Психологічна структура юридичної діяльності. Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності

Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності. Вона розрізняється за профілем (правоохоронна, правозастосувальна, судова) та за суб'єктами її реалізації (оперативно-розшукова, слідча, по здійсненню правосуддя, пенітен­ціарна, прокурорська, адвокатська, нотаріальна).

За структурою юридична діяльність поділяється на:

1) пізнавальну;

2) конструктивну;

3) комунікативну;

4) організаторську.

Слід також виділяти два допоміжні види юридичної діяль­ності, які не визначають змісту, але супроводжують її як не­від'ємні частини: 1) профілактична та 2) посвідчувальна.

При здійсненні діяльності у сфері правовідносин кожен із зазначених різновидів (компонентів загальної структури) мо­же виступати як самостійний елемент, у тісному взаємозв'яз­ку з іншими видами або ж як допоміжний, що забезпечує інші види. Кожен із них мож_е бути складовою частиною психоло­гічної структури будь-яких видів діяльності людини, специфі­ка ж юридичної діяльності визначається саме змістовними її характеристиками. Розглянемо докладніше кожен структур­ний компонент.

Пізнавальна діяльність. У психологічній структурі різ­них професій та видів діяльності процес пізнання має різний зміст, що визначається його метою, об'єктами, обсягом необ­хідної інформації, методами та засобами, умовами реалізації пізнання, опрацювання і закріплення інформації тощо. У юридичній діяльності всі зазначені елементи суттєво своє­рідні, що й надає їй специфіки. Щоб встановити істину, по­трібно, насамперед, пізнати значну кількість фактів, обставин, взаємозв'язків, що стосуються як теперішнього, так і минуло­го. Пізнавальна діяльність необхідна для встановлення факту наявності чи відсутності правопорушення, причетності до нього певної особи та ступеня її вини, адекватно до якої виз­начається міра покарання. Для досягнення останньої мети потрібне глибоке вивчення особи, її ставлення до вчиненого і лише після цього Планування заходів її ресоціалізації.

Таким чином, пізнавальна діяльність не є самоціллю (хо­ча це можливе в певних науках, на певних етапах тощо); во­на є засобом реалізації інших різновидів юридичної діяльнос­ті, водночас останні можуть стати засобами для забезпечення пізнання. Сутність пізнавальної діяльності може бути зро­зуміла лише з урахуванням такого діалектичного взаємозв'яз­ку між різними видами діяльності. Це не тільки ускладнює процес пізнання, а й призводить до його виняткової супереч­ливості. Здійснення воднораз із пізнанням інших різновидів діяльності постійно виявляє нові факти, зв'язки між фактами, змінює ставлення до них.

Характерною особливістю пізнання в юридичній діяльнос­ті є високий ступінь Невизначеності первісного, вихідного мислительного завдання. Мета пізнання постійно уточнюєть­ся, змінюється, що призводить до специфічного використан­ня в пізнавальній діяльності мислених моделей. Чим активні­ше здійснюється взаємодія з об'єктом, тим продуктивніший процес мислення. Звідси можна зробити висновок, що одним із засобів активізації процесу мислення є збільшення обсягу спілкування фахівця з об'єктами, з приводу яких здійснюється процес мислення.

Але в пізнавальній діяльності у юридичному процесі мож­ливість безпосереднього контакту з об'єктом пізнання обме­жена. Суб'єкт цієї діяльності не спостерігає самої події (факту), він відтворює її за окремими деталями, штрихами, створюючи мислену модель. Слід також врахувати, що певні мислені мо­делі вже є у фахівця ще до початку здійснення пізнавальної діяльності у конкретній справі. З ними весь час порівнюється мислена модель події, що пізнається. Окрім того, існує най­більш загальна мислена модель — модель закону, роль якої ви­няткова при здійсненні пізнавальної діяльності.

Специфічною рисою пізнання у юридичній діяльності є спрямованість на події (факти, явища) минулого, теперіш­нього й майбутнього часу. Якби в ній пізнавалися тільки події минулого, не можна було б вирішувати багатьох цілей кримі­нального судочинства: викривати тривалі у часі злочини, здійснювати профілактичні функції, впливати на причини і умови, що сприяють вчиненню злочинів. У цьому багатопла­новому процесі пізнання є певна закономірність: передусім, у процесі збору фактичних обставин створюється мислена мо­дель теперішнього, яка постійно змінюється та доповнюється під впливом встановлення нових фактів, логічного пошуку нових зв'язків між ними; через факти теперішнього пізнаваль­на діяльність розповсюджується на явища і події минулого, а вже на базі пізнання теперішнього і минулого здійснюється прогнозування майбутнього. Побудована модель немов би пропускає через себе всю інформацію, що надходить до су­б'єкта. Відбір необхідної інформації для доповнення моделі відбувається як свідомо, так і підсвідомо, коли особистість на­віть не концентрується на цих процесах.

Окрім побудування мисленої моделі, постійного її допов­нення, здійснюється й перевірка правильності як усієї моделі, так і окремих її елементів. Це необхідно тому, що значна кіль­кість елементів моделі відтворюється зі слів інших осіб, у тому числі й тих, хто не зацікавлений у досягненні істини. Тому на момент закінчення перевірки опрацьовується декілька мисле­них моделей, що по-різному відображають певні групи фактів.

Пізнавальна діяльність є безперервним процесом побудови імовірнісних моделей, доповнення їх перевіреними фактами, новою інформацією задля формулювання кінцевої, вихідної

моделі, яка цілковито відображає подію, що відбулася, причому в межах, зазначених законом. Від цілої низки елементів та взаємозв'язків, що не мають юридичного значення, у даному випадку свідомо абстрагуються. Це зумовлює складне й специ­фічне переплетення пізнавальної діяльності з конструктивною, організаторською та іншими видами, створює необхідність за­стосувати методи впливу до інших осіб задля подальшого пі­знання. Наявність та необхідність психологічного впливу — ще одна специфічна риса пізнавальної діяльності.

Суттєвою особливістю пізнавальної діяльності слід вважа­ти надзвичайно великий обсяг інформації, яку опрацьовує ко­жен суб'єкт. Тут завжди присутня суттєва невизначеність у шляхах побудови мислених моделей із відновлення дійсних фактів, подій, їх взаємозв'язків, що спричиняє необхідність маніпулювання значною кількістю елементів при проведенні мислительних операцій. У зв'язку з цим вся інформація, що надходить, перевіряється ще раз із позицій її можливої при­належності до побудови даних мислених моделей.

Складність процесів виявлення, переробки та відбору ін­формації полягає також у тому, що вона не статична, а над­звичайно динамічна, постійно змінюється. Це призводить до того, що сприйняття інформації в багатьох випадках не мо­же бути повторене. Отже, момент сприймання повинен бути одночасно й моментом вирішення питання про значущість даної ситуації для конкретної пізнавальної діяльності щодо встановлення певних фактів, явищ, подій.

Уся інформація, що надходить у процесі пізнавальної діяль­ності, може бути розподілена на таку, що процесуально закріп­люється, та іншу, що цього не потребує. Цим визначаються можливості використання інформації у різних галузях правозастосовної та правоохоронної діяльності. Так, наприклад, для профілактичної діяльності не має значення, закріплена чи ні процесуально інформація, що є основою для виховного впли­ву. Але для прийняття рішення, що змінює процесуальне стано­вище осіб, необхідна лише процесуально закріплена інформа­ція. Тому в кожному окремому випадку попередньо оцінюєть­ся не тільки значимість інформації, а й способи її одержання та форми закріплення для майбутнього використання.

Пізнавальна діяльність не тільки має пошуковий характер: інформація почасти здобувається при протидії (явній чи за­маскованій) зацікавлених осіб та в емоційно забарвлених умовах. Емоційний стан може полегшувати пізнання — при наявності позитивних емоцій, чи утруднювати його — при негативних емоціях. Тому пізнавальний процес має не тільки пізнавальну сторону, а й емоційно-вольову, бо рішення прий­мається особистістю, на яку впливають не просто факти, а факти, що мають певний емоційний фон (певне сприймання та переживання дійсності, ставлення до підозрюваних, по­терпілих, свідків тощо). Причому умови та об'єкти пізнання здебільшого впливають на суб'єкта негативним, а не позитив­ним чином.

Головним змістом конструктивної діяльності є відби­рання та композиція отриманого матеріалу, а також плану­вання послідовності та змісту дій (поведінки).

Відбір та композиція матеріалу — це відновлення певної події за матеріальними (зміни в матеріальному середовищі) та ідеальними (пам'ять та мислення людей) слідами. Примі­ром, у слідчій діяльності це може відбуватись як версифікація (висунення версії') події. Слідча версія, перш за все, спрямова­на на створення модельного уявлення про подію злочину. Але, окрім цього, версія відіграє важливу роль у визначенні способів одержання інформації, спрямованої на з'ясування причин відомих фактів та явищ, а також на встановлення зв'язків між подіями та невідомих обставин події, що відбула­ся. Тобто, по суті, версія і є планом розслідування, що склада­ється з суттєвих інформаційних зон (факти, особи, предмети, явища), на підставі яких визначаються засоби та джерела до­даткової інформації.

Суто планування складається з таких елементів:

планування змісту майбутньої діяльності — визначення предмета, його змісту та меж фактичних обставин, заходів, які мають бути реалізовані;

планування організації перевірки версій;

планування системи та послідовності власних дій (що і в якій послідовності потрібно виконувати);

планування системи та послідовності дій учасників розслі­дуваної справи — підозрюваного, свідків, потерпілих, пра­цівників правоохоронних та інших органів, які сприяють розслідуванню.

Планування має кілька етапів:

перший — орієнтовного планування, коли усвідомлюють­ся й оцінюються можливості досягнення поставленої мети; другий — організаційного планування, на якому визна­чаються всі умови, обставини та організаційні різновиди майбутньої діяльності; третій — планування виконання (полягає в мисленій побудові системи діяльності та її ком­понентів); четвертий — планування самоконтролю, оці­нювання та зіставлення одержаних результатів, регулю­вання подальшого ходу розслідування.

Таким чином, у найбільш широкому смислі під конструк­тивною діяльністю розуміють планування дій для досягнення мети. У зв'язку з цим конструктивна діяльність завжди тією чи іншою мірою є попереднім мисленим уявленням ходу і ре­зультатів дій та обов'язковим компонентом будь-якого виду діяльності.

Але конструктивна діяльність у юридичній практиці має свої відмінності: елемент передбачення завжди охоплює ли­ше певний етап загальної мети. Така особливість визначається пошуковим характером пізнання, де кожен новий факт може змінювати, доповнювати уявлення, що склалося, змінювати планування наступних дій.

Конструктивна діяльність нероздільно пов'язана з комуні­кативною. Планування майбутніх психічних стосунків дозво­ляє завчасно вивчити їх, встановити лінію власної поведінки, висунути гіпотези щодо можливої поведінки інших осіб, виз­начити декілька варіантів своєї поведінки залежно від можли­вих змін ситуації, деталізувати проміжні та кінцеві цілі спілку­вання тощо.

У юридичній діяльності слід завжди мати на увазі необхід­ність конструювання, враховувати його обов'язкове сполучен­ня з іншими компонентами психологічної структури. Без ура­хування цього не може бути досягнута загальна мета. Під час аналізу помилок пізнання видно, що вони значною мірою є ре­зультатом ігнорування чи неповного здійснення конструктив­ної діяльності, яка може виявлятись як у мисленому відтворенні майбутніх дій по досягненню результату, так і в прийнятті рі­шення за результатами аналізу і синтезу зібраних фактів.

Юридична діяльність не обмежується лише пізнанням та комунікативними зв'язками. Обов'язковими є розробка та вживання активних заходів для ліквідації фактів порушень за­кону, покарання та ізоляції від суспільства злочинця, для унеможливлення повторення порушень закону. Усе це є проява­ми конструктивної діяльності у юрисдикційному процесі, спрямованої на прийняття позитивних рішень, зумовлених як правами, так і обов'язками відповідної уповноваженої дер­жавою особи.

Особливість даного різновиду конструктивної діяльності виявляється також у тому, що вона в усіх випадках регламен­тована законом. Дія прийняття рішення на провадження пев­них дій завжди необхідне попереднє з'ясування їх порядку та умов відповідно до правових норм. Як стверджує А. В. Дулов, конструктивна діяльність являє собою мислене співставлення ситуації з певною нормою закону, прийняття рішення про можливість (необхідність) застосування передбачених нею повноважень. Найбільшою мірою конструктивна діяльність знаходить застосування при співвідношенні конкретної ситу­ації (пізнання обставин злочинних дій) з нормою криміналь­ного закону, при вирішенні питання про винність особи, при визначенні міри покарання. Цей бік конструктивної діяльності у найбільш завершеному вигляді реалізується у вироку суду.

Одним з обов'язків компонентів психологічної структури правоохоронної діяльності є комунікація, під якою слід ро­зуміти особливості взаємодії в процесі спілкування людей. При вирішенні будь-яких складних завдань у багатьох галузях науки і практики основною є взаємна, одночасно здійснюва­на в спілкуванні взаємодія, результати якої можуть бути досяг­нуті тільки завдяки спілкуванню. При спілкуванні люди обмі­нюються інформацією, здійснюють необхідний вплив один на одного, навчаються та обмінюються досвідом. Дуже часто досягнення мети неможливе без попереднього впливу однієї особи на іншу, без попередньої складної комунікативної ді­яльності. За словами О. О. Бодальова, «пізнання та взаємний вплив людей один на одного — обов'язковий елемент будь-якої свідомої діяльності».

У комунікативній діяльності можна виділити деякі загальні елементи, пізнання яких дозволяє більш повно вивчати особ­ливості комунікації в конкретній галузі. Якщо комунікативні зв'язки між людьми розглядати за загальними принципами процесу передачі та отримання інформації, то ці елементи будуть такими:

1) джерела передачі інформації. У процесі спілкування кож­на із сторін є джерелом інформації для іншої, причому ця інформація надзвичайно різноманітна — вона надходить не тільки від мови, а й від зовнішнього вигляду людини, її одягу, міміки, пантомімики тощо. У свою чергу, мова теж містить у собі значні можливості для передачі інформації через швидкість, модуляції, тембр голосу та ін.;

2) канали передачі інформації — згідно з раніше сказаним, залежно від умов може використовуватись один або ж кілька з них. Так, фахівець може прагнути сприйняти інформацію лише через зміст мови, або ж доповнює її «зчитуванням» невербальних сигналів, або ж використовує ще й письмові зображення, пред'явлення певних об'єктів тощо;

3) канали прийому інформації — людина здатна сприймати, інформацію, що надходить від різних органів відчуття, тобто активно і одночасно користуватись одним каналом чи декількома. Повнота сприймання інформації у даному випадку прямо зумовлюється кількістю каналів, через які йде сприймання;

4) контроль як за передачею інформації, так і за її отриман­ням — здійснюється за допомогою так званого «зворотно­го зв'язку». Зворотний зв'язок при спілкуванні забезпечу­ється одержанням інформації від особи, що є партнером по спілкуванню. Це можуть бути реакції у формі словесного підтвердження розуміння переданої інформації, а також певних невербальних проявів. Причому зворотний зв'язок не обов'язково означає згоду з інформацією, це може бу­ти й негативне реагування;

5) переробка інформації, що здатна видозмінювати суть са­мого спілкування, збільшувати чи зменшувати можливості взаєморозуміння один одного, створювати умови для про­довження спілкування або ж відмови від нього.

Однією з характерних особливостей комунікації в юри­дичній діяльності є та обставина, що вона реалізується не тільки в теперішньому часі, а й значною мірою орієнтована на майбутнє. Це не тільки процес обміну інформацією, взає­модія зараз, вона визначає певне ставлення до особи надов­го. З урахуванням теперішнього (чи минулого) ставлення від­бувається оцінювання конкретної поведінки, повідомлюваних фактів та доказів.

Проблема комунікативних зв'язків має велике значення для здійснення правоохоронних та правозастосовних функцій. Стосунки між підозрюваним та слідчим, між звинувачува­ним і судом та їх вплив на вирок повинні ретельно вивчатись, бо без цього неможливо правильно зрозуміти всі особливості перебігу психічних процесів кожного з учасників. Без вивчен­ня відносин, що складаються на різних етапах діяльності, не можна також достатньо обгрунтовано аналізувати весь про­цес взаємодії та конкретні дії по встановленню об'єктивної іс­тини, шляхи і засоби ресоціалізації правопорушників (зло­чинців) та вирішувати інші завдання правосуддя.

Комунікативний процес завжди є взаємовпливом, взаємо­дією людей, причому стосовно юридичної діяльності в ціло­му йому притаманні прагнення регламентації та контролю. Відносини регламентуються таким чином, щоб забезпечував­ся в основному односторонній вплив, щоб найменшою мі­рою під нього підпадали суб'єкти діяльності — фахівці-юрис-ти. Цій меті слугують певні процесуальні норми,, у тому числі владні повноваження, та відповідна психологічна підготовка, спрямована на формування моральних і професійних якос­тей. З урахуванням зазначеного, процес взаємодії часто свідо­мо регулюється в односторонньому порядку, що не виключає, а навпаки, передбачає накопичення професійного досвіду, збагачення позитивних якостей особистості фахівця в ре­зультаті спілкування з особами — носіями негативних якос­тей, пізнання негативних аспектів життя.

Специфічною особливістю спілкування в юридичній ді­яльності є також його примусовий характер: об'єкти часто за­лучаються до взаємодії без урахування наявності у них тако­го бажання, закон зобов'язує їх робити це під загрозою засто­сування певних санкцій, що не може проходити безслідно, особливо на початкових стадіях спілкування. На усвідомлен­ня примусовості впливає, підсилюючи його, наявність упере­дженого ставлення до правоохоронних органів у цілому, при­чини якого ми не будемо тут аналізувати. Упередженість, у свою чергу, зростає внаслідок нерівноправності в спілкуванні, наявності утиску особистих прав, що зумовлюється суттю слідчих, судових та інших дій, та залежності об'єктів взаємодії від її суб'єктів.

Слід ураховувати, що в професійному спілкуванні відбува­ється не тільки вивчення певною посадовою особою об'єкта, а й останній уважно слідкує за поведінкою працівника (особ­ливо це стосується підозрюваних, звинувачуваних), інколи спеціально збираючи інформацію про нього. Специфічний стан цих осіб, специфічні цілі та умови спілкування, наявність визначених процесуально чи непроцесуально форм спілку­вання — все це неминуче призводить до вельми загострено­го сприйняття інформації і може породжувати відповідний стиль і тактику взаємодії, що виявляється в конфліктності.

Наявність у психологічній структурі конструювання не ви­ключає такого обов'язкового компоненту, як організаторсь­ка діяльність, що спрямована на створення оптимальних умов для здійснення діяльності в цілому. її необхідність виз­начається такими особливостями юридичної праці:

1) множинність та багатоплановість — установлення фактів, їх аналіз, прийняття рішення, здійснення виховних та профілактичних функцій тощо. Усе це стає можливим ли­ше за умови строгої організації, тобто узгодження та ко­ординації дій усіх учасників цього процесу;

2) пошуковий характер пізнання — ніколи не можна точно визначити, яким чином та які саме факти будуть установ­лені; факти не просто вивчаються, їх спочатку потрібно віднайти, причому часто при протидії зацікавлених осіб;

3) висока інтенсивність розумового процесу, що характери­зується необхідністю вирішення численних задач за ко­роткий проміжок часу;

4) циклічність, різний ступінь напруженості й інтенсивності діяльності, що призводить до нерівномірності повсякден­ного навантаження (розумового та фізичного).

За відсутності організаторської діяльності зазначені умови можуть призвести до небажаних наслідків, до змін в особис­тості та неможливості ефективно здійснювати професійні функції.

Стосовно кожного компоненту юридичної діяльності ор­ганізація проявляється по-різному. Так, організація пізнання означає упорядкування процесу сприймання і переробки ін­формації, створення умов для її збереження і систематизації. Залучення інших осіб потребує забезпечення їм відповідних умов та здійснення загального керівництва, оптимального розподілу функцій. Особливої уваги потребує самоорганіза­ція — визначення загальної та спеціальної мети, оптимальної послідовності дій, врахування індивідуально-психологічних особливостей динаміки процесу працездатності тощо. Здій­снення організаторської діяльності передбачає також наяв­ність умінь розчленувати кожну дію на відповідні складові елементи, що є неодмінною умовою організації діяльності інших осіб, контролю за їх діями. Організація виявляється та­кож у керівництві процесом комунікації на будь-якому етапі правоохоронної та правозастосовної діяльності.

Одним з допоміжних компонентів структури юридичної діяльності є профілактика — правове виховання громадян для попередження порушень закону та вплив на правопоруш­ників (злочинців) із метою недопущення ними протиправних дій надалі. У більш загальному плані профілактична діяльність може вважатись різновидом виховання, в якому цілі, умови та об'єкт мають свою специфіку; відрізняються й принципи та­кої виховної роботи. Це зумовлюється, насамперед, особли­вими якостями людей, що є носіями негативних рис характе­ру, а також і носіями антисоціальних установок.

При здійсненні профілактики вплив може спрямуватись на конкретну особу (праворушника), на групу людей, на суспіль­ство в цілому. Це потребує збору та розробки певних матері­алів, здійснення загальнопрофілактичних заходів, організації та керівництва діяльністю громадських організацій тощо.

Усі види профілактичного впливу на осіб з асоціальною спрямованістю можна поділити на такі групи:

1) вплив при проведенні дізнання, на стадії попереднього розслідування та судового розгляду — здійснюється слід­чим, працівником органу дізнання, прокурором та судом, а також особами і соціальними групами, що залучаються до даної діяльності, з обов'язковим врахуванням специфіч­них умов та процесуальної регламентації;

2) вплив в установах виконання покарань;

3) вплив у трудових колективах, де перебуває особа після від­буття покарання — як сукупність зусиль адміністративних органів, громадських організацій, колективу в цілому та окремих його представників.

З урахуванням існуючих відмінностей на різних етапах здійснення правосуддя і неоднакових можливостей по реалі­зації виховної функції, слід розрізняти: загальні цілі профілак­тичної діяльності та конкретні цілі профілактичної діяльності на даній стадії здійснення правосуддя. У свою чергу, конкрет­ні цілі характеризуються процесуальними умовами даної ста­дії, кінцевими завданнями, тривалістю контакту з об'єктами профілактичного впливу, умовами цього контакту та рядом інших обставин. Виховна (профілактична) функція займає різний обсяг у загальній діяльності різних посадових осіб, але вона завжди має місце і є обов'язковим компонентом юри­дичної діяльності.

Суттєвою особливістю правоохоронної діяльності є те, що вона в усіх випадках потребує відповідного закріплення, за­свідчування (посвідчення) одержаних у процесі пізнання фак­тів. Істина встановлюється не лише для досягнення певної віддаленої мети чи задоволення власної зацікавленості, але й для переконання інших осіб у існуванні певних фактів, для можливості перевірки правильності прийняття певних рі­шень. Усі досягнуті результати повинні бути закріплені, збере­жені для їх сприймання та оцінки в подальшому: діяльність не завершується збором фактів, вони переходять від однієї особи до іншої, від однієї стадії юридичного процесу до наступної. Пізнання є не самоціллю, а лише засобом досягнення мети.

Засвідчувальна (посвідчувальна) діяльність супровод­жує не тільки процес пізнання істини, а й прийняття та реа­лізацію рішень, пов'язаних з правовими повноваженнями суб'єктів юридичної діяльності: обов'язковість дотримання за­конів (Конституції України, КК та КПК України) при обме­женні прав людини, у т. ч. позбавленні її волі, потребує ви­ключної уважності та виваженості. Письмове засвідчення (аналіз фактів та співставлення їх з нормами закону) покли­кане гранично обмежувати можливість прийняття помилко­вого рішення під впливом негативного емоційного стану чи будь-якої іншої причини, а також полегшує наступний про­цес перевірки його правильності.

Таким чином, засвідчувальна діяльність полягає в наданні всій одержаній інформації спеціальних, передбачених зако­ном форм (протокол, постанова тощо), причому найбільше значення вона має в слідчій та судовій діяльності як найбільш процесуально регламентованій. У засвідчувальній діяльності слід враховувати такі психологічні чинники:

1) надходження інформації відбувається, як правило, в ситу­ації зовнішньомовної взаємодії та розуміння. Тому профе­сійно значимою рисою фахівця-юриста є професійна культура мови та мовлення, яка полягає в чистоті мови, точності побудови речень, володінні тембровими та інто­наційними характеристиками, відсутності формально-суттєвих, лексичних та артикуляційних дефектів;

2) досить часто викривлення інформації, її спотворення ви­никає через неправильне розуміння жаргонних висловів і сленгів, притаманних певним соціальним прошаркам та групам. Необхідно врахувати також національні діалекти, звичаї та ритуали спілкування;

4) особливі вимоги висуваються до процедури оформлення процесуальних документів: а) бездоганність мислення у граматичному, стилістичному, юридичному відношенні, лаконійність висловлювань; б) збереження особливостей лексикону співбесідника, при можливості — коментування інтонаційних характеристик мови та їх мімічного супро­воду; в) небажаність одночасного вислуховування та запи­су, оскільки графічне оформлення думок не тільки потре­бує переключення уваги (це не автоматична діяльність), але й перериває психологічний контакт.