Сучасний ринок продукції (послуг) та конкуренція.

У широкому розумінні " ринок" – це певний спосіб організації суспільного життя. Характерними ознаками його є:

1) комерційний характер взаємовідносин між економічними суб'єктами;

2) конкуренція між господарськими суб'єктами;

3) формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби;

4) самостійність учасників економічного процесу;

5) формування цін на основі попиту та пропозиції;

6) економічна відповідальність.

Суспільне господарство, яке функціонує на ринкових засадах, називається ринковою економікою.

Суб'єктами ринкової економіки можуть бути всі фізичні й юридичні особи, тобто, окремі особи, трудові колективи і юридичні особи всіх форм власності. Як юридичні особи можуть виступати державні і приватні підприємства, кооперативи, орендні підприємства, фермерські господарства, акціонерні товариства, малі підприємства та інші.

Об'єктами ринкових відносин у сучасній економіці стають усі результати суспільної діяльності. Ними можуть бути матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання, послуги), інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї), робоча сила, цінні папери (акції, облігації), валюта, позичкові капітали та ін.

Сучасний ринок як продукт високорозвинутої цивілізації відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерний гарантований збут значної кількості товарів та послуг, соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення, регулювання фінансової, грошової, кредитної та цінової політики державою, висока організованість та виконавча дисципліна.

Сучасний ринок є ринком покупців. Тобто, це такий стан ринку, на якому пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованих цінах. На ньому має місце " диктат споживачів".

На сучасному ринку, з одного боку, неухильно зростає кількість і змінюється якість та структура товарів і послуг, а з іншого – розвиваються засоби зв'язку, інформації, реклами, тому акти купівлі-продажу можуть здійснюватись у різних місцях і на різних умовах – у магазинах, палатках, на біржі, на замовлення покупців з доставкою додому і з післяреалізаційним обслуговуванням.

Одним із найважливіших елементів ринкового механізму або мотором ринку є конкуренція. Конкуренція – це економічне суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт або послуг за завоювання ринку та отримання сталого та максимального прибутку. Без конкуренції ринкові відносини практично неможливі. Існування конкуренція можливо за певних умов:

1) наявності на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців будь-якого ресурсу або продукту;

2) свободи для покупців і продавців виступати на тих чи інших ринках або залишати їх;

3) свободи виробляти ту чи іншу продукцію, обирати постачальників, розпоряджатися прибутками та вирішувати інші господарські проблеми;

4) пропозиція товарів повинна перевищувати попит. В умовах дефіциту товарів конкуренції не буде, бо тоді розкуповується все.

Конкуренція – це суперечлива категорія, тому що вона має як позитивні, так і негативні наслідки.

Позитивним у конкуренції є таке:

1) вона сприяє розвитку НТП і впровадженню його у виробництво;

2) примушує економити ресурси, сприяє зниженню витрат виробництва і цін;

3) стимулює покращення якості продукції та обслуговування споживачів;

4) сприяє вирівнюванню норм прибутку.

Негативні наслідки:

1) конкуренція створює умови для безробіття, банкрутства окремих підприємств, призводить до розорення дрібних виробників, посилює майнове розшарування і нерівність;

2) веде до посилення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливого розподілу;

3) сприяє виникненню економічних криз;

4) є важливим фактором посилення монополізації економіки.

У конкуренції застосовуються цінові і нецінові методи боротьби.

Цінова конкуренція означає, що основним методом боротьби проти конкурентів є ціна. У такій боротьбі перемагає той, хто впроваджує НТП, підвищує продуктивність праці і знижує витрати виробництва.

До нецінових методів належать:

– зміна властивостей товару;

– створення нових товарів для задоволення тих самих потреб;

– оновлення властивостей товару відповідно до зміни моди;

– удосконалення послуг, що супроводжують реалізацію товарів і після реалізаційне обслуговування.

В умовах сучасного ринку переважають нецінові методи.

Монополія означає виключне право на щось – виробництво, торгівлю – яке належить одній фізичній чи юридичній особі.

Утворення монополій призводить до порушення механізму ринкового ціноутворення і деформованого розподілу ресурсів. Конкуренція, в якій беруть участь монополії, є недосконалою. У реальному житті монополія досягається різними методами і виступає в різних типах. Виділяють такі типи монополізму:

1. Економічний монополізм. Суть його в утворенні великих підприємств, об'єднань, які концентрують у своїх руках виробництво і збут основної частини продукції однієї або кількох галузей. Такий тип монополізму є найбільшою загрозою ринковій економіці і тому повинен постійно контролюватися державою.

2. Технологічний монополізм. Проявляється в тому, що окремі фірми захоплюють і монополізують певні технології. Це має місце, в першу чергу, в таких галузях, як металургійна, електротехнічна, хімічна промисловість, транспорт.

3. Рекламний монополізм. Полягає в заманюванні покупців різними видами реклами: торговою маркою, незвичним упакуванням, зниженням цін для постійних клієнтів, використанням популярних каналів телебачення тощо.

4. Інноваційний монополізм. Характеризується тим, що окремі фірми, використовуючи передові технології, нові форми організації праці та виробництва, виявляються в кращих умовах, бо виробляють нову продукцію, яка має кращі якості і користується широким попитом. Особливістю цього типу монополізму є те, що він має тимчасовий характер.

5. Природний монополізм. До цього монополізму відносяться природні державні монополії, зокрема, монополія на організацію і регулювання грошового обігу, на добування стратегічної сировини і виробництво стратегічних товарів, на виробництво окремих товарів, на надання водо -, газо -, тепло - та енергопослуг.

6. Державний адміністративний монополізм. Був характерний для командно-адміністративної системи. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи конкуренцію. Монополізм цього типу є найбільш негативним і не повинен допускатися.

Розрізняють два види ринкових монополій: монополію продавця і монополію-покупця. Монополія-продавець – це фірма, яка є єдиним виробником товару, що надходить на ринок. Ціна на такий товар установлюється фірмою і не залежить від кон'юнктури ринку. В ролі монополії-покупця може виступати держава, великі фірми, державні організації. Наприклад, організації для закупівлі сільськогосподарської продукції, газу, нафти та іншої продукції добувної промисловості.

Основними організаційними формами монополій є картелі, синдикати, трести, концерни та конгломерати.

Залежно від сфери і характеру конкурентної боротьби розрізняють внутрішньогалузеву, міжгалузеву, досконалу і недосконалу, міжнародну конкуренцію.

Внутрішньогалузева конкуренція – це економічна боротьба між окремими підприємствами всередині кожної галузі для одержання більшого прибутку. Вона ведеться головним чином шляхом запровадження нової техніки і нових технологій з метою зниження індивідуальних витрат виробництва. Знижуючи індивідуальні витрати і реалізуючи продукцію за ринковими цінами, підприємці отримують вищий прибуток.

Міжгалузева конкуренція – це економічна боротьба між підприємствами різних галузей за одержання більшого прибутку. Ця конкуренція ведеться шляхом переміщення вільних капіталів у ті галузі виробництва, в яких можна одержати на аналогічний капітал вищий прибуток. Унаслідок вкладання додаткових капіталів виробництво товарів у прибуткових галузях швидко зростає, пропозиція товарів збільшується, ціни знижуються і поступово знижується прибуток. Отже, міжгалузева конкуренція зумовлює тенденцію вирівнювання норм прибутку в різних галузях.

Недосконалою конкуренція є тоді, коли на ринку є багато продавців будь-якого товару, але серед них є такі, що пропонують велику кількість продукції, мають витрати виробництва, нижчі від середніх, і можуть знижувати ціни з метою перемоги конкурентів. Така конкуренція веде до монополії. Тому в неї повинна втручатися держава й обмежувати вплив монополізму. Недосконала конкуренція має декілька типах: монополістична конкуренція, олігополія, монопсонія та чиста монополія.

Монополістична конкуренція діє на ринку з відносно великою кількістю економічних суб’єктів (приблизно від 10 та більше), кожен з яких має певний вплив на ціну внаслідок специфічного товару, який він виготовляє, й може мати реалізувати монопольну владу.

Олігополія – це тип ринкової структури, коли декілька великих фірм монополізують виробництво та збут основної маси продукції і ведуть між собою нецінову конкуренцію. Невелика кількість фірм пояснюється тим, що новим виробникам важко включитися в цю галузь виробництва. Переважно це пов'язано з обмеженістю ресурсів. Новим фірмам також важко знайти ринки збуту, бо ринок уже насичений.

Монопсонія – це тип ринкової структури, за якої існує монополія одного покупця товару.

Міжнародна конкуренція – це економічна боротьба виробників різних країн на світовому ринку. Вона може бути внутрішньогалузевою і міжгалузевою. У ній домінують компанії розвинутих країн. У сучасних умовах вона найбільше проявляється на ринку військової техніки, автомобілів, засобів зв'язку, інших видів нових машин приладів і технологій.