Висновок. Особливості поетичної творчості Лесі Українки неодноразово бралися до уваги науковцями

Особливості поетичної творчості Лесі Українки неодноразово бралися до уваги науковцями. Дослідженнями поетики лірики Лесі Українки займалися: І. Франко, М. Зеров, Ф. Кислий, Л. Міщенко, О. Рисак, Г. Аврахов, Б. Якубський, П. Одарченко та ін.

Але не дивлячись на велику кількість досліджень поетики поетеси, цілісний аналіз її лірики дає можливість виділити найголовніші світоглядно-філософські концепції усієї творчості письменниці. Хіба могла вона звертатися до мотивів кохання, коли серце спливало кров’ю за поневолений народ – ні.

Узагальнивши, можемо з певністю сказати, що домінують патріотичні та громадянські мотиви, бо духовна єдність з народом, глибокі національні почуття будили в душі письменниці протест проти соціального й національного гноблення України. Окрім того, поетеса порушує у своїй ліриці питання ролі і призначення поета та поетичного слова, філософські питання буття. Мотив вияву палкої любові до рідної землі; пейзажна й інтимна лірика - це високохудожні твори, які хвилювали і хвилюватимуть читачів.

Поетична спадщина Лесі Українки належить не тільки українському народові, а входить до всесвітньої скарбниці художнього слова. А поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш «Слово, чому ти не твердая криця?». Письменниця звертається до слова, яке повинне підіймати народ на боротьбу.

У цій поезії поетеса висловлює оптимістичну віру в своє поетичне покликання. Поезія є особливою за своїм мотивом, який потім пройде через усю творчість Лесі Українки: людина стає сильною тоді, коли усвідомлює свою відповідальність перед народом. Ця поезія є своєрідною програмою дії, це гімн життю і боротьбі. Літературний герой цієї поезії – це тип нової людини, готової до подвигу, до найважчих випробувань.

Лесезнавці наголошують на тому, що з перших кроків праці поетеси помічаємо тяжіння до ліричного циклу. Інтерес до циклу як композиційного засобу лірики не втрачається протягом усієї її літературної діяльності. Ліричний цикл у творчості Лесі Українки відіграє важливу композиційну функцію, розширює можливості ліричних жанрів.

Також, однією з важливих тем лірики Лесі Українки була роль мистецтва в жит­ті нації, взаємодії влади та мистецтва, сила та навіть магія слова — все це хвилює письменницю. Учитець мислиться не просто як творець абстрак­тного, а і як пророк для свого народу, як людина, котра формує думку людей, спонукає їх до дії та до поміркованості у своїх діях, несе духовність, силу, життєву мудрість.

Мотив єдності природи і людини є наскрізним у її ліричній творчості. Природа у творах Лесі Українки жива та одухотво­рена, людина ж відчуває і живе в резонансі з природою. Навіть у поезіях, які не належать до пейзажної лірики, письменниця вводить картини явищ природи, які підкреслюють внутрішні переживання ліричних героїв, а іно­ді — і зумовлюють їх.

Лірика Лесі Українки зворушливо-жіноча в настроях інтимних і сильна та смілива в поезіях на громадянські теми. Майже кожен рядок, кожна думка її громадянської лірики нерозривно пов’язані з Україною. У письменниці замість голосіння – проповідь діла, вчинків. Якщо ранні громадянські поезії: “До тебе, Україно, наша бездольная мати”, “На роковини Шевченка”, “Досвітні вогні” – написані в традиційній для української літератури манері, то вже в “Невільничих піснях” звучить мужнє і горде: “Що сльози там, де навіть крові мало”, формується не жаль до пригноблених, а активна ненависть до переможців. Тобто, лесезнавці акцентують увагу саме на еволюціонізмі Лесі Українки не тільки у тематиці поезій, а й на літературній манері.

Отже, Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви сповнені віри в невичерпні сили народні.