Д. Кабалевський

Сучасною музикою зазвичай вважають лише музику сучасної доби, але і сьогодні хвилюють наші серця музичні шедеври минулого з їх вічними темами Добра і Зла, Любові і Ненависті, Життя і Смерті...

Життєздатність і актуальність музичної композиції визначається не лише датою її створення, а тим, наскільки вона співзвучна з нашими думками, почуттями, прагненнями, ідеалами. І глибина мистецтва Й. Баха, і непереможна сила творів Л. Бетховена, і ліричні сповіді композиторів-романтиків завжди будуть потрібні людям. Геніальні твори класичної музики, що були створені у минулих віках, витримали найскладніший іспит – випробування часом, а їх автори – Й. Бах, Л. Бетховен, В. Моцарт, Ф.Шуберт, П. Чайковський, М. Лисенко, М. Березовський, А. Ведель, С. Прокоф’єв, Д. Шостакович – стали нашими великими сучасниками.

Поняття „сучасна музика” вживається у двох значеннях:

· як музика, що створена безпосередньо в наш час;

· як музика, що відповідає сучасним ідеалам і прагненням незалежно від часу її створення.

Видатний французький письменник Віктор Гюго писав: „Мистецький шедевр народжується навіки”. У цьому відмінність вічно живої класичної музики від музики швидкоплинної, що ніби яскраво спалахує на небосхилі та миттєво зникає у безодні...

Сергій Сергійович Прокоф’єв

1891 – 1953

Сергій Сергійович Прокоф’єв прожив не дуже довге, але напружене та насичене великим змістом життя. Він об’їздив мало не весь світ. Зустрічався з багатьма відомими музикантами, артистами, письменниками та режисерами – своїми сучасниками. Він бачив і чув все, що було народжене мистецтвом його часу.

Умови життя С. Прокоф’єва багато в чому сприяли його тісним контактам з найбільш визначними явищами руської та зарубіжної культури початку ХХ ст. В молоді роки він зустрічався з І. Стравінським, що відчувається на його ранніх балетах. Значним було спілкування з талановитими французькими композиторами Ж. Оріком, А. Соге, Д. Мійо, А. Онєггером, Ф. Пуленком, художниками П. Пікассо, А. Матіссом. С. Прокоф’єв багато концертував з видатними музичними колективами Америки і Європи, що не могло не відбитися на формуванні його творчого образу. Але з могутнього потоку життєвих та художніх вражень С. Прокоф’єв відібрав лише те, що так чи інакше відповідало його живим новаторським устремлінням, вірі в людину, в здорове і цільне мистецтво.

Рано ставши на композиторську ниву, він не пішов по протореній дорозі, а обрав шлях сміливого новаторства, що завоював йому гарячі симпатії молоді. Його могутній талант, тонка майстерність, відчуття стилю, вроджене відчуття інтонування привернули до нього з перших же творчих кроків увагу оточуючих. Творчість С. Прокоф’єва не допускала байдужого до себе ставлення. Дискусія, породжена першими його творами, наростала з кожним новим твором, набуваючи все більшу гостроту, замальовуючи нові, більш широку аудиторію слухачів, музикантів і критиків.

Людина гігантської творчої сили, С. Прокоф’єв вмів в жорстоких суперечках навколо його творів знаходити те справедливе і цінне, що народжувалося в цих суперечках, вмів уважно прислухатися навіть до найменших зауважень. С. Прокоф’єв ніколи не падав духом від гірких невдач, що іноді траплялися на його шляху, також не заспокоювався при шумних і заслужених успіхах, що все більше і більше супроводжували його творчість. Вимогливий до себе художник, він володів здібністю бачити і відчувати недоліки в своїх творах, і тому часто поряд з творами нової музики працював над раніше написаними і багато разів виконуваними творами, відточуючи і добиваючись максимального вдосконалення.

Композиторський стиль С. Прокоф’єва настільки індивідуальний, що його можна безпомилково визначити в творах різних періодів. З перших же тактів відчувається своєрідність строгої і одночасно широко розспіваної мелодії, наполегливість ритміки, сміливість гармонічних зміщень, різноманітна палітра виразових засобів. З рівною художньою силою і впевненістю затверджує він образи сумні і ніжно-ліричні, ворожі і героїчні, такі, що випромінюють гумор і іскристу радість. Найбільший успіх, як правило, супроводжував С. Прокоф’єва при зверненні до програмно-образної або театральної музики, в якій органічно проявлялась невід’ємна якість його творів: яскрава наглядність, єдність музичних образів. Навіть в п’єсах, які не мають назви, можна собі уявити, що саме надихало фантазію композитора.

На протязі майже всього свого життя С. Прокоф’єв пише фортепіанні п’єси в різних жанрах і формах. Він створює музику програмну з оголошеними і інколи незвичайними назвами: „Привид”, „Відчай”, „Речі в собі”, „Пейзаж”, „Думки” та ін.; музику в традиційних формах етюду або прелюдії, маршу або токати, скерцо або капричіо, а також в старовинних танцювальних жанрах XVII i XVIII ст.: бурре, гавот, рігодон, алеманда, менует, контрданс, пасп’є; мазурка, вальс; оригінальні цикли: 5 „Сарказмів”, 20 „Миттєвостей”, 4 „Казки старої бабусі”, 12 п’єс „Дитячої музики”; об’єднані балетним сюжетом сюїти – 10 п’єс „Ромео і Джульєтта”, 19 п’єс „Попелюшка”.

Творчість С. Прокоф’єва склала цілу епоху в світовій музичній культурі ХХ ст. Більша частина його творів належить світовій культурній скарбниці: 8 опер, 7 балетів, 7 симфоній, інструментальні концерти, ораторія, кантати, камерно-інструментальні ансамблі, 9 фортепіанних сонат та багато інших творів мають широку популярність, здійснюючи величезний вплив на багатьох композиторів.