Технологічні аспекти соціальної роботи у дитячих будинках сімейного типу.

Однією з форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яка набула розвитку в останнє десятиріччя, є дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ). У світі подібні форми виховання почали запроваджуватися після Другої світової війни. У 1946 році в швейцарському місті Троген збудували опікунське дитяче селище імені Песталоцці, яке складалося з 18-20 сімей. Кожне подружжя жило в окремому будинку зі своїми дітьми та дітьми, взятими на виховання. За своєю внутрішньою структурою такий будинок був першим прототипом дитячого будинку сімейного типу. У 1949 році в Імсті (Австрія) лікар Г.Хмайнер організував " дитяче селище". У кожному " сімейному будинку" жили по 9-10 дітей різного віку та статі. Про них піклувалася вихователька, часто - мати-одиначка, самотня жінка, вдова, бездітна сім'я або сім'я, що мала дорослих самостійних дітей. У Бельгії та Люксембурзі були створені дитячі будинки сімейного типу також. Кожна сім'я жила в окремому будинку. Вихователі -подружня виховували 8-10 дітей. У Данії в дитячих будинках виховувалося також по 8 - 10 дітей. Будинком керувала завжди жінка, якій допомагала кухарка, а іноді ще одна вихователька16.
53. Зміст і технологічні аспекти соціальної роботи.

Технологія соціального супроводу прийомних сімей.

Соціальний супровід прийомної сім ’ї — це цілеспрямована діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників) зі створення необхідних умов для оптимального функціонування прийомної сім’ї й розвитку дитини.

Соціальний супровід є формою державної підтримки сім’ї в інтересах дитини. І наскільки успішним буде соціальний супровід прийомної сім’ї, тим швидше прийомна дитина та прийомні батьки адаптуються друг до друга.

Соціальний супровід є дуже важливим процесом, має свій план, мету та завдання і передбачає надання прийомним дітям та батькам різних видів соціальних послуг.

Основними завданнями соціального супроводу є:

ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації прийомної сім’ї і прийомної дитини з метою вирішення проблем останньої;

надання допомоги прийомній сім’ї для того, щоб у майбутньому вона могла вирішувати проблеми, які постають, в основному шляхом мобілізації власних ресурсів;

забезпечення партнерських відносин між прийомною сім’єю, соціальною службою, іншими державними і громадськими установами для комплексного забезпечення прав прийомної дитини.