У сучасних роботах методологія соціальної психології розглядається як трирівнева система.

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет

ім. Вадима Гетьмана”

Роменський коледж

НАЗВА ДИСЦИПЛІНИ:

Соціальна психологія

НАЗВА ТЕМИ:

Методи соціальної психології

ПЛАН

Загальна характеристика методології і методів соціально-психологічного дослідження

Характеристика методів соціально-психологічного дослідження

Методики вивчення конкретних соціально-психологічних явищ

Загальна характеристика методології і методів соціально-психологічного дослідження

Кожна наука, для того щоб продуктивно розвиватися, повинна спиратися на визначені вихідні положення, що дають правильні представлення про феномени, що вона вивчає. У ролі таких положень виступають методологія і теорія.

Методологія — це вчення про ідейні позиції науки, логіку і методи її дослідження.

Теорія — це сукупність систематизованих поглядів, що представляють собою результат пізнання й осмислення практики життя, що дають науці цілісні і конкретні представлення про досліджуваних нею явищах і процесах.

У перекладі з грецький термін «методологія» означає «шлях пізнання».

Методологія — це система принципів, способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Методологія визначає способи досягнення і побудови якого-небудь визначеного знання.

У сучасних роботах методологія соціальної психології розглядається як трирівнева система.

Перший рівень — загальна методологія, деякий загальний філософський підхід, спосіб пізнання явищ об'єктивного світу. Методологія цього рівня формулює загальні принципи, що усвідомлено чи несвідомо застосовуються в соціопсихологічних дослідженнях. Це антропоцентристський підхід. Він означає, що для соціальної психології принципово важливе питання про співвідношення суспільства й особистості.

Для розуміння загальної методології відзначимо, що філософські принципи, як правило, не застосовуються в дослідженнях кожної науки (у тому числі, звичайно, і соціальної психології) безпосередньо. Вони переломлюються в ній через принципи спеціальної методології.

Другий рівень — окрема, чи спеціальна, методологія. Вона являє собою сукупність методологічних принципів, що використовуються вже в конкретній області знання, стосовно до специфічного об'єкта дослідження, більш вузькій сфері знання.

У соціальній психології спеціальна методологія формується за умови адаптації методологічних принципів психології і соціології. Специфічні принципи, властивим обом дисциплінам, як би трансформуються у своєрідний норматив соціально-психологічного дослідження, визначають дослідницьку стратегію. У своїй роботі «Соціальна психологія» Г.М. Андрєєва розкриває співвідношення загальної і окремо (спеціальної) методології на прикладі принципу діяльності — одного з основних принципів соціальної психології в марксистській інтерпретації.

Нарешті, окрема методологія являє собою сукупність методів, способів, прийомів, методик і технік дослідження конкретною наукою різних явищ, що складають предмет і об'єкт її аналізу.

Під методом звичайно розуміється основний шлях пізнання того чи іншого явища, а під методикою — сукупність методичних, технічних прийомів, що своєю своєрідністю, послідовністю і взаємозв'язком модифікують даний метод. Методика на відміну від методу, що носить більш універсальний характер, завжди прив'язані до вивчення якого-небудь конкретного феномена. Під технікою ж дослідження того чи іншого явища звичайно мають на увазі сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання тієї чи іншої методики (прийоми статистичного аналізу, прийоми контролю надійності інформації, прийоми виміру кількісних характеристик і т.д.).

Соціальна психологія як наука існує в двох іпостасях. З одного боку, вона розробляє соціально-психологічну теорію, у рамках якої оформляється методологічне і теоретичне відношення до досліджуваних явищ і процесів. З іншого боку, вона є сферою соціальної практики, у ході якої здійснюється діяльність вчених і дослідників по розпізнанню і виміру соціально-психологічних феноменів.

Загальна методологія вітчизняної соціальної психології в узагальненому виді будується на розумінні того, що:

· світ, що оточує людей матеріальний (складається з матерії);

· матерія первинна, а свідомість і психіка людини вторинні;

· різні види матерії знаходяться в безупинному русі, розвитку і взаємодії;

· рух і взаємодія матерії визначають собою якісні особливості всіх суспільно-психологічних явищ і соціальної активності людей;

· взаємодія — це об'єктивна й універсальна форма руху, розвитку, що визначає існування і структурну організацію будь-якої матеріальної системи;

· в історії людства взаємодія була споконвічною формою зародження і наступного розвитку всього існування людей як високоорганізованих живих істот з розгалуженою системою різних форм зв'язків між ними і навколишньою дійсністю;

· тільки в ході філогенетичної еволюції самої людини взаємодія його з іншими індивідами перетворилася в повноцінну, різнорівневу і багатофункціональну спільну діяльність людей;

· взаємодія як матеріальний процес супроводжується передачею матерії, руху й інформації; воно відносно, здійснюється з визначеною швидкістю й у визначеному просторі — часу;

· у результаті взаємодії людей народжуються і все «соціальне», тобто суспільні відносини.

У свою чергу спеціальна методологія вітчизняної соціальної психології в результаті тривалого розвитку прийшла до висновків про те, що:

· у ході взаємодії людей, у процесі виробництва ними матеріальних благ виникають суспільні відносини;

· характер і зміст численних суспільних відносин багато в чому обумовлені специфікою й обставинами самої взаємодії, тими цілями, що переслідуються конкретними людьми в його процесі, а також місцем і роллю, що вони займають у суспільстві;

· усі види суспільних відносин пронизуються у свою чергу психологічними відносинами людей, тобто суб'єктивними зв'язками, що виникають у результаті їхньої фактичної взаємодії і супроводжуються вже різними емоційними й іншими переживаннями (симпатіями й антипатіями) індивідів, що беруть у них участь;

· як результат матеріального і духовного життя індивідів, їхнього історичного розвитку формується суспільна свідомість людей, що являє собою відображення їхнього соціального буття, суспільних і психологічних відносин;

· суспільна свідомість, суспільні і психологічні відносини людей піддаються всебічному вивченню й осмисленню за допомогою спеціальних методів і методик дослідження, розроблених соціально-психологічною наукою.

Приватна методологія соціальної психології, націлена на всебічне дослідження досліджуваних явищ і процесів, використовує наступні основні методи: спостереження, експеримент, метод аналізу документів, узагальнення незалежних характеристик, аналіз результатів діяльності, опитування, тестування, соціометрію.

У соціальній психології, як і в будь-якій іншій науці, наукове дослідження є спеціальна процедура чи набір процедур, що мають (чи повинні мати, щоб претендувати на статус наукового дослідження) наступні суттєві риси:

· дослідження має справу з конкретними об'єктами, визначеною кількістю емпіричних даних, які можна зібрати за допомогою цілком конкретних методик, технік, прийомів;

· у дослідженні самостійно вирішуються емпіричні, логічні і теоретичні задачі;

· для дослідження характерне більш-менш чітке розмежування між установленими фактами і гіпотетичними припущеннями і відпрацьовані процедури перевірки гіпотез;

· ціль дослідження полягає в поясненні фактів і явищ і в прогнозуванні їх.

Таким чином, будь-яке наукове дослідження — це пошук, ретельний відбір емпіричних даних — конкретних фактів, виведення за допомогою цих фактів певних принципів, перевірка їх і використання в прогнозуванні.

Важливо уточнити, що ж є фактом, емпіричними даними в соціальній психології. У чому специфіка цієї науки? Даними в соціальній психології є:

Інший погляд на емпіричні дані в рамках наукового соціально-психологічного дослідження стосується їхнього обсягу. Він буває різним. Якщо це великий масив даних, що об'єктивно дозволяє установити визначені зв'язки між їх різними групами, то такий обсяг даних називають кореляційним. Якщо даних не дуже багато, і дослідник сам (суб'єктивно) установлює якісь зв'язки і відносини в цих даних, то такий обсяг називається експериментальним.

Істотним у рамках соціально-психологічного дослідження виступає і питання про формулювання принципів на основі зібраних даних. Специфіка соціальної психології, як і психології взагалі, полягає в тому, що тут відсутня так називана наукова строгість, властива точним природним наукам (фізиці, математиці й ін.), де одні положення теорії строго послідовно (дедуктивним чи іншим методом) виводяться з інших положень.

У соціально-психологічному дослідженні важливе місце займає гіпотеза. Саме вона є в такого роду дослідженні теоретичною формою знання. Тут особливо складне питання про перевірку гіпотез і побудову більш-менш обґрунтованих прогнозів. Існує специфіка верифікованості природничонаукового (точного) і гуманітарного знання — ці області далеко не завжди стикуються між собою. До оцінки вимоги верифікованості соціально-психологічного знання усе ще підходять з точки зору вимог природничонаукового знання, де проголошується твердий принцип зіставлення даних науки з даними безпосереднього чуттєвого досвіду.

Сьогодні вже очевидно, що такий підхід не може задовольняти дослідників, що працюють у соціальній психології, по тій простій причині, що існує ряд її областей, у яких узагалі неможливе дослідження експериментальними методами і, отже, неможлива верифікація гіпотез, що прийнята в рамках природничонаукових технологій.

Соціально-психологічне дослідження — вид наукового дослідження з метою встановлення в поведінці і діяльності людей психологічних закономірностей, обумовлених фактом включення в соціальні (великі і малі) групи, а також психологічних характеристик самих цих груп. Специфіка соціально-психологічного дослідження у порівнянні з іншими соціальними науками характеризується:

а) використанням у якості повноправних як даних про відкриту поведінку і діяльність індивідів у групах, так і характеристик свідомості (уявлень, думок, установок, цінностей і т.п.) цих індивідів;

б) соціальним контекстом дослідження, що впливає на добір, інтерпретацію і виклад фактів;

в) нестійкістю і постійною зміною соціально-психологічних явищ;

г) культурно обумовленою відносністю соціально-психологічних закономірностей;

д) роботою з реальними конкретними об'єктами дослідження (індивідами і групами).

У соціальній психології розрізняють три рівні дослідження: емпіричний, теоретичний і методологічний. Емпіричний рівень являє собою збір первинної інформації, що фіксує соціально-психологічні факти, і опис отриманих даних, в рамках визначених теоретичних концепцій. Теоретичний рівень дослідження забезпечує пояснення емпіричних даних шляхом співвіднесення їх з результатами інших робіт. Це рівень побудови концептуальних, теоретичних моделей соціально-психологічних процесів і явищ. Методологічний рівень зі змістовної сторони розглядає багаторівневу, системну організацію соціально-психологічних явищ і складових їхніх елементів, співвідношення принципів і категорій, визначає вихідні принципи вивчення цих явищ. З формальної сторони методологія визначає операції, за допомогою яких відбувається збір і аналіз емпіричних даних. Іноді виділяють і четвертий рівень — процедурний (Г. М. Андрєєва, 1972). Це система знань про методи, прийоми дослідження, що забезпечує надійність і стійкість психологічної інформації. У сукупності ці рівні створюють умови для розробки дослідницької програми.

Джерелами інформації в соціальній психології прийнято вважати:

а) характеристики реального поводження і діяльності людей і груп;

б) характеристики індивідуальної і групової свідомості (думки, оцінки, уявлення, установки, цінності і т.п.);

в) характеристики продуктів людської діяльності — матеріальної і духовної;

г) окремі події, стани соціальної взаємодії.

Методи, застосовувані в соціальній психології для збору емпіричних даних, є у деякій мірі міждисциплінарними і застосовуються не тільки в соціальній психології, але й в інших науках, наприклад, у соціології, психології, педагогіці. Розвиток і удосконалювання соціально-психологічних методів відбувається нерівномірно, що визначає труднощі їхньої систематизації. Весь набір методів звичайно підрозділяють на дві групи: методи збору інформації і її обробка (Г. М. Андрєєва, 1972, 1995; В. А. Отрут, 1995). Існують і інші класифікації методів. Виділяють, наприклад, такі методи, як спостереження, експеримент і опитування (включаючи анкетування, інтерв'ю, соціометрію і тести) (Е. С. Кузьмін, 1973). Найбільш відома класифікація методів припускає виділення трьох груп методів: методи емпіричного дослідження (спостереження, аналіз документів, опитування, групова оцінка особистості, соціометрія, тести, апаратурні методи, експеримент); методи моделювання; методи управлінсько-виховного впливу (А. Л. Свенцицький, 1977).

Основні тенденції розвитку соціально-психологічних методів дослідження:

· підвищення надійності методів, застосовуваних для збору емпіричної інформації, за рахунок формалізації процедури виміру (підвищення якості операціоналізації понять, що характеризують емпіричні властивості досліджуваного об'єкта, використання процедур шкалування ознак об'єкта, стандартизація правил збору первинної інформації і її обробки), а також шляхом алгоритмізації самого дослідження;

· «комп'ютеризація» методів — розробка комп'ютерних варіантів (аналогів) існуючих методик дослідження, створення комп'ютерних технологій збору емпіричної інформації, у тому числі комп'ютерних мережних варіантів;

· комплексне використання методів збору емпіричної інформації, сполучення різноманітних прийомів виміру, а також джерел інформації (тести, опитувальники, експертні оцінки і т.п.)

· посилення значення методів, мінімізуючих суб'єктивний вплив дослідника і досліджуваного(их) на процес збору емпіричної інформації (застосування технічних засобів фіксації інформації, проведення досліджень у природних умовах, фіксація об'єктивних показників, характеристик поводження і діяльності, їхніх продуктів, станів соціальної взаємодії); розробка «провокуючих методів» збору інформації, «активної стратегії» дослідження, тобто цілеспрямоване створення в природних умовах ситуацій соціальної взаємодії з метою викликати (актуалізувати) визначене соціально-психологічне явище (наприклад, ситуації конфлікту, соціальної взаємодопомоги і т.п.).