Під мотивацією поведінки розуміється множина спонукань людської діяльності, які визначають поведінку людини в цілому.

Виходячи з концепції про ідентичність психічних процесів як в соціально корисній, так і в злочинній поведінці, більшість дос­лідників розглядають мотив таким спонуканням до злочинної поведінки, який є його рухомою силою, психологічною причи­ною. В основі його лежить актуалізована потреба, яка спонукає до дії. На формування мотиву чинять вплив потреби, ціннісні орієнтації, конфліктні ситуації, об'єктивні обставини та ін. При цьому вирішальну роль відіграє ієрархія мотивів. Те, які мотиви у цій ієрархії займуть провідне, а які другорядне місце, визна­чається не спонтанним розвитком індивіда, а його положенням у суспільстві. Вказані фактори впливають на посилення чи по­слаблення мотиву, його заміщення чи зміну, а також на бороть­бу мотивів. Складний характер процесів впливу такого роду фак­торів на поведінку особистості викликає труднощі при встановленні мотиву злочинної поведінки.

Мотивація злочинної поведінки за своїм місцем і роллю є клю­човою інтегральною проблемою, в якій реалізується принцип комплексності психологічного дослідження злочинної поведінки.

Мотивація злочинної поведінки може бути:

- ситуативною, як правило, нетривалою, звернутою в часі і просторі, зазда­легідь не підготованою, недостатньо усвідомленою, яка багато в чому виз­начається стереотипами поведінки і психологічним станом особистості; така мотивація частіше всього нестійка;

- навмисною, відносно тривалою, розподіленою у часі і просторі, наперед підго­тованою, більш чи менш продуманою у можливих деталях; така мотива­ція, як правило, відображає домінуючі орієнтаціїсуб 'єкта, і тому вона більш стійка.

Мотивація виконує наступні функції:

- причинно-відображальна (формується у взаємодії соціального середовища і особистості);

- спонукальна (штовхає людину до активності);

- смислоутворююча (має для індивіда особистісне значення);

- регулятивна (спрямовує дії людини у відповідності з актуальним бажан­ням);

- контролююча (виступає у якості еталонної складової у процесі співставлення індивідом бажаних і тих, що досягаються, результатів своїх дій).

Таким чином, мотивація злочинної поведінки може бути визначена, з одного боку, як внутрішній стержень її походження, а з іншого, - як результативна взаємодія особистості правопорушника з соціальним криміногенним середовищем.

Більшість злочинних дій полімотивовані. Наприклад, підліток, здійснюючи пограбування, бажає не лише добути грошей на розваги, але й самоутвердитися в колі своїх ровесників. Органі­зовані злочинці, здійснюючи корисливі діяння, прагнуть до вла­ди над своїм оточенням. І тим не менш у злочинній поведінці завжди можна виявити домінуючий мотив.

Часом домінуючий мотив має стійкий і тривалий характер. Так, на Івано-Франківщині відбулося вбивство на грунті помсти, до якого злочинець " йшов" тридцять років.

!!!!! На стадії мотивації злочинного діяння може виявитися розходження між метою дії і її небажаними наслідками, що призводить до внутрішнього конфлікту (боротьба мотивів). Наприклад, можуть зіткнутися такі несумісні між собою спонукання, як низькі почуття і доводи розуму, корисливий інтерес і посадовий обов'язок, ревнощі і кохання та ін.