Дмитро Борисович Кабалевський

1904 – 1983

Дмитро Борисович Кабалевський – руський композитор і громадський діяч.

Композитор створив безліч творів у різних жанрах. У його спадщині п’ять опер, з яких дві – „Кола Брюньйон” за Р. Ролланом і „Родина Тараса” (на сюжет з епохи Другої світової війни) – досить широко ставилися при житті автора. Д. Кабалевський автор балетів, оперет, чотирьох симфоній, оркестрових поем і сюїт, кантат (найвідоміша – „Реквієм” на слова Р. Рождественського), інструментальних концертів, камерних інструментальних ансамблів, творів фортепіанної музики і романсів; музики до театральних постановок і кінофільмів.

Найбільшою популярністю користувалися твори композитора для дітей і підлітків: тріада інструментальних концертів (у тому числі фортепіанний концерт на тему пісні „То берізка, то горобина”), цикли фортепіанних п’єс і пісень; у вокальній музиці – „Десять сонетів Шекспіра”. Водночас Д. Кабалевський виступав у періодичній пресі, написав кілька книг з музично-естетичного виховання.

Д. Кабалевський був культурною людиною і освіченим музикантом; володів безсумнівним, хоч і не надто глибоким, мелодійним даруванням; володів класичними формами.

Тема 8.

Українська музика: М. Лисенко, І. Шамо.

Я. Степовий, К. Стеценко, Л. Ревуцький,

М. Леонтович, А. Кос-Анатольський.

Микола Віталійович Лисенко

1812 – 1912

Микола Віталійович Лисенко – найвидатніший український композитор другої половини XIX – початку XX ст. Він став основоположником української класичної музики, увійшов в історію національного мистецтва як талановитий диригент, вдумливий педагог, вчений-фольклорист і визначний музично-громадський діяч.

М. Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість. Педагогічною діяльністю М. Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні. Безпосередніми продовжувачами кращих творчих традицій М. Лисенка в українській музичній культурі були К. Стеценко, Я. Степовий, М. Леонтович.

Інтерес до народної музики виникає у М. Лисенка ще в дитинстві. Потім, у гімназії та університеті, він поглиблюється; М. Лисенко записує фольклор, вивчає його, науково підходячи до народної мелодії і слів, прагне точно зафіксувати ладоінтонаційну будову, метроритм і музичну форму.

Протягом усього свого свідомого життя Микола Віталійович займався збиранням народних пісень. Він по праву вважається одним з найвизначніших музичних науковців-фольклористів дожовтневого часу.

У доробку М. Лисенка понад 100 романсів. Творчий шлях митця почався з сольної вокальної музики; до неї він звертався і далі протягом майже всього життя.

Як відомо з біографії, гру на фортепіано М. Лисенко почав опановувати з раннього дитинства. Ці заняття не припинялись ні під час навчання в пансіонаті чи гімназії, ні в університетські роки. Завдяки цьому М. Лисенку пощастило вступити до Лейпцігської консерваторії на фортепіанний факультет і успішно закінчити її за два роки. Якщо захоплення фортепіанною творчістю Ф. Шопена почалося ще у Харкові та Києві, то в Лейпцігу М. Лисенко ґрунтовно вивчав музику Й. Баха, віденських класиків, Р. Шумана, Ф. Мендельсона, Ф. Ліста і М. Глінки.

Перші фортепіанні твори композитора написано в консерваторські роки; вони пов’язані з фольклором. Це – фортепіанна сюїта у формі старовинних танців: прелюдія – „Хлопче-молодче”, токката – „Пішла мати на село”, сарабанда – „Сонце низенько, вечір близенько”, гавот – „Ой чия ти, дівчино, чия ти”, скерцо – „Та казала мені Солоха”. М. Лисенко вдало поєднав народні теми з жанровими особливостями європейських танців.

Хорова творчість М. Лисенка – одне з найцінніших надбань української музичної культури. Більшість хорів написано на вірші Т. Шевченка – композитор глибоко пройнявся ідейністю та драматизмом полум’яних поезій Великого Кобзаря. М. Лисенко написав понад три десятки творів для хору; вони різноманітні за ідейно-образним змістом та формою: вокально-симфонічні полотна, хорові поеми, мініатюри.

Опері „Тарас Бульба” М. Лисенка належить особливе місце. Цей твір є найбільшим здобутком музично-театрального мистецтва того часу. В ньому втілено важливі суспільно-патріотичні ідеї, порушено ряд морально-етичних питань. Композитор створив яскраві художні образи: героїчні, трагедійні, ліричні.

Засоби музичної виразності у М. Лисенка виростають з народнопісенних інтонацій і зворотів. Уміння передати зміст народної творчості, розкрити її виражальні можливості, правильно відобразити психологію народу з допомогою засобів музичної творчості – такі характерні риси стилю М. Лисенка.

Діяльність М. Лисенка дуже широка: композитор, піаніст, педагог, диригент, вчений-фольклорист, активний музично-громадський діяч. Під впливом М. Лисенка формувалась і розвивалася творчість українських композиторів – Л. Ревуцького, С. Людкевича, М. Вериківського, Г. Верьовки, П. Козицького, П. Майбороди, Г. Жуковського. А. Свєшнікова та інших.

Яків Степанович Степовий

1883 – 1921

Яків Степанович Степовий належить до плеяди українських композиторів початку ХХ ст. Його творче життя було коротки, незважаючи на це, самовіддана мистецька праця Я. Степового поставила його в ряд фундаторів українського класичного мистецтва.

Формування таланту юного Якова відбувалося в сім’ї, де всі любили музику. У 12-річному віці хлопчика віддали на навчання до Придворної співацької капели в Петербурзі; там він закінчив і консерваторію. Я. Степовий викладав музику в загальній школі, згодом організовував концерти української музики в Москві та Петербурзі, записував народні пісні в Україні, публікував власні твори.

Першим значним доробком композитора стала серія вокальних творів під назвою „Барвінки”. До неї увійшли 13 солоспівів та три хори на вірші Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та М. Чернявського. Кожен солоспів – яскравий образ народного життя, сповнений веселощів чи трагізму, лірики чи епіки.

Яків Степовий створив вокальний цикл „Пісні настрою” на вірші О. Олеся, поезія якого пройнята ніжними ліричними образами.
В останні роки життя композитор займався організацією мистецької діяльності в Києві, писав вокально-ансамблеву музику, робив обробки народних пісень.

Незважаючи на те, що у своїй творчості Яків Степовий обмежився кількома жанрами (вокальним та фортепіанним), йому вдалося створити власний стиль, сказати своє оригінальне слово в музиці.