Західноукраїнські землі у XIX - на початку XX ст.

Середина XIX ст. була часом випробувань для імперії Габсбургів. Вистоявши перед революційною хвилею 1848 p., вона невдовзі зазнала дошкульних поразок на міжнародній арені. 1867 р. було укладено австро-угорський компроміс, внаслідок якого Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську. Це була суттєва зміна базового державотворчого принципу — централізм поступився місцем федералізму. До австрійської частини монархії увійшли Галичина і Буковина, а до угорської — Закарпатська Україна.

→ Аграрна реформа 1848 р. відкрила перспективи переходу сільського господарства імперії до капіталізму. В аграрному секторі західноукраїнських земель відбувався прусським шляхом, тобто шляхом поступового вростання поміщицьких господарств у капіталізм, яке супроводжувалося багаторічною кабалою та хижацькою експропріацією селянства.

→ збереження церковного землеволодіння.

→ Непрофесійне ставлення великих землевласників до сільськогосподарського виробництва призвело до того, що на рубежі XIX і XX ст. заборгованість галицьких поміщицьких господарств Це спричинило занепад поміщицьких латифундій, поширення парцеляції (продажу частинами) маєтків, здачі земель в оренду.

→ Активна диференціація селянства призвела до того, що на рубежі віків у західноукраїнських землях налічувалося майже 80% бідняцьких, 15% середняцьких і лише 5% економічно міцних заможних селянських господарств.

→ На цьому ґрунті гостро постала проблема аграрного перенаселення в західноукраїнських землях. Шукаючи вихід із критичного становища, західноукраїнські селяни почали виїжджати за кордон — до Канади, США, Аргентини, Австралії, Бразилії тощо.

→ У другій половині XIX — на початку XX ст., незважаючи на залишки кріпосництва, аграрний сектор західноукраїнських земель поступово переходив на капіталістичні методи господарювання. Дедалі ширше використовується вільнонаймана праця; поступово зростає товарність сільського господарства; поліпшуються знаряддя праці-поширюється практика використання прогресивних раціональних сівозмін, застосування добрив; формується господарча спеціалізація окремих районів, розширюються посівні площі тощо. Протягом другої половини XIX ст. продукція землеробства Галичини, Буковини і Закарпаття збільшилася майже у 1, 5 раза, а населення — в 1, 8 раза.

Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений колоніальний характер, що позначилося на її структурі та динаміці розвитку. → Гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель, австрійський та угорський уряди активно стимулювали індустріальний розвиток власне австрійських та угорських земель, на західних землях нічого не будували – ситуація погіршувалась. Промислові галузі краю (цукрова, текстильна, скляна, паперова та ін.) втрачали свої колишні позиції та занепадали.

→ Кустарно-ремісничий характер західноукраїнської промисловості. Більшість західноукраїнських промислових підприємств у пореформений період були малими, недостатньо механізованими, розташовувалися в селах та невеликих містах.

→ Орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини, деформована структура промислового потенціалу (нафто озокеритна, лісопильна та борошномельна). Запровадження державою низького мита на вивіз непереробленої нафти та високого на нафтопродукти, що вивозилися, стимулювало процес нафтодобування і гальмувало переробку нафти на місцях.

→ Залежність промислового розвитку від іноземного капіталу.

→ Хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель. → Намагаючись втримати промисловий розвиток західноукраїнських земель у межах колоніальної провінції, офіційна австро-угорська влада не тільки не заохочувала, а й гальмувала впровадження технічних новацій у промисловості цього регіону.

→ Перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту.

Досить складною була ситуація в суспільно-політичній сфері. Після поразки революції 1849 р. галицьким намісником було призначено А. Голуховського, який проводив відверто пропольську політику — сприяв призначенню поляків на вищі посади цивільної служби краю

Москвофільська течія виникає ще 1848 р., а у 50-ті роки набуває чіткіших, форм. її лідерами були Д. Зубрицький, В. Дідицький, М. Малиновський, Д. Добрянський та ін. «Якщо ми маємо втопитися, то краще в російському морі, аніж у польській калабані». Народовська (українофільська) політична течія. В. Шашкевич (син Маркіяна Шашке-вича), К. Климович, Ф. Заревич та ін., які на початку 60-х років заснували у Львові студентську громаду — «Руської трійці» під сильним впливом творчості Т. Шевченка. Основною метою народовців стали розвиток української літ, мови на народній основі. Створення мережі народовських періодичних видань (журнали «Мета», «Нива», «Правда», «Русалка», «Вечорниці», газети «Діло», «Батькіщина», «Буковина» та ін.);

70-х років радикальної течії в українському русі лідерами цього напряму стали І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький, які проповідували необхідність переходу до соціалізму.

Наприкінці XIX ст. активізується політична думка. У 1895 р. у книзі Ю. Бачинського «Ukraina irredenta» («Україна уярмлена») вперше в історії українського руху було сформульовано та аргументовано тезу про необхідність політичної самостійності України.

→ Під впливом загострення соціально-економічних протиріч, посилення національного руху наростає хвиля виступів робітників і селян. їхня активність досягає свого піку на початку XX ст. Влітку 1902 р. аграрний рух охопив понад 500 сіл Східної Галичини