Молитва. О душе моя, подивись, якою великою надією на спасіння і вічне життя наділив тебе Бог, даючи у Своєму милосерді віру в посередництво Своєї Матері

О душе моя, подивись, якою великою надією на спасіння і вічне життя наділив тебе Бог, даючи у Своєму милосерді віру в посередництво Своєї Матері, незважаючи на те, що через гріхи ти заслужила радше на відкидання і пекло. Через це складай подяки своєму Богові і своїй опікунці Марії, що зволила взяти тебе під Свій покров, як свідчать про це численні ласки, які ти отримала за Її посередництвом. Так, дякую Тобі, о найлюбіша Мати, за те, що Ти зробила для мене нещасного, того, хто заслуговує на пекло. О Царице! Із скількох небезпек Ти мене вирвала! Скільки-то освячень і помилувань Ти випросила мені у Бога! А за що Ти завдячуєш мені? Яку я Тобі виявив честь, що так турботливо обсипаєш мене добродійствами?

Спонукала Тебе до цього лише Твоя доброта. Навіть коли б пролив за Тебе свою кров і віддав життя, то цього було б замало у порівнянні з тим, що я Тобі винен, бо Ти врятувала мене від вічної смерті й допомогла мені – вірю – віднайти ласки Бога; словом, Тобі завдячую за все моє щастя. Найласкавіша моя Владичице, нічого іншого не можу Тобі дати, як тільки прагнення, аби я завше Тебе почитав і любив. Не погорди поклонінням бідного грішника, який так залюбився у Твою доброту. Через те, що моє серце не заслуговує на те, щоб Тебе любити, бо брудне і повне земних почуттів, переміни його, бо тільки Ти можеш це вчинити.

З’єднай мене з моїм Богом, зв’яжи мене з Ним так міцно, щоб я вже ніколи не міг втратити любов до Нього. Ти жадаєш від мене, аби я любив Твого Бога, а я цього домагаюся від Тебе. Випроси мені ласку, щоб я Його любив, щоб Його завжди любив; нічого іншого не прагну. Амінь.

2. Про необхідність посередництва Марії для нашого спасіння (продовження)

Св. Бернард твердить, що оскільки до нашого падіння спричинилися чоловік і жінка, дано нам, щоб і в нашому відкупленні разом співдіяли чоловік і жінка; власне це вчинили Ісус і Марія. “Без сумніву, – мовить святий, – достатньо було б, щоб Сам Господь Ісус звершив наше спасіння, але дано, щоб однаково і чоловіча, і жіноча статі взяли участь у нашому відкупленні, бо обидві спричинили нашу згубу”. Ось чому св. Альберт Великий називає Марію співпрацівницею у справі нашого відкуплення. Це ж саме Марія об’явила св. Бриґіді: як Адам та Єва “продали” світ за одне яблуко, так Вона разом із Своїм Сином відкупила людство одним Серцем. “Бог же міг, – зауважує св. Анзельм, – створити світ з нічого, але коли світ погубив себе через гріх, Бог не хотів його рятувати без співучасті Марії”.

За вченням о. Суареза, Марія співдіяла у ділі нашого відкуплення трояко. По-перше, заслужила (meritum de congruo) на участь у Втіленні Слова. По-друге, гаряче молилася за нас протягом цілого Свого життя. По-третє, бажала офірувати Богові життя Свого Сина для нашого спасіння. І тому Бог слушно постановив, щоб Марія, яка з любов’ю до людей і з таким прагненням віддання хвали Творцеві співдіяла у відкупленні всіх, була Тією, через посередництво якої всі можуть досягти спасіння.

Марію через це й називають Співпрацівницею у справі нашого оправдання, бо Бог довірив Їй усі ласки, якими нас хоче наділити. “Тому, – за св. Бернардом, – усі люди, які жили давно, сьогодні та житимуть у прийдешньому, повинні вважати Марію Посередницею і Заступницею у спасінні на всі часи”.

Господь Ісус сказав, що ніхто не може прийти до Нього, якщо його спершу не приведе Своєю ласкою Отець Предвічний: “ Ніхто не спроможен прийти до Мене, коли Отець, який послав Мене, не приведе його” (Йо. 6, 44). Річард від св. Вавринця твердить, що Христос мовить те саме про Свою Матір: “Ніхто не може прийти до Мене, якщо його не приведе Своїми молитвами Моя Мати”. “Ісус був, – за словами св. Єлисавети, – плодом, даним світові через Марію: “Благословенна Ти між жінками і благословен плід лона Твого” (Лк. 1, 42). Хто прагне здобути плід, мусить підійти до дерева; хто хоче бути з Ісусом, мусить іти до Марії, а хто знайде Марію, напевно знайде й Ісуса. Коли св. Єлисавета побачила Пресвяту Діву, що прийшла її відвідати, то не знала, як Їй за це подякувати, і повна смирення вигукнула: “І звідкіля мені це, що прийшла до мене Мати Господа мого? ” (Лк. 1, 43). “Та хіба, – може хтось запитати, – св. Єлисавета не бачила, що не лише Марія, але й сам Ісус Христос прийшов до Її дому? ” Чому ж каже, що недостойна прийняти Марію, а не признається, що недостойна заслуги приймати в гостях Сина Божого, який прийшов Її навідати? О ні! Свята добре бачила, що з Марією прийшов і Господь Ісус, але їй досить було подякувати Матері, тому вона не згадує про Сина.

Святе Письмо так говорить про мужню жінку: “Вона, немов ті кораблі купецькі, здалека хліб привозить” (Пр. 31, 14 Влг.). Власне Марія це той корабель, який приніс нам з Неба Ісуса, той хліб живий, що прийшов з Неба обдарувати нас вічним життям, як це сам Христос сказав: “Я – хліб живий, що з Неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки” (Йо. 6, 51). Отож Річард від св. Вавринця робить висновок, що в морі цього світу згинуть усі ті, хто не дістанеться на цей корабель, іншими словами, – ті, ким Марія не опікується. “Скільки разів, – додає, – перебуваємо у небезпеці: нам загрожує втрата спасіння чи то через спокуси, чи то в бурях пристрастей, і тоді маємо звертатися до Марії і взивати: “Поспішай до нас, Маріє! Рятуй, зціли нас, якщо не хочеш, щоб ми загинули”. І водночас зауважте, що Річард від св. Вавринця не вагається, коли звертається до Марії: “Спаси нас, бо загинемо”. Нема у нього таких застережень, як вже не раз згадуваного автора, котрий забороняє взивати до Пресвятої Діви, щоби нас спасла, бо ж – як твердить – справа спасіння належить тільки Богові.

Але коли людині, покараній на смерть, можна просити в улюбленця царя, щоби його вирятував і життя йому випросив, то чому ж ми не можемо благати Матір Божу, щоби нас спасла і випросила нам ласку вічного життя? Св. Йоан Дамаскин без найменшого вагання так молиться до Пресвятої Діви: “Непорочна, Пречиста Царице, ізбави мене і збережи од вічного прокляття”. Св. Бонавентура так звертається до Марії: “ Спасіння тих, хто Тебе взиває”, а свята Церква підтверджує цю назву, іменуючи Марію “ Оздоровленням хворих”. То чи можемо ми боятися просити Її, щоб нас спасла? “Тим паче, – як висловлюється один автор, – що без Марії ніхто не має дороги до спасіння”. А ще давніше св. Ґерман сказав до Марії: “ Ніхто не спасеться інакше, лише через Тебе”.

Послухаймо, що пишуть інші автори про необхідність посередництва Марії. Св. Каетан твердить, що ми можемо шукати ласку, але ніколи її не отримаємо без заступництва Матері Божої. З ним погоджується і св. Антонін, вживаючи ось такий прекрасний вираз: “ Хто не просить через Марію, той пробує літати без крил”. Як фараон прорік до Йосифа: “ Єгипетська країна перед тобою” (Бут. 47, 6) і всіх, хто благав про поміч, відіслав до нього: “ Ідіть до Йосифа” (Там же, 41, 55), так і Бог, коли просимо Його про ласки, відсилає нас до Марії: “Ідіть до Марії”. “Бо, – як твердить св. Бернард, – Бог постановив не уділяти жодної ласки інакше, як тільки через руки Марії”. Виходячи з цього, св. Річард від св. Вавринця каже так: “Спасіння наше в руках Марії, і тому наше, християнське звертання до Марії набагато слушніше, ніж звернення єгиптян до Йосифа: “Спасіння наше в руках Твоїх”. Це ж твердив целлейський монах: “ Спасіння наше покладене у Твої руки”. Іще виразніше висловлюється Касьян, мовлячи прямо, що спасіння всіх залежить від ласки й опіки Пресвятої Діви. Ким опікується Марія, той спасеться; кого Вона не стереже, той буде засуджений. Це спонукало св. Бернардина із Сієни до такого заклику: “Владичице, позаяк Ти – Дарителька всіх ласк і тільки через Твої руки можемо отримати ласки спасіння, від Тебе залежить наше спасіння”.

Згодом Річард від св. Вавринця цілком слушно писав: “Як камінь тут же падає без опори, так і душа, позбавлена допомоги Марії, впадає насамперед у гріх, а пізніше – у саме пекло”. Св. Бонавентура додає, що Бог не спасе нас без допомоги Марії, бо як дитя не може без матері, так ніхто не може спастися без опіки Марії. І тому нагадує: “Старайся, щоб твоя душа прагнула набожності до Марії. Старанно бережи її і не занедбуй, поки в Небі не отримаєш від Марії Її материнського благословення”. “Хто пізнає Бога, – каже св. Ґерман, – то не інакше, як через Тебе, о Пресвята Діво! Хто ж спасеться? Хто ж уникне небезпек? І знову: “Коли б Ти не уторувала дороги, ніхто б не звільнився від спокус тіла і ран, завданих через гріх”.

Як до Предвічного Отця маємо доступ тільки через Ісуса Христа, так само – за св. Бернардом – можемо приблизитись до Христа за посередництвом Марії. Цю Божу постанову, щоб ми всі спаслися, прибігаючи до Марії, святий пояснює так: “Спаситель нам даний через Марію, тому потрібно, щоб і ми були дані Йому через Марію”. Ось чому Пресвяту Діву називають Матір’ю ласки і спасіння нашого. “Що ж з нами сталося б і як ми могли би сподіватися на спасіння, – запитує св. Ґерман, – якщо Ти нас залишила б, о Маріє, Ти, що є життям християн?! ”

Але це й же ж автор зауважує ще таку трудність: якщо всі ласки переходять через руки Пресвятої Діви, то святі, коли їх про щось просимо, мусять так само прибігати до посередництва Марії, щоб нам ті ласки випросити. “Це, однак, – каже далі, – ніхто не твердить і навіть нікому щось подібне не снилося”. На то відповідаю: віра в це не була б помилкою, а навіть чимось недоречним. Бог для почитання Своєї Матері зробив Її Царицею Святих і встановив, аби всі ласки переходили через Її руки; недоречність є в тому твердженні, що Бог хоче, аби і святі зверталися до Неї, кожного разу, як захочуть щось випросити для своїх почитателів? Що ж стосується думки, що нікому таке навіть не снилося, я переконався, що дуже виразно кажуть про це св. Бернард, св. Анзельм, о. Суарез та інші. “Надаремно, – зауважує св. Бернард, – ми просили б про ласку, якщо б Марія за нас не заступалася”. Один із авторів так інтерпретує слова 44 псалму: “ Обличчю Твоєму будуть вклонятися усі багаті із людей” (Пс. 44, 13 Влг.). Такими багатими великого народу є святі. Якщо вони хочуть виблагати ласки комусь зі своїх почитателів, то звертаються до Марії, аби Вона їх випросила. “А тому слушно, – каже о. Суарез, – просимо святих, аби заступилися за нас перед Марією, їх Владичицею і Царицею”.

Це, власне, прорік св. Бенедикт св. Францішці Римлянці. “Одного дня, – розповідає о.Мархезе, – об’явився їй цей святий і пообіцяв опіку і заступництво Пресвятої Діви”. Так стверджує і св. Анзельм, який промовляє до Марії так: “Владичице моя, заступництво святих, поєднане з Твоїм, має таку саму силу, як Твоє особисте посередництво, уже без їхньої участі. Звідки Ти, о Владичице, маєш таку владу? ” – запитує далі святий. Це тому, що сама – Матір Відкупителя світу, Улюблениця Бога, Цариця Неба і землі. Якщо Ти не помолишся за нас, жоден святий не заступиться і не допоможе нам, але якщо Ти зблаговолиш за нас просити, то і всі святі ревно молитимуться за нас і нам помагатимуть”. Св. Церква відносить до Марії і такі слова Книги Мудрості: “ Я одна обійшла кругом небесним” (Сир. 24, 5), о. Сеґнері так їх пояснює: “Як перша небесна сфера приводить у рух усі інші*, так і ціле Небо з’єднується з молитвами Пресвятої Діви, коли Вона молиться за якусь душу. Навіть більше, св. Бонавентура уважає, що Марія як Цариця Ангелів і святих жадає, аби зважали на Неї і разом з Нею благали за нас Найвищого.

Тепер ми розуміємо, чому св. Церква каже нам взивати і величати Матір Божу таким титулом: “ Надія наша”. Лютер стверджував, що не може стерпіти, що Католицька Церква називає те просте створіння, тобто Марію, Надією нашою, бо вважав, що тільки Бог і Господь Ісус, Наш Посередник, є нашою надією. Більше того, Бог проклинає тих, хто покладає надію на створіння, згідно зі словами Єремії: “ Проклятий той, хто уповає на людину… чиє серце відступає від Господа” (Єр. 17, 5). Але ж свята Церква нас вчить, щоб ми постійно взивали до Марії і називали Її нашою надією. Хто, звертаючись до Бога, уповає на створіння, того напевне Бог прокляне, бо ж Господь – єдине джерело і скарбниця всякого добра; створіння без Бога нічого не має і нічого не може дати. Однак уже сказано, що з волі Господньої всі ласки повинні переходити через руки Марії, як через канал милосердя; і тому можемо, ба, навіть мусимо визнавати Марію нашою надією, бо за Її посередництвом отримуємо Божі ласки. У зв’язку з цим св. Бернард називав Її фундаментом своєї надії. Тієї ж думки дотримувався св. Йоан Дамаскин, звертаючись до Пресвятої Діви: “Владичице моя, на Тебе покладаю усі свої надії і від Тебе з вірою очікую спасіння”. Св. Тома називає Марію надією нашого спасіння. Св. Єфрем також: “Пресвята Владичице, візьми нас під Свою опіку, якщо хочеш, щоб ми спаслися; не маємо іншої надії на спасіння, крім Тебе”.

Закінчуємо наші роздуми словами св. Бернарда: “Стараймося з усіх сил почитати Матір Божу, бо така воля Творця, щоб ми все отримували з Її рук. Що б ми не прагнули або про яку б ласку не просили, поручаймо себе, за вказівкою цього святого, Марії і вірмо, що з Її допомогою отримаємо, що просимо”. “А якщо, – так веде далі св. Бернард, – ти не заслуговуєш на ласку, заслуговує на неї Марія, яка за тебе заступається. Тому раджу кожному з нас, щоб ми всі наші добрі вчинки і молитви, що їх офіруємо Богові, віддавали Марії, і тоді матимемо певність, що будемо радо прийняті”.