Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Умови розвитку культури






Процеси у радянському суспільстві

Перемога СРСР у війні посилила у радянському суспільстві наступні процеси:

1. з одного боку, зміцнення тоталітарного режиму (адже народ часто бачив запорукою перемог - радянський, соціалістичний устрій країни, багато хто пов’язував перемоги над фашизмом з діяльністю Й.Сталіна і Комуністичної партії СРСР);

2. з іншого боку, зростання суспільної свідомості народу, що на своїх плечах виніс усі труднощі війни;

3. війна значною мірою підірвала ідеологію «гвинтика»: перемогти ворога можуть лише самостійно мислячі люди, а не сліпі виконавці волі диктатора-вождя. У людей з’явилося почуття самоповаги, гордості, відчуття господаря своєї країни, історії;

4. перебування радянських людей за кордоном (наприклад, під час визвольного походу 1944-1945 років), знайомство з західним способом життя, окремими демократичними цінностями, призвели до критичних оцінок, радянського суспільства, влади;

5. знайомство з більш вільною, демократичною західною культурою, призвело до бажання творців розширити кордони в культурі, мистецтві СРСР, використовувати кращі засоби, прийоми світової культури.

«Ждановщина»

Після війни народ був переконаний, що після величезних жертв у війні і перемоги над ворогом, він заслуговує на поліпшення матеріального становища і на справедливий демократичний лад. У відповідь сталінський режим вдався не до реформ, а до жорсткого контролю над суспільством, особливо в царині ідеології. Це пояснювалося тим, що під час війни багато радянських людей перебувало під впливом «буржуазних ідеологій». Якісь прояви національної самосвідомості, критичний підхід до явищ суспільного життя кваліфікувалися як антирадянщина, буржуазний націоналізм. Це загрожувало людині моральним і суспільним приниженням, а часто й репресіями.

Наприкінці 40-х років виникло таке явище, як «ждановщина».

Це була політика контролю і репресій в сфері науки і культури. Названа за призвіщем відповідального секретаря з питань ідеології Андрія Жданова.

А.Жданов і його приплічники встановили тотальний контроль над мистецтвом, літературою, що призвело до її збіднення, до появи сірих, незначних, відверто пропагандистських творів. Гальмувала розвиток культури також загальна зруйнованість культурних і освітніх закладів, вивіз німцями за кордон багатьох матеріальних і культурних цінностей, слабке фінансування цієї сфери.

2. Відновлення народної освіти

Розбирання руїн і відновлювальні роботи

Відновлення зруйнованих освітніх закладів

Після визволення території України від німецько-фашистських загарбників розпочалося відновлення зруйнованих під час війни шкіл, закладів культури, наукових установ. Набув поширення рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень силами, засобами, руками самого населення. Працювали вчителі, батьки, діти, їм допомагали робітники заводів, фабрик, будівельники. До 1950 року було не лише відновлено мережу довоєнних шкіл і вузів, а й споруджено 1300 нових шкіл. Внаслідок проведеної після війни реорганізації, кількість вищих навчальних закладів в УРСР зменшилася, тоді як кількість студентів на 1956 рік зросла з 99 до 325 тисяч. Щоправда, майже половина з них навчалася на заочних і вечірніх відділеннях. Викладання в більшості вузів велося російською мовою.

Проблеми школи

Школи не могли охопити усіх дітей, доводилося організовувати навчання у дві, а інколи й у три зміни. Важка ситуація була з сільськими школами, що розміщувалася у приміщеннях, які були мало пристосовані для занять. Часто в них було холодно, не підключено опалення, тому під час занять топили піч. Багато дітей вимушені були ходити до школи у сусідні райони. Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках, зошитах, та навчальному обладнанні. Для матеріальної підтримки тих, кого батьки не могли забезпечити мінімумом необхідного для навчання, створювався Фонд Всеобучу. За багато років він допоміг дітям з незабезпечених сімей харчуванням, одягом, взуттям, шкільним приладдям, підручниками. Труднощі, що стояли перед освітньою системою, призвели до запровадження вечірніх шкіл. Потрібно було дати освіту тим, хто з-за війни не встиг її отримати (робітники, селяни).

Були засновані також курси для дорос­лих та систему професійних заочних шкіл. Рефома освіти і русифікація

Реалії часу потребували освічених людей. У 1953 році було здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти. Для цього у 1955 році було побудовано 1300 нових шкіл на 400 тисяч місць. Була відновлена робота піонерських та комсомоль­ських організацій.

Найважливішим покликанням школи вважалося виховання відданості ідеалам комунізму, працелюбності і порядності. У повоєнні роки починається процес неухильного скорочення україн­ських шкіл.

Так, з 1948 по 1954 р ік кількість українських шкіл зменшилася з 26 до 25 тисяч. На 1953 рік в українських школах навчалося 1, 4 млн. дітей, а в російських і змішаних — 3, 9 млн.

Реорганізовувалися національні школи, як-от польські, угорські, румунські тощо. Усі вони були перепрофільовані на російськомовні.

Русифікація торкнулася в основному міських шкіл. Найбільше чисто українських шкіл залишалося на Західній Україні та у сільській місцевості.

3.Досягнення і проблеми української науки

Окремі досягнення української науки

біохімік О.В. Палладін Конструктор С.П.Корольов Електрозварювальник Є.О.Патон

У 1950 році кількість науково-дослідних установ в Україні становила 462, а чисельність працівників у них досягла 22, 3 тисячі чоловік. Поступово зміцнювалася матеріально-технічна база, зростав науковий потенціал. Головною науковою установою України залишалася Академія Наук УРСР, яку очолював відомий біолог Олександр Палладін. На ниві науки українські вчені мали певні досягнення. Так, у 1946році, саме на території УРСР було запущено перший в СРСР атомний реактор. Завдяки зусиллям видатного українського вченого Сергія Лебедєва, в Інституті електротехніки АН УРСР було створено лабораторію моделювання обчислювальної техніки, що започаткувала дослідження в галузі кібернетики.

Перше покоління ЕОМ Зварний міст через Дніпро

У 1948-1951 pоках тут створюється перша в СРСР мала електронно-обчислювальна машина «МЕОМ», що на той час відповідала рівню світових стандартів.

Учені Інституту електрозварювання АН УРСР удосконалили і запропонували для масового впровадження в практику автомати зварювання металу під флюсом. Цей метод, розроблений під керівництвом відомого вченого Євгена Патона докорінно змінив технологію багатьох галузей виробництва, сприяв підвищенню продуктивності праці, збільшенню випуску металопродукції. Нова технологія була з успіхом застосована при спорудженні газопроводу «Дашава-Київ», де 80% стиків труб було зварено автоматами під флюсом. У 1953 році було побудовано найбільший у ті часи суцільнозварний міст через Дніпро – понад 1, 5 кілометри.

кібернетик С.О.Лебедєв Т.Лисенко(крайній праворуч) і 1 секретар КПУ М.Хрущов оглядають поле

Видатний вчений з України (родом з Житомира) Сергій Корольов у 1956 році стає генеральним конструктором космічних кораблів.

Почали виходити журнали «Економіка України», «Український історичний журнал», «Радянське право». В окремих галузях – ракетно-космічна техніка, фізика кристалів, літакобудування, танкобудування, УРСР досягла значних успіхів.

Втрати в науці

Але практично усі видатні досягнення науки і техніки мали місце лише в галузях, що стосувалися воєнного, або суміжного з ним виробництва.

Існуюча в УРСР система керівництва наукою створювала умови для засилля посередностей, людей споживацького гатунку, користолюбців, авантюристів. Унаслідок цього деякі перспективні напрями наукових досліджень, зокрема генетика, були оголошені ідеалістичними, «лженауковими».

Так, у 1948 році, на серпневій сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук, підтриманий верхами, у тому числі й Й. Сталіним, невіглас і шахрай Трохим Лисенко після довгої боротьби, що почалася ще в 30-ті роки, здобув остаточну перемогу над своїми науковими опонентами. Почалися переслідування і розправи, жертвами яких стали також вчені, що працювали на Україні. У Харкові були звільнені з роботи завідуючий кафедрою генетики і дарвінізму університету професор І. Поляков і професор сільськогосподарського інституту С. Делоне. Зазнали утисків і переслідування видатні біологи Третьяков, Гришко, Шмальгаузен. Лисенко оголосив ген міфічною часткою, обіцяв Сталіну за допомогою власної методики (схрещення рослин, яровизація) вивести «надовочі» і «надфрукти», щоб вирішити усі проблеми сільського господарства.

Розгром генетики, що отримав назву «лисенківщина», став однією з ганебних сторінок в історії біологічної науки. Він спричинив відставання Радянського Союзу в цій галузі у наступні десятиліття. Під гостру критику неодноразово попадала й кібернетика, що заважало продуктивній праці вченого С.Лебедєва.

біолог Трохим Лисенко біолог Іван Шмальгаузен історик Микола Супруненко

У 1947 році вийшла Постанова ЦК КП(б)У «Про помилки і погану роботу Інституту історії Академії Наук УРСР». Праці відомих істориків К.Гуслистого, М.Супруненка, М.Петровського були заборонені зі звинуваченнями у «антимарксистських поглядах», «націоналізмі», «пропаганді релігії» тощо. Таким чином, у післявоєнні роки розгул «ждановщини» на деякий час загальмував розвиток української науки.

Андрій Жданов Журнал «Звезда» Журнал «Перець» Постанови ЦК ВКП(б)

4. Стан літератури і мистецтва в роки «ждановщини»

Вимоги партії і уряду до діячів літератури і мистецтва

З 1946 по 1949 рік відбувається посилення контролю партійного апарату над літературою і мистецтвом. Відповідальний секретар з питань ідеології Андрій Жданов і партія висунули діячам літератури і мистецтва наступні вимоги:

· беззастережно дотримуватись класового підходу і принципу партійності в творчому процесі;

· правильно відображати радянську дійсність, не допускаючи карикатурності, глумління над радянським народом (часто це означало лакування радянської дійсності, однобічний її показ);

· не допускати в художніх творах безідейності, формалізму, космополітизму (тобто не можна приділяти увагу лише загальнолюдським цінностям, на відміну від вітчизняних й байдуже ставитися до Батьківщини, до її культурних традицій, надбань);

· не допускати вільнодумства і націоналізму.

Постанови ЦК ВКП(б)






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.