Психологічні механізми створення новели “Сон” Коцюбинського.

Художня проза Михайла Коцюбинського пройнята високою мірою емо­ційно-ціннісної інтенсивності герменевтичної організації. Зокрема, це стосується новели «Сон», вже перші рядки якої засвідчують наяв­ність своєрідного буттєвого догматизму, котрий слугує основою подаль­шого жанрово-структурного (новелістичного) розгортання твору: «Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужно приймали все до нудоти знайоме» [3]. В аналогічному контексті постає і філософська тема осмислення-за­вершення людини людиною, що вдало з художньої точки зору деталізу­ється введенням епізодичного образу «чиновника із казначейства».

Картина міста відповідає психологічному стану героя. «Йому не треба дивитись на місто. Він може глянуть в калюжу і побачити город: важкий білий собор в шапці зеленої бані, цегляний будинок управи і жовті стіни суду. Все змістилось в одній калюжі». І далі: «Як в калюжі весь город, так в окремому дні він бачив ціле своє життя»

Марта перейнята розумінням своєї зайвості: «Почувала себе такою чужою, такою самотньою дуже, наче враз одкололась од світу цілого»

«По­треба краси, що жила в душі Антона, викликала у нього потребу скрізь шукати її, але дійсність давала мало» [3; 157]. Ідеальне втілюється через напрочуд вдалу форму – снови­діння, яке є водночас і художнім твором, і своєрідною інтерпретацією буттєвих процесів

Буттєва справжність твору виявляється у сприйнятті Антона. Персонаж настільки одержимий ідеєю поліпшення буденного існування, що ототожнює його події з реальністю. «Для нього не було різниці між дійсністю і сном. Яка різниця, коли у сні так само бачиш, смієшся, страждаєш, пережива­єш? Хіба дійсність не щезає так само безслідно, як сон?»«Хіба жит­тя не бистроплинний сон, а сон не життя?»

крайність настає тоді, коли Антін виголосив сновидіння і спостеріг його неоднозначний вплив на Марту. Чоловік, на перший погляд, починає вмотивовано заспокоювати дружину, використовуючи при цьому узвичаєний аргумент: «… се ж тільки сон... нічого того не було...»

Чоловік думає «Чи сподівалися ми, що за дванадцять літ по шлюбі не знайдемо ін­ших тем до розмови, що між нас будуть падать слова, наче грузи руїни на зелену траву?» Він уникає розмови з дружиною. Пси­хологія мовного «закривання» є зоною між діалогізмом уявно­го та реального світів.

Відверта розмова чоловіка з дружиною стала рушійною силою. На зміну захланності людського існування, коли «...жит­тя... плило спокійно в старім кориті...» [3; 156], приходять нові міжособистісні стосунки, наснажені прагненням до змін. Результатом сновидіння постає «війна душ» обох представ­ників подружжя: «Тепер між ними часто була незгода» [3; 177]. Проте ло­гіка її вирішення призводить до того, що Марта «...була щаслива, ко­ли... їй вдавалось знайти спільну з Антоном мову!».

Можливо, герой підсвідомо вбачав у таємничій незнайомці свою кохану дружину, якою вона була колись, але тепер її замаскувала повсякденна турбота про дітей, господарство, побут. Щоб розбудити її сутність, треба було зачепити за найтоншу струну – жіночу ревність. Цей прийом подіяв безвідмовно і наразі є чудовою ідеєю створення домашнього затишку.