Видовище та видовищні мистецтва; соціальні функції видовища

У людських об´ єднаннях, якими ще на ранніх етапах розвитку людини як мислячої, колективістської істоти, стали рід, плем´ я, а пізніше – різноманітні соціальні прошарки, ігрові форми пізнання життя сформувались в незчисленні сталі форми обрядів. То були і залишаються дотепер умовні форми, у яких різноманітні елементи гри неначе заміщали відповідні форми життя, надавали їм функції захисту, визначення подальшого розвитку тих чи інших важливих життєвих процесів. Обряди весіль, похорон, різноманітні заклинання шаманів, жерців, сільськогосподарські свята і т.п. тисячі років були важливим чинником самоідентифікації, розвитку людини.

Паралельно йшов процес самоідентифікації людини через творче самовиявлення – у танцях, піснях, які імітували різні виробничі та соціальні процеси, у показі поведінки тварин, людей тощо.

З часом первинні функції обрядів і творчості – навчання, переживання певних процесів, заміщення реальності обрядовими діями – поступово переросли в самоціль – засоби розваги, повчання, виховання й остаточно набули сталих видовищних форм, з-поміж них і професійних. При цьому одні форми – музика, живопис та інші зовні втратили ігрові форми; інші – карнавали, балагани, театри, танець тощо – не тільки зберегли, але й розвинули саме ігрові засади творчого осмислення життя.

Продовжували розвиватись і модифікуватись й інші ігрові форми свідомості, які нині формують величезну багаторівневу систему – від високого мистецтва до масової культури, від релігійних церемоній до спортивних змагань, від інтелектуальних явищ до культурного андеграунду.

Усі вони мають спільні риси, які дають змогу визначити їх загальне формулювання як різних форм видовища. За визначенням українського дослідника В.Л.Чубасова «видовище – це публічна демонстрація процесів соціально-значимої поведінки людини, яку організовано в просторі й часі».

Однак не кожне видовище є мистецтвом, а тільки те, у якому соціально-значима поведінка людини має характер художньої творчої діяльності, осмисленої гри.

Тобто, видовищним мистецтвом є публічна демонстрація не самої соціально-значимої поведінки людини, а її о б р а з у, або ж процесів художньої творчої діяльності людини, які організовано у просторі й часі.

Зразками видовищного мистецтва є театр у всіх його численних формах, кінематограф, концерти, масові видовища і гуляння, цирк. Окремою формою так би мовити видовища, яке називають аудіальним, є радіо. Його художні форми насправді є звуковим різновидом театрального спектаклю, концерту, кінематографа (публіцистичний радіофільм).

Усі ці видовища мають спільні головні компоненти. Ними є: розгортання в просторі і часі, наявність виконавців і глядачів. Зокрема, виконання спектаклю перед пустим залом не є видовищем. У кращому випадку це лише репетиція майбутнього видовища – спектаклю.

Численні різнорівневі форми ігрових, естетичних, колективістських, комунікативних творчих проявів людської самореалізаціївиконують спільні соціальні функції, серед якихнайважливішими стосовно екранних видовищ, саме яким присвячено монографію, є такі: адаптаційна; тобто допомога людині адаптуватися до певних соціальних умов;, пізнавальна, яка включає в себе цілий комплекс естетичного, наукового, інформаційного і т.п. форм пізнання; інтегративна, пов´ язана із процесами об´ єднання людей у сспільні формації та певні види діяльності; регуляторна, завдання якої налаштовувати людей на дотримання норм соціальної поведінки; компенсаторна, яку стосовно видовищ можна назвати розважальною; цінностна, тобто така, що виховує в людях певну систему суспільних поглядів, тощо.

Однією з найважливіших функцій видовищ і, зокрема екранних творів, є функція комунікативна. Саме процес комунікації видовища і глядача є тим головним інструментом, за допомогою якого відбувається контакт між аудиторією й видовищним твором, а процес комунікації, в ході якого функціональний вплив видовищ посилюється тим, що видовище одночасне сприймає масова аудиторія, є визначальною особливістю так званих засобів масової комунікації, найвпливовішим серед яких безумовно є телебачення та інші медійні засоби масового комунікаційного впливу.