Західноукраїнські землі напередодні Другої світової війни. Об’єднання українських земель та радянізація Західної України

У міжвоєнні роки українські землі перебували під владою чотирьох держав: Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини та Румунії. Національне та соціально-економічне життя українців у цих державах мало суттєві відмінності. Якщо в економічно і демократично розвинутій Чехословаччині українці Закарпаття могли розвиватися майже безперешкодно, то в Румунії під заборону підпала сама українська мова та національність. Румунські шовіністи вважали українців Буковини і Бессарабії «громадянами румунського походження, що забули рідну мову», і яких знову треба перетворити на «повноцінних» румунів. З 1919 по 1928 pp. на території Буковини діяв воєнний стан, азі 920 року було заборонено використання української мови.

Нелегким було становище українців і в межах Польщі та СРСР, характерні ознаки якого — економічні злидні, політичні репресії та асиміляція. Після розпаду Австро-Угорщини реальний шанс утворити власну державу мали українці Східної Галичини. 13 листопада 1918 р. було проголошено державну самостійність Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР). Проте ані Антанта, ані Радянська Росія, ані сусідні країни не були зацікавлені в утворенні такої держави. Поляки почали війну проти ЗУНР і невдовзі окупували всю її територію. Держави Антанти не допустили утвердження цієї держави і передали право на управління Східною Галичиною Польщі за умов дотримання національних прав українців і створення територіальної автономії. Натомість Польща не тільки не виконала ці умови, але й розпочала жорстку політику швидкої асиміляції українців. 15 березня 1923 р. Конференція послів Антанти прийняла остаточне рішення про приналежність Східної Галичини до Польщі. У 1924 р. був ухвалений закон про заборону використання української мови у державних установах. У 1935 р. Польща офіційно відмовилася від своїх зобов’язань перед Лігою націй щодо забезпечення прав національних меншин. Складне соціально-економічне становище призвело до того, що протягом 1919-1939 pp. із західноукраїнських земель емігрувало 190 тис. чол.

Загалом під владу Польщі потрапили такі українські землі, як Східна І а- личина, Західна Волинь, Берестейщина, Холмщина і Підляшшя, де мешкало 5, 6 млн. українців. Значна кількість галицьких українців вважала польську владу окупаційною і всіляко їй опиралася. Цей опір було придушено репресіями з боку польського уряду у вересні-жовтні 1930 p., які увійшли в історію під назвою «пацифікація» (тобто умиротворення) українців. Пацифікація супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. У рамках пацифікації було проведено 5195 обшуків, «умиротворено» близько 450 сіл з 3500. Особлива увага каральних загонів була приділена активістам, вчителям, священикам. Під час акції у кожному селі окремі мешканці піддавалися «екзекуції» — побиттю, знищувалося майно селян, громадських установ та кооперативів. Нарузі піддавалися всі прояви українства: написи українською мовою, поховання Січових стрільців, портрети І. Франка і Т. Шевченка. Громади кожного населеного пункту, де проводилася пацифікація, мали сплатити контрибуцію польській поліції та армії продовольством, худобою і фуражем. Взагалі, каральна акція не стільки мала на меті виявлення винуватців саботажу, скільки загальний терор проти цивільного, у переважній більшості невинного населення. Це проявлялося у побиттях, згвалтуваннях і навіть убивствах. Крім того, було арештовано кілька провідних українських політиків, закриті осередки «Просвіти», «Соколу», заборонена діяльність «Пласту». У декількох містах були розпущені українські школи та гімназії. На кінець 1930 р. у Галичині залишилося лише 4 державні школи з українською мовою навчання.

Несправедливе вирішення українського питання,.небажання Польщі задовольнити щонайменші національні потреби призвело до посилення радикальних настроїв серед західних українців. Наслідком стало утворення у 1929 р. Організації українських націоналістів (ОУН) під проводом Є. Коновальця. ОУН сповідувала насильницькі методи боротьби за права українців, починаючи з індивідуального терору і закінчуючи національною революцією. Поступово ОУН стала виразником і захисником інтересів західних українців, головною метою її було створення незалежної української держави. У 1940 році ця організація розпалась на ОУН А. Мельника та ОУН С. Бандери.

У період назрівання Другої світової війни і в процесі розпаду Чехословаччини шанс на створення своєї держави отримали українці Закарпаття.

11 жовтня 1938 р. чехословацький уряд дав згоду на створення автономії «Карпатська Україна». 15 березня 1939 р. місцевий сейм проголосив державну незалежність Карпатської України на чолі з Августином Волошиним. Але вже через кілька годин Закарпаття було повністю окуповане угорськими військами. Разом з тим, проголошення незалежності Карпатської Укра.-, и мало велике історичне значення. Воно сприяло зростанню національної свідомості закарпатських українців, продемонструвало прагнення українського народу до утворення власної держави.

Проте незалежна Україна не входила у плани потужних європейських держав. Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р. (пакт Молотова-Ріббентропа) і таємний протокол до нього розмежували сфери впливу СРСР і Німеччини у Європі. За ними Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.

1 вересня 1939 р. гітлерівські війська напали на Польщу. Розпочалася Друга світова війна. 17 вересня 1939 р. радянські війська під приводом захисту населення Західної України та Західної Білорусії перейшли польський кордон і зайняли території площею більше 190 тис. кв. км з населенням майже

12 млн чол., з яких 7 млн мешкали у Західній Україні. У червні 1940 р. СРСР в ультимативній формі змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину.

Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, була уточнена в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Крім того, Німеччина та Радянський Союз уклали договір про торгівлю 11 лютого 1940 р., яким передбачався вчетверо більший обсяг товарообігу в порівнянні з попереднім договором, укладеним у серпні 1939 р. У перший рік Німеччина отримала 1 млн. тон пшона, півмільйона тон борошна, 900 тис. тон нафти, 100 тис. тон бавовни, 500 тис. тон фосфатів, велику кількість марганцю, нікелю, молібдену та інших важливих матеріалів, необхідних для економічного забезпечення великої і тривалої війни. Ця торгівельна угода допомогла Німеччині витримати блокаду з боку Британії. Зі свого боку, СРСР мав отримати крейсер, крупнокаліберні корабельні гармати, інше військово-морське обладнання та 30 німецьких літаків, а також електричне та нафтопереробне обладнання, локомотиви, турбіни, генератори, дизельні двигуни тощо. Проте німецько-радянські торгівельні угоди були укладені так, що до початку німецько-радянської війни Німеччина отримала більшу частину необхідних їй товарів, а СРСР не встиг отримати майже нічого.

■ 3 приєднанням до СРСР у Західній Україні починається політика «радянізації» — здійснення соціально-політичних перетворень за радянським зразком. Деякі політичні кроки радянської влади отримали схвалення західноукраїнського населення: експропріація маєтків польських землевласників і часткова роздача землі, худоби і реманенту селянам; націоналізація промисловості, банків, залізниць; припинення насильницької полонізації; українізація освіти і заходи з ліквідації неписьменності; ліквідація безробіття; встановлення 8-годинного робочого дня у промисловості; запровадження безкоштовного медичного обслуговування; створення системи соціального забезпечення.

Однак, ці позитивні зміни були перекреслені численними репресивними заходами нової влади: розпуск усіх українських політичних партій і громадських організацій, в т.ч. кооперативів, «Просвіти», «Рідної школи», Наукового товариства ім. Т. Шевченка; арешти власників приватних підприємств, великих і середніх землевласників, польських держслужбовців і офіцерів, активістів політичних партій; механічне перенесення управлінських структур і господарського механізму сталінського соціалізму без урахуваня особливостей регіону; призначення на керівні посади переважно не місцевих жителів; ліквідація всіх церковних закладів, релігійних установ і організацій та конфіскація їх майна, переслідування духовенства; насильницька колективізація; депортація значної частини населення Західної України у віддалені райони СРСР; ідеологізація освіти, зміна полонізації на русифікацію.

Таким чином, об’єднання майже всіх українських земель у складі УРСР мало велике історичне значення. Вперше українці опинилися в межах однієї держави. Проте ціна, яку довелося заплатити за це об’єднання населенню Західної України, була надто високою. Негативний досвід спілкування з радянською владою переконав західних українців у тому, що їхнє майбутнє — не в інтеграції з СРСР, а у створенні незалежної української держави.