слов’янських слів з повторенням голосної походить з тюркських мов, можливо, що й „базікати” і „болоболіти” мають одне походження..

Духові музичні інструменти – музичні інструменти, що представляють собою дерев’яні, металеві та інші трубки різного устрою та форми, що видають музичні звуки в результаті коливань укладеного в них стовпа повітря. Регістр духових інструментів визначається їх розмірами: чим більший об’єм укладеного в інструменті стовпа повітря, тим з меншою частотою він коливається і, отже, тим нижче видаваний інструментом звук.

Духові інструменти діляться на дерев'яні і мідні. Ця класифікація історично сходить до матеріалів, що використовувалися для виготовлення інструментів, однак у наш час відноситься до способу звуковидобування, що застосовується на них.

Флейта ( італ. flauto, лат. flatus фран. flute, англ. flute – „вітер подув”) – дерев’яний духовий музичний інструмент сопранового регістру. Висота звуку на флейті змінюється шляхом передуванія (витяги губами гармонійних созвуков), а також шляхом відкривання і закривання клапанами отворів. Сучасні флейти зазвичай виготовляються з металу (нікелю, срібла, золота, платини), рідше – з дерева, іноді – зі скла, пластика та інших композитних матеріалів.

Перші археологічні знахідки поперечних флейт відносяться до XII – XIV ст. нашої ери. Одне з найбільш ранніх зображень того часу міститься в енциклопедії Hortus Deliciarum. Крім однієї вищезгаданої ілюстрації XI ст., всі середньовічні європейські та азіатські зображення показують виконавців, які тримають поперечну флейту в ліву сторону, у той час як античні європейські зображення показують флейтистів, що тримають інструмент у праву сторону. Тому припускають, що поперечна флейта в Європі тимчасово вийшла з ужитку, а потім повернулася туди з Азії через Візантійську імперію.

Гобой (фран. hautbois – „високе дерево”) – дерев’яний духовий музичний інструмент сопранового регістра, що представляє собою трубку конічної форми з системою клапанів і подвійною тростиною (язичком). Сучасний вигляд гобой придбав у 1-ій пол. XVIII ст. Інструмент має співучий, однак кілька гугнявий, а у верхньому регістрі – різький тембр.

Гобой використовується як сольний інструмент, в камерній музиці і симфонічному оркестрі. Основу репертуару для гобоя складають твори епохи бароко (твори Й. Баха і його сучасників) і класицизму (В. Моцарт). Рідше виконуються твори композиторів-романтиків (Р. Шумана) і сучасних композиторів.

Кларнет (італ. clarinetto, фран. clarinette, англ. clarinet або clarionet) – дерев’яний духовий музичний інструмент з одинарною тростиною. Був винайдений близько 1700 р. в Нюрнберзі; в музиці активно використовується з 2-ої пол. XVIII ст. Застосовується в найрізноманітніших музичних жанрах і складах: як сольний інструмент, в камерних ансамблях, симфонічному і духовому оркестрах, народній музиці, на естраді і в джазі. Кларнет володіє широким діапазоном, теплим, м’яким тембром і надає виконавцеві виразних особливостей.

Саксофон (від Sax – прізвище винахідника, греч. φ ω ν ή – „звук”, фран. saxophone, італ. sassofono) – духовий музичний інструмент, за принципом звуковидобування належить до сімейства дерев’яних, незважаючи на те, що ніколи не виготовлявся з дерева. Сімейство саксофонів сконструйовано в 1842 р. бельгійським музичним майстром Адольфом Саксом і запатентовано їм чотири роки по тому. З середини XIX ст.. саксофон використовується в духовому оркестрі, також як сольний інструмент у супроводі оркестру (ансамблю). Є одним з основних інструментів джазу і споріднених йому жанрів, а також естрадної музики. Інструмент має співучий тембр; технічно рухливий.

У кінці XIX ст. в США зародився новий музичний стиль – джаз, і саксофон майже відразу став одним з основних його інструментів. Специфічне звучання інструменту і величезні виражальні можливості якнайкраще підходили для цього стилю.

Фагот (італ. fagotto, фран. basson, англ. bassoon – „вузол, пучок, в’язка дров”) – дерев’яний духовий інструмент басового, тенорового, альтового регістру. Має вигляд зігнутої довгої трубки з системою клапанів і подвійною (як у гобоя) тростиною, яка одягається на металеву трубку („ес”) у формі літери S, що споріднює тростину з основним корпусом інструменту. Свою назву отримав через те, що в розібраному стані нагадує в’язку дров.

Фагот сконструйований в XVI ст. в Італії; в оркестрі застосовується з кінця XVII – початку XVIII ст. Тембр фагота дуже експресивний, з багатими обертонами. Найбільш часто використовуються нижній і середній регістр інструмента, верхні ноти звучать трохи гугняво і здавлено. Фагот застосовується в симфонічному, рідше в духовому оркестрі, а також як сольний і ансамблевий інструмент.

Мідними називаються духові інструменти, принцип гри на яких полягає в отриманні гармонійних співзвуків шляхом зміни сили вдуваємого потоку повітря або положення губ. Без застосування механізму вентилів такі інструменти здатні видавати лише невелику кількість звуків натурального звукоряду. З винаходом цього механізму (1830 р.) мідним інструментам став доступний хроматичний звукоряд, і вони стали повноцінними інструментами класичної музики. На тромбоні для отримання хроматичних звуків застосовується особлива висувна трубка – куліса.

Ці інструменти виготовляються з металу (латуні, міді, рідше срібла), хоча деякі з інструментів епохи Середньовіччя й бароко з подібним способом звуковидобування (наприклад, серпент) були зроблені із дерева.

Труба (італ. tromba, фран. trompette, англ. trumpet) – мідний духовий музичний інструмент альтово-сопранового регістра, найвищий за звучанням серед мідних духових. У Середньовіччі сурмачі були обов’язковими членами війська, тільки вони могли за допомогою сигналу швидко передати наказ командувача інших частин армії, які перебували на відстані. Мистецтво гри на трубі вважалося „елітним”, йому навчали тільки особливо відібраних людей. Як сигнальний інструмент натуральна труба використовувалася з найдавніших часів; приблизно з XVII ст. увійшла до складу оркестру.

З винаходом механізму вентилів труба отримала повний хроматичний звукоряд і з середини XIX ст. стала повноцінним інструментом класичної музики. Інструмент має яскравий, блискучий тембр, використовується як сольний інструмент, в симфонічному та духовому оркестрах, а також у джазі та інших жанрах.

Валторна (нім. Waldhorn, італ. corno, англ. french horn, фран. corne – „лісовий ріг”) – мідний духовий музичний інструмент басово-тенорового регістру. Первісний вигляд – мисливського сигнального рогу; до складу оркестру увійшла в середині XVII ст. До 1830 р., подібно іншим мідним інструментам, не мала вентилів і була натуральним інструментом з обмеженим звукорядом (так звана „натуральна валторна”, яку використовував ще Л. Бетховен).

Валторна використовується в симфонічному та духовому оркестрах, а також як ансамблевий і сольний інструмент. Ноти для валторни пишуться в скрипковому ключі на квінту вище дійсного звучання і в басовому – на кварту нижче дійсного звучання. Тембр інструменту трохи грубуватий в нижньому регістрі, м’який і співучий на piano, світлий і яскравий на forte – в середньому і верхньому регістрах.

Тромбон (італ. trombone, англ. та фран. trombone – „велика труба”) – мідний духовий музичний інструмент басово-тенорового регістру; відомий з XV ст. Від інших мідних духових інструментів відрізняється наявністю лаштунки – особливої ​ ​ пересувної U-подібної трубки, за допомогою якої музикант змінює обсяг укладеного в інструменті повітря, таким чином, досягаючи можливості виконувати звуки хроматичного звукоряду (на трубі, валторні і тубі цієї мети служать вентилі).

Тромбон – різноманітний за штрихами і технічно рухливий інструмент, має яскравий, блискучий тембр в середньому і верхньому регістрах, похмурий – у нижньому. На тромбоні можливе використання сурдини, особливий ефект – гліссандо – досягається ковзанням куліси. У сучасному симфонічному оркестрі зазвичай використовуються три тромбона (два тенорових і один басовий). Основна сфера застосування тромбона – симфонічний оркестр, але він також використовується в якості сольного інструмента, а також у духовому оркестрі, джазі та інших музичних жанрах.

Туба (італ., лат. tuba, англ. tuba, фран. tube – „труба”) – широкомензурний мідний духовий музичний інструмент, найнижчий за регістром. Сучасна модель інструменту була сконструйована в другій чверті XIX ст. Адольфом Саксом. Туба має суворий, масивний тембр, звук туби важко інтонувати. Використовується в симфонічному оркестрі, де їй належить роль басового інструменту в групі мідних духових. Активно використовується в духових оркестрах, порівняно рідше в різних джазових та естрадних оркестрах і ансамблях; у якості сольного інструменту туба виступає порівняно рідко.

Вперше використана у складі симфонічного оркестру на прем’єрі опери Р. Вагнера „Летючий голландець” у 1843 р.

Ударні музичні інструменти – група музичних інструментів, звук з яких витягується ударом або тряскою (погойдуванням) [молоточків, калатал, паличок і т. п.] по озвученому тілу (мембрані, металу, дереву та ін.). Саме численне сімейство серед усіх музичних інструментів.

За звуковисотного ударні інструменти поділяються на:

ü ударні інструменти з певною висотою звучання, які можуть бути налаштовані на певні ноти звукоряду (літаври, ксілофон, вібрафон, дзвіночки і ряд інших);

ü ударні інструменти з невизначеною висотою звучання, які не мають налаштування на певні звуки (великий і малий барабани, трикутник, тарілки, бубен, кастаньєти, там-там та ін.).

Літаври (італ. timpan, фран. timbales, англ. kettle drums) – ударний музичний інструмент з певною висотою звучання. Представляють собою систему двох і більше (до сьоми) металевих казаноподібних чаш, відкрита сторона яких затягнута шкірою або пластиком, а нижня частина може мати отвір.

Літаври – інструмент дуже давнього походження. У Європі литаври, близькі за своєю формою до сучасних, але з постійним ладом, стали відомі вже в XV ст., а з XVII ст. літаври входять до складу оркестрів. Згодом з’явився механізм натяжних гвинтів, що дав можливість перебудови літавр. У військовій справі застосовувалися у важкій кавалерії, де використовувалися як передача сигналів бойового управління, зокрема, для управління строєм кавалеристів. Сучасні літаври можуть бути налаштовані на певну висоту звучання за допомогою спеціальної педалі. Соло літавр є в багатьох музичних творах.

Ксілофон (греч. ξ ύ λ ο ν – „дерево” і φ ω ν ή – „звук”) – ударний музичний інструмент з певною висотою звучання. Являє собою ряд дерев’яних брусків різної величини, налаштованих на певні ноти. По брускам вдаряють паличками з кулястими наконечниками або спеціальними молоточками, схожими на невеликі ложки. Тембр ксілофона різький на forte і м’який – на piano.

Ксілофон має давнє походження – найпростіші інструменти подібного типу зустрічалися у різних народів Африки, Південно-Східної Азії, Латинської Америки. У Європі перші згадки про ксилофон датуються початком XVI ст.: Арнольд Шлік в трактаті про музичні інструменти згадує подібний інструмент під назвою hueltze glechter. До XIX ст. європейський ксілофон був досить примітивним інструментом, що складався з приблизно двох десятків дерев’яних брусків, що зв’язуються ланцюжком, які для гри розкладають на рівній поверхні. Зручність перенесення такого інструменту привертало увагу бродячих музикантів.

На сучасному ксилофоні бруски розташовані в два ряди на зразок клавіш фортепіано; забезпечені резонаторами у вигляді бляшаних трубок і розміщені на спеціальному столику-стенді для зручності пересування.

Барабан – ударний музичний інструмент; поширений у більшості народів, використовується в складі багатьох музичних ансамблів. Типовим представником є ​ ​ мембранний барабан, що складається з порожнистого корпусу – резонатора певної форми або рами, на яку натягнута шкіряна або пластикова мембрана; її натягом регулюється відносна висота звуку. Корпус барабана виробляється з дерева, металу (сталі, латуні), акрілового пластика або глини.

З найдавніших часів барабан використовувався як сигнальний інструмент, а також для супроводу ритуальних танців, військових походів, релігійних обрядів. У стародавніх греків і римлян барабан „тімпан” (попередник сучасних литавр) використовувався в культах Кібели і Вакха.

У сучасну Європу барабани потрапили з Близького Сходу. Прототип малого (військового) барабана був запозичений у арабів в Іспанії та Палестині. У XVI ст. барабани використовувалися в Британській армії в пєхоті, у драгунів і кавалерії. За часів Генріха VIII в кожній роті від 100 осіб було двоє барабанщиків. У XVII ст. основними сигналами барабанщиків були „Увага”, „Готовність”, „Марш”, „Атака”, „Відійти”.

У XX ст. відбулося удосконалення барабанів: компанія Gretsch виробляла корпуси барабанів за технологією багатослойного розшарування дерева; цей спосіб використовується і сьогодні.

Тарілки – ударний музичний інструмент з невизначеною висотою звучання. Тарілки відомі з найдавніших часів, зустрічалися в Китаї, Індії, пізніше в Греції та Туреччині. Представляють собою диск випуклої форми, виготовлений з особливих сплавів шляхом лиття та подальшої кування. У центрі тарілки є отвір, призначений для закріплення інструменту на спеціальній стійці або для прикріплення ременя.

Серед основних прийомів гри: удари різними паличками і калаталами по підвішеним тарілкам, удари парних тарілок одне по одному, гра смичком. Звук припиняється від прикладання музикантом тарілок до своїх грудей.

Бубон – ударний музичний інструмент невизначеної висоти звучання, що складається зі шкіряної мембрани, натягнутої на дерев’яний обід. У деяких різновидів бубнів підвішені металеві дзвіночки, які починають дзвеніти, коли виконавець вдаряє по мембрані бубна, потирає її або струшує весь інструмент. Застосовувався в південноєвропейської музиці з часів хрестових походів і в західній симфонічній та духовій музиці з XIX ст.; бубон був створений за зразком давнього ударного інструмента, на якому протягом тисячоліть грали на Близькому Сході. Схожий за конструкцією бубон, по якому б’ють калаталом, служить магічним інструментом сибірських і індіанських шаманів.

На сьогодняшній даний час розрізняються два основні види бубнів:

· народний або етнічний – дерев’яний обід з натягнутою шкіряною мембраною; бубни бувають всіляких розмірів. Інструменти цього типу використовуються в ритуальних цілях шаманами корінних народів (у їх конструкції можуть бути невеликі бубонці, прив’язані до дроту, простягнутою під мембраною);

· оркестровий бубен – зі шкіряною або пластиковою мембраною і металевими тарілочками, укріпленими в спеціальних прорізах на ободі. Інструмент твердо зміцнився в професійній музиці, ставши одним з основних ударних інструментів симфонічного оркестру.

Банду́ ра – український народний струнно-щипковий музичний інструмент. Класичний (діатонічний) і сучасний (діатонічний або хроматичний) інструмент з родини арф, гусель та псалтиріонів. Музикант, граючи на старосвітський чи сучасній бандурі, не притискує струн на грифі, а, подібно до арфи, щипком пальців (лівої руки тощо) у потрібний момент видобуває звук певної струни.