Й учень

... А ти доле!

А ти мій покою!

Моє свято чорнобриве,

І досі між ними

Тихо пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорними – голубими,

І досі чаруєш

Людські душі? Чи ще й досі

Дивуються всує

На стан гнучкий? Свято моє,

Єдинеє свято...

1-й учень. Особливе місце в житті Шевченка посіла княжна Варвара Рєпніна. З нею поет познайомився під час поїздки на Україну в 1843 році, коли разом з вірним товаришем Євгеном Гребінкою часто гостював у маєтку Рєпніних у Яготині. В особі Варвари Шевченко знайшов однодумця і друга (Варвара співчувала декабристам, захоплювалася передовою літературою). А от юна княжна щиро покохала Тараса. Та це кохання було нерозділеним. Якби Шевченко полюбив її, то, можливо, їхні долі склалися по-іншому. Та ще й батьки Варвари були проти їхніх стосунків, «бо не годиться голубій дворянській крові змішуватися з чорною мужицькою».

Прощаючись, княжна подарувала поетові Біблію і сказала: «Люди розлучають нас, але Бог повінчає як не на цьому, так на тому світі». Хтозна, може це передбачення?

Адже і Тарас, і Варвара так і залишилися одинокими. Та Шевченко зберіг образ Варвари на полотні, їй присвятив і поему «Тризна».

2-й учень. На засланні поет боготворив Агату Ускову, дружину коменданта Новопетровського укріплення. Це було глибоке романтичне почуття, про яке Агата навіть довго не здогадувалася. А от для дітей Ускових Тарас став справжнім старшим другом, навіть навчив їх говорити українською. Болісно він переживав і передчасну смерть єдиного їхнього сина Дмитра.

2-а учениця. Повернувшись із заслання, Шевченко в Нижньому Новгороді щиро закохався в юну акторку місцевого театру Катерину Піунову. Вони дружили, працювали разом над театральними проектами, проте, скоряючись батькам, які вбачали в особі Шевченка небезпечного політичного в'язня, сімнадцятирічна дівчина відмовила Тарасу Григоровичу на пропозицію руки і серця.

3-й учень. Це була остання спроба Шевченка одружитися з нерівнею. Тепер він мріяв про одне: спокійний сімейний затишок у невеликій та чепурній хатині на березі Дніпра.

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насаджу.

Посиджу я і походжу

В своїй маленькій благодаті.

Та в однині-самотині

В садочку буду спочивати.

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишнє та ясний

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І в малий

Райочок спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха...

Запалиш рай мій самотний.

3-я учениця. Цю мрію він хотів був втілити разом з Харитиною Довгополенко – наймичкою Лопухіних, яку зустрів під час останньої подорожі на Україну 1859 року. Але пани тепер надто хотіли наблизити до себе відомого народного поета, одруживши його з підходящою панянкою, тому швидко видали Харитину за іншого. Обурений Шевченко відступився. А коли йому черговий раз пропонували шукати пару серед панянок, він відповідав: «Я по плоті й духу син і рідний брат нашого безталанного народу, то як же себе поєднувати з панською кров'ю? Та й що та панночка робитиме в моїй мужицькій хаті?».

4-а учениця. Останньою любов'ю Тараса Шевченка стала Ликера Полусмак. Народилася вона 1842 року в с. Безугліцях на Чернігівщині, рано осиротіла. Була кріпачкою і в юному віці пе­ревезена до Петербурга, де працювала покоївкою в панському домі. Шевченко мав щодо неї серйозні наміри: винайняв окрему кімнату, справив чима­лий посаг, та Ликера чи то через юний вік, чи то, не маючи справжніх почуттів, поставилася до їхніх стосунків легковажно. І хоч йшлося до одруження, зненацька стосунки було розірвано з невідомих причин. Напевно, вони просто були дуже різними людьми – за віком, за вихованням, за рівнем культури й моральними настановами.

Про своє останнє кохання Тарас Григорович пізніше напише: