Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Типи економічних систем.






 

В сучасній економічній науці існує кілька підходів до класифікації економічних систем: з одного боку – формаційний, а з другого – цивілізаційний.

Формаційний підхід був запропонований К. Марксом. Він передбачає, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві. Відповідно розвиток економічних систем описується зміною наступних соціально-економічних формацій: первісної, рабовласницької; феодальної, капіталістичної та комуністичної (соціалістичної).

Сьогодні людство знаходиться на найглибшому переломі історії, тому що перетворюється в історію світової цивілізації. І в цих умовах цілком природним є виникнення цивілізаційного підходу до опису суспільного розвитку. У центрі його уваги - не одна сторона, а сукупність усіх рис того або іншого суспільства - матеріальних, ідейних, культурних, релігійних, моральних - у їхній єдності, розвитку і наступності.

Цей підхід заснований, по-перше, на загальнолюдських інтересах і цінностях, оскільки сучасному людству властиві спільність ряду соціально-економічних, політичних, науково-технічних і культурних характеристик, по-друге, - на критерії західної цивілізації з її ліберально-демократичними цінностями і науково-технічним рівнем розвитку. Він дозволяє більш детально вивчати шляхи розвитку окремих країн, їхнього господарства, соціально-економічних відносин тощо.

Цивілізаційний підхід до розвитку економічних систем розглядає такі етапи:

1) варварство – цивілізація, при якій продуктивні сили знаходилися на самому низькому рівні розвитку;

2) аграрна цивілізація – це цивілізація, для якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва стала оброблювана земля. Вона значно прискорила розвиток суспільного виробництва та зайняла значний відрізок історії людства - 8-10 тис. років, проіснувавши до періоду розгортання промислової революції.

3) індустріальне суспільство, яке почало формуватися у XVIII – ХІХ ст., коли проста кооперація в своєму розвитку швидко переросла у більш складну, яка базувалася на поділі праці всередині майстерні за операціями і на ремісничій техніці, тобто переросла у мануфактуру. Матеріальною основою індустріального суспільства виступала система машин, механізація виробничих процесів;

4) постіндустріальне суспільство, яке розвивалося після науково-технічної революції, яка розгорнулася з середини 50-х років ХХ ст. З погляду технічної основи характерними для нього є автомати і автоматизовані системи виробництва. Проблемі формування основ постіндустріальної цивілізації присвячені праці американських учених Д. Белла і О. Тоффлера, французьких учених Ж. Ж. Сервана-Шрейбера, А. Турена та ін.

В економічній науці поширена класифікація економічних систем за переважною(домінуючою) формою власності на засоби виробництва і за способом координування і управління економікою.

Відповідно виділяють чотири основні моделі економіки: традиційну, командну, ринкову (чистий капіталізм), змішану.

Традиційні економічні системи сформувалися в доіндустраільну епоху, коли головним заняттям людей було сільськогосподарське виробництво. Узагальнюючи багаторічний досвід господарювання, люди поступово відбирали відповідно до погодно-кліматичних умов найефективніші сільськогосподарські культури і оптимальні терміни проведення різних робіт з їхнього оброблення. Цей досвід закріплювався в народній свідомості, ставав звичаєм, канонізувався релігією. Тому способи виробництва і розподілу доходів стають тут консервативними або традиційними. Прагнення до збереження звичаїв, освячених релігією, є гальмом на шляху науково-технічного прогресу і переходу суспільства на більш високі ступіні свого розвитку. Економічна роль різних членів суспільства визначена спадковістю і кастовою приналежністю. В економічно слаборозвинених країнах, таких як Нікарагуа, Іран, Заїр та ін., традиційні системи збереглися дотепер, особливо в тих з них, де релігія не відділена від держави і де вищі релігійні особи займають одночасно і ключові державні посади. Структура економіки країн із традиційними системами є багатоукладною.

Командна (командно-адміністративна) економічна система веде своє історичне походження від азіатського способу виробництва, який був широко розповсюджений в державах Азії (Китай, Індія, Єгипет) на ранніх етапах розвитку людства. Такі риси сучасної командної системи, як централізація в руках єдиного економічного центру більшості виробничих ресурсів і додаткового продукту, примусовий характер праці, наявність величезного бюрократичного апарату, прямо успадковані від державного способу виробництва минулих епох.

Найбільш послідовно всі ознаки командної системи у XX сторіччі сформувалися в СРСР (1917 – 1991рр.) і в інших соціалістичних країнах.

Командно-адміністративна економічна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо.

Ринкова система (економіка капіталізму вільної конкуренції, або чистий капіталізм) в даний час виступає провідною формою організації суспільного виробництва в країнах з високим і середнім рівнем розвитку економіки. Її корені, як і двох попередніх, ідуть усередину століть. Прародителькою ринкової економіки є античний спосіб виробництва, де вперше системно сформувалася приватна власність на засоби виробництва і продукти праці, децентралізоване сімейне господарство і ринкова форма зв'язку між виробниками і споживачами.

Ця система характеризується провідною роллю приватної власності на ресурси, функціонуванням великої кількості виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного, самостійністю учасників економічного процесу і однаковим доступом їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації; передбачає конкуренцію суб’єктів господарювання під впливом попиту і пропозиції та формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін. Держава обмежується захистом приватної власності та забезпеченням належного правового поля для свободи підприємництва.

Змішана економіка характеризується одночасним функціонуванням ринкового механізму і державного регулювання. Ринковий механізм визначає ціни і виробництво в багатьох сферах, у той час, коли держава впливає на ринок за допомогою оподатковування і регулювання економіки капіталовкладеннями.

Тобто, змішана економічна система є регульованою ринковою економічною системою, де ринок, як форма організації суспільного виробництва, контролюється і регулюється державою за допомогою адміністративних економічних заходів, через які держава забезпечує ефективність, справедливість і стабільність.

Для змішаних систем притаманна неоднорідність економіки, її багатоукладність або співіснування різних форм власності і господарювання. Це обумовлено тим, що в різних секторах економіки існують неоднорідні технологічні способи виробництва, тому неоднакові і розміри капіталу оптимальних підприємств, що є найбільш конкурентноздатними у своїй галузі.

В залежності від рівня економічного розвитку різних країн в них встановлюється своєрідне сполучення наступних економічних укладів: соціалізованого, приватнокапіталістичного, дрібнотоварного і патріархального.

Соціалізований уклад засновується на передовій матеріально-технічній і інформаційній базі, великих розмірах підприємств і інтегральних приватно-суспільних форм власності (акціонерній, кооперативній, профспілковій тощо). Складовою частиною цього укладу виступає і державна власність різного рівня (загальнонаціональна, муніципальна). У промислово розвитих країнах цей уклад є домінуючим, наприклад, у США частка корпорацій у випуску продукції і послуг досягає 90%.

Приватнокапіталістичний уклад представляють підприємства, в яких капітал є власністю однієї особи, а виробництво засноване на праці найманих робітників. Він характерний у даний час для країн, що знаходяться ближче до стадії чистого капіталізму (країни Південно-Східної Азії, Латинської Америки).

Дрібнотоварний уклад базується на дрібній приватній власності на засоби виробництва й особистій праці, він займає значне місце в економіці відсталих країн.

Патріархальний уклад — це дрібне дотоварне виробництво, орієнтоване на задоволення власних потреб. Воно засновано на примітивних знаряддях праці і технології, а також відсутності спеціалізованих виробників. Цей уклад охороняється в найменш розвинутих країнах.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.