Висновки З ТЕМИ. Термін «господарський договір» широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці

Термін «господарський договір» широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі Укра­їні йому присвячена ціла глава - 20 «Господарські договори» (статті 179-188), що породило різні підходи до його визначення та характеристики серед науковців.

З огляду на зазначене вище, одним із найбільш коректних у вітчизняній доктрині господарського права є визначення, згідно якого господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому акті (документі) на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що ґрунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.

Таке визначення господарського договору випливає з його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних). До цих ознак належать:

1. Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання.

2. Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників дого­вірних відносин.

3. Тісний зв'язок з плановим процесом.

4. Поєднання в господарському договорі майнових та організаційних елементів.

5. Обмеження договірної свободи з метою захисту учасників відносин у сфері господарювання.

6. Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контр­актів).

У сфері господарювання використовується велике розмаїття господарських договорів, що зумовлює доцільність їх класифікації з метою виявлення тенденцій у регулюванні певного виду договірних відносин і застосуванні їх у законотворчій та правозастосовчій діяльності. Поділ господарських договорів на певні види можна здійснити за різ­ними критеріями.

Правило ч. 2 ст. 180 про укладення господарського договору є схожим із загальним правилом ч. 1 ст. 638 ЦК, згідно з яким договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору [2]. Разом з тим, у ч. 2 ст. 180 ГК, окрім вказівки на належну форму договору, в якості обов'язкового правила про укладення господарського договору називається додержання сторонами передбаченого законом порядку укладення [3].

Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі (ч. 1 ст. 181 ГК України, ст. 208 ЦК України), що зумовлено низкою чинників і насамперед необхідністю ведення бухгалтерського обліку та звітності суб'єктами господарських правовідносин, захистом інтересів сторін договору.

Важливе місце між норм, які регулюють укладення договору, займають ті, що визначають вимоги до змісту цього договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зо­бов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).