Теоретичні відомості. Будь-який рух, навіть найелементарніший, виконується під регулюючою дією свідомості

Будь-який рух, навіть найелементарніший, виконується під регулюючою дією свідомості. Виконання фізичних вправ, прийомів і дій, особливо у складних умовах навчально-бойової підготовки, сприяє удосконаленню не лише рухових, але й специфічних якостей.

Від вояків військово-повітряних сил і деяких спеціальностей інших родів військ вимагається розвивати такі специфічні якості: високу точність дій, просторову орієнтацію, чітку координацію рухів, мати гострий окомір, відчуття часу, гнучку пам'ять, зосереджену увагу та її розподіл. Потрібно формувати певні навички рухових здібностей, виконувати руками і ногами рухові акти у певній послідовності і спрямовувати у потрібному напрямку, із заданою швидкість і зусиллям. Основні операції повинні бути відпрацьовані до автоматизму.

Особливістю роботи механіка-водія є одночасне виконання декількох операцій з управління з управління машиною. Він безперервно діє на рульове керування і на педаль подачі палива, коригуючи напрям і швидкість руху. Майстерність водія у значній мірі зумовлене рівнем розвитку тонкої рухової координації. Крім сенсорного слідкування та періодичного перемикання органів керування робота механіка-водія пропонується низка операцій, які вимагають розподілення і переключення уваги. Тому крім здатності протистояти великому сенсорному навантаженні від механіка –водія вимагається інтуїція, розвинута пам’ять, увага і мислення. Особливо високі вимоги ставляться до таких якостей як зосередженість, переключення і розподілу уваги.

Рівень розвитку певних рухових якостей – один із факторів, які зумовлюють можливості спортсмена впевнено оволодівати технікою конкретних видів спорту, де ці навички надзвичайно потрібні.

Спортсмени з вищим рівнем розвитку специфічних рухових якостей швидше оволодівають технікою спортивних вправ. Вони спроможні виправляти допущені неточності, їх рухові дії більш скоординовані, спритніші, " розумніші". Військовослужбовці з високим рівнем розвитку специфічних якостей більш успішно виконують поставлену задачу.

Велике значення при навчанні руховим діям має рухова пам'ять. Це – здатність безпомилково керувати своїм руховим апаратом, насамперед – м'язами, а також зберігати наслідки відчуттів від різноманітних характеристик рухових дій, що виконуються.

Рухова пам'ять потрібна при формуванні та автоматизації рухових дій. У процесі професійної діяльності пам'ять тренується і вдосконалюється. На розвиток і якість пам'яті суттєво впливає психофізіологічний стан людини, її фах, вік і фізична досконалість. Погіршення пам'яті після 40-45 років відбувається за рахунок певного зниження швидкості запам'ятовування і її відтворення. Натомість професійна пам'ять зберігається доволі тривалий час.

У людей зі слабким рівнем розвитку специфічних рухових якостей може спостерігатися певне гальмування уваги, послаблення пам'яті та мислення.

Тест уваги Поппелройтера дозволяє оцінити вміння спортсмена концентрувати і поділяти увагу.

Протягом обмеженого часу (три хвилини) спортсмен повинен безпомилково записати у спеціальний протокол відповіді – цифри розміщені в кутках квадратів спеціальної таблиці за порядком наростання цифр, розміщених в центрі цих же квадратів (рис.38).

Результат тесту згідно шкали (Додаток 3) оцінюється до першої помилки – за кількістю правильних відповідей. Якщо ж кількість їх дуже мала порівняно з загальною кількістю відповідей, то тест рекомендується повторити.

Правильне кінестезійне сприйняття дозволяє спортсмену точно відтворювати позу та вектори зусиль, які прикладаються та діють на біоланки.

Гострота кінестезійних відчуттів обумовлює ступінь розвитку координаційних можливостей атлета. Залежно від розвитку кінестезійної чутливості можна судити про так звану " рухову інтелігентність". Спортсмени з більш розвиненими руховими відчуттями скоріше оволодівають технікою спортивних вправ і виправляють допущені неточності. Їх рухи більш координовані, спритніші, " розумніші".

Рис.38 – Приклад скороченої таблиці для тесту уваги Поппелройтера (спортсмен записує у протокол не 56...74 та 75, а: 37...87 та 88)

Точна диференціація зусиль набувається лише в результаті багаторазових повторень. Нерідко лише після декількох тижнів тренувань у спортсменів таки виникає чітке уявлення про спосіб виконання даної дії, відбувається певне його " просвітління". Відтак спортсмен осягає, що лише тепер до кінця зрозумів, як саме потрібно діяти. З перших етапів навчання спортивній техніці увагу спортсменів треба загострювати не лише на структурі рухових дій, що вивчаються, а й на тих відчуттях, які ці дії викликають у тій чи іншій частині тіла, групі м'язів, суглобах чи у тілі в цілому. Неточність інформації, яка отримується безпосередньо за рахунок кінестезійних відчуттів, виникає у кваліфікованих спортсменів через притуплення внутрішньої уваги. Воно може виникнути в результаті втоми, важких негативних емоційних перевантажень, внесення у структуру фізичних вправ нових прийомів і деталей. Натомість позитивні емоції викликають підвищений рівень тривалості всіх психофізіологічних процесів: збільшується м'язова сила і витривалість, зменшується час сенсомоторної фази реакцій, росте фізична і розумова працездатність, підвищується інтенсивність уваги і швидкість її переорієнтації, прискорюються процеси мислення, виникає загальна зібраність, загострюється зір, стає більш тонким слух.

Розвинута кінестезійна чутливість притупляється й через довготривалу перерву в заняттях. Отже ступінь інформативності кінестезійних відчуттів у значній мірі залежить від рухового досвіду.

Найінформативнішим фактором у керуванні руховими діями є відчуття від прикладених зусиль відносно їх швидкості та величини. Задача тренера-педагога полягає в тому, аби розвинути у свого вихованця не лише " відчуття руху" в даному виді спорту. Чимало залежить від спеціалізації, також специфічних відчуттів: простору (дистанції) – у боксерів, фехтувальників, борців, тенісистів, лучників та ін.; величини зусиль – у штангістів, метальників, стрибунів, бігунів на короткі дистанції, велосипедистів; відчуття часу (відчуття швидкості) – у бігунів на середні і довгі дистанції, ковзанярів та ін.; дії середовища (повітря) – у стрибунів на лижах з трампліна, парашутистів, планеристів; снігу та льоду – у лижників, ковзанярів та хокеїстів; води – у плавців і веслярів; засобів – у гімнастів, велосипедистів, автогонщиків, бобслеїстів тощо; м'яча – у баскетболістів, футболістів і т.д.; суперника чи партнера – у борців, фігуристів і ін.

Для оцінки кінестезійних можливостей використовується обладнання, до складу якого входить: робочий орган, тензодинамометр і цифровий вимірювач сили (рис.39).

Рис.39 – Блок-схема обладнання для тестування кінестезійних можливостей

Виконання тесту полягає у впливі спортсмена з певним зусиллям на робочий орган динамометра за наступною схемою:

– слабке зразкове зусилля з його відстеженням за шкалою приладу та наступні п'ять спроб без такого самоконтролю;

– потужне зразкове зусилля за вищенаведеною схемою;

– середнє зразкове зусилля.

Оцінка кінестезійних можливостей здійснюється за максимальним відхиленням середнього зусилля від зразкового згідно статистично обчисленої шкали (Додаток 3). Даний тест характеризує вміння спортсмена чітко диференціювати і відтворювати задане зусилля. Це дуже важливо для точності і ефективності рухових дій, що виконуються практично в усіх видах спорту.

Табл.18 – Результати кінестезійних можливостей:

права кінцівка

ліва кінцівка

Середня оцінка __________ балів.