Основні етапи винаходу телебачення

Прагнення створити технічний засіб, за допомогою якого можна було б бачити на відстані – давня ідея багатьох вчених. Однак тільки 1880 року російський фізик і біолог Порфирій Іванович Бахметьєв запропонував створити прилад, у якому зображення повинно було розкладатись на окремі елементи для їх наступного передавання на відстань. Цей майбутній прилад, який так і не був створений, П. Бахметьєв назвав «телефотографом».

У грудні 1884 року цю ідею вдалося перевірити експериментально. Саме тоді німецький студент Пауль Ніпков винайшов так званий «диск Ніпкова», запатентований ним 15 січня 1885 року.

То був світлонепроникний диск с малесенькими подовженими отворами, які були зроблені спіралевидно по краях диску.

Коли диск обертався, світло послідовно проходило через кожний отвір, тобто посилався один елемент зображення, або один кадр. Свій винахід Ніпков назвав електричним телескопом для відтворення об´ єктів, що світяться, і …забув.

Лише через багато років англієць Джон Берд поклав цю ідею в основу так званого механічного телебачення за допомогою диска Ніпкова, який він виготовив з алюмінію.

Сучасне ж електронне телебачення свої витоки пов´ язує з іменами кількох видатних фізиків, які розробили вчення про фотоефект та створили фотоелементи і так звані електронні трубки.

Величезне наукове і психологічне значення для подальших спроб винайти спосіб передавання зображення на відстань мали винахід Олександром Поповим (березень 1895) та Гульєльмо Марконі (червень 1895) радіо, а також винахід братами Люмьєр кінематографа (березень – грудень 1895).

9 травня 1907 року російський вчений Борис Львович Розінг (1869 – 1933) вперше електронним способом отримав на приймачі досить чітку картинку і того ж року подав заявку на патент про винахід способу отримання рухомих зображень за допомогою розробленого ним електронно-променевого приладу.

9 травня 1911 року по дротах він отримав на скляному екрані електронно-променевої трубки перше телевізійне зображення – решітку, яку було розміщено перед об´ єктивом передавача. Того ж року йому видали «привілей №18076» на перший у світі електронний телевізор.

А у вересні 1913 року професор Б.Л. Розінг у лабораторних умовах першим застосував повну сучасну схему отримання телевізійного зображення за допомогою електронно-променевої трубки з катодом, що нагрівався, і магнітним фокусуванням променю. Так Б.Л. Розінг став батьком телебачення, незважаючи на те, що це винахід колективний.

Оригінальну систему електронного телебачення створив Борис Павлович Грабовський (1901 – 1966) – син українського поета-революціонера Павла Арсеновича Грабовського. Батько помер у засланні через рік після народження сина.

На початку 20-х Борис Грабовський стає студентом підготовчого відділення Середньоазіатського університету в Ташкенті та одночасно працює лаборантом, займаючись дослідами з фізики. Саме тоді він знайомиться з роботами Б.Л. Розінга, захоплюється ідеєю телебачення і насамперед створює катодний комутатор – прилад для швидкого перемикання електричних сигналів, який давав змогу реалізувати принцип розгортання електромагнітних сигналів на екрані майбутнього телевізора.

Надалі Б. Грабовський разом з математиком Піскуновим та фізиком Поповим розробив проект телеустановки, яка не потребувала механічного розкладання світлових сигналів за допомогою диска Ніпкова, а дозволяла зробити телевізійний передавач і приймач повністю електронними. 8 листопада 1925 року винахідники зустрілись із Б.Л. Розінгом у Ленінграді. Професор дав винаходу схвальний відгук. Однак патент на «телефот» – першу в світі повністю електронну систему телебачення, вдалося отримати лише 1928 року.

Після тривалого періоду практичних експериментів Б. Грабовський повертається до Ташкенту, де за підтримки керівництва республіки допрацьовує винахід.

26 липня 1928 року університетька комісія побачила на маленькому екранчику обличчя помічника Б. Грабовського Івана Бєлянського.

А 4 серпня апаратуру встановили на ташкентській вулиці й уперше в світі отримали телевізійне зображення поза лабораторією. Камера-передавач стояла за 30 – 40 метрів від приймача. На екрані ще не зовсім чітко, але було видно вулицю, людей, трамвай, що рухався.

На жаль, подальші спроби теоретично переконати столичних вчених, які на той час були зайняті реальним втіленням механічного телебачення, були марними.

Отож Б. Грабовський, переїхавши до киргизького Бішкеку, зайнявся винахідництвом інших апаратів та механізмів.

Внесок Б.П. Грабовського в історію електронного телебачення безсумнівний. Однак реального впливу на його подальше самостійне створення у США він не мав.

Честь нового і на цей раз – високотехнологічного відкриття, цілком належить В.К. Зворикіну, який усе життя вважав себе учнем Б.Л. Розінга. Знаходячись у післяреволюційній еміграції в США, він не міг знати про ташкентське досягнення Бориса Грабовського.

Володимир Козьмович Зворикін (1889 – 1882) – родом з російського міста Муром, син купця першої гільдії. Студент Санкт-Петербургського Технологічного інституту Володимир Зворикін протягом двох років постійно допомагав в експериментальних дослідженнях професору Б.Л. Розінгу, займаючись виготовленням приладів, пов´ язаних з дослідами по створенню телевізійної апаратури.

У ході Громадянської війни В. Зворикін потрапив до США і зацікавив ідеєю створення телевізійної апаратури керівництво фірми «Вестінгауз»

1923 року він створив перший зразок повністю електронної системи телебачення, отримавши, зокрема, патент на видатний винахід – передавальну трубку з мозаїчним фотокатодом. Новий прилад було названо «іконоскопом» (від грецьких слів «зображення» та «бачити»). Надалі іконоскоп став головною частиною телевізійних камер, однак для того, аби зображення стало чітким, треба було провести величезну роботу.

Тільки 1929 року він отримує можливість продовжити роботи по створенню телебачення. Таку можливість надав йому ще один емігрант з Росії, визначний підприємець Давид Сарнов – президент величезної компанії RCA («Radio Corporation of America»). Наприкінці того ж року винахідник створює приймальну електронну трубку – кінескоп – основу сучасних телевізіорів. Ціною величезних витрат і нескінченних дослідів В. Зворикіну вдалося 1931 року створити і повністю працездатний іконоскоп, і усю технологічну структуру телетрансляції та її прийому.

Слід вказати, що паралельно із В. Зворикіним винайшов іконоскоп та розробив працездатну систему електронного телебачення молодий тоді радянський вчений, а надалі – визначний фахівець у галузі телебачення

професор С.І. Катаєв.

1932 року на найвищій будівлі Нью-Йорку – хмарочосі Емпайр Стейт Білдінг, було встановлено передавальну телевізійну станцію і мешканці Нью-Йорку стають першими абонентами електронного телебачення.

Роботи В.К. Зворикіна остаточно поклали край спробам багатьох учених вдосконалити численні системи механічного телебачення та визначили єдиний магістральний шлях розвитку телевізійної техніки – електронний.