Практична робота. 2 страница

Уміло проведенні предметні уроки підвищують інтерес учнів до роботи, активізують процес навчання, розвивають у дітей творчу ініціативу. На даному уроці треба застосовувати групову і парну форми роботи. Це виробляє у школярів навички колективної праці, дисциплінує їх. На цих уроках виховується акуратність, ретельність у роботі, діти здобувають навички проведення лабораторної роботи.

Значення предметних уроків полягає і в тому, що вчитель не лише пропонує для розглядання конкретний матеріал, а й навчає учнів уважно спостерігати за даним предметом чи явищем, виділяти його суттєві та несуттєві ознаки, підмічати схожість і відмінність з іншими предметами і на цій основі робити висновки, узагальнення.

Особливість предметного уроку полягає в тому, що власне предметний зміст, яким оволодівають учні у процесі уроку, передбачає різнобічне вивчення конкретного предмета або явища природи: виявлення ознак, властивостей структури, встановлення зв'язків і залежностей з іншими об'єктами, умов існування або протікання, походження, способів добування або вирощування, важливості для людини.

Доцільно, щоб на такому уроці діти працювали з натуральними, живими об'єктами природи. Це одна із складових частин успіху його проведення. Якщо відсутня об'єктивно можливість їх забезпечення, тоді використовуються гербарні та колекційні зразки. Роздавальні натуральні засоби наочності для кожного предметного уроку учні виготовляють заздалегідь підбезпосереднім чи опосередкованим керівництвом вчителя.До цієї роботи також залучають батьків [6].

На предметному уроці вчитель привчає думати і відповідати самих дітей. Для цього потрібно побудувати бесіду так, щоб учні самостійно давали відповіді, виходячи зі своїх спостережень за предметом або явищем, що вивчається. Працюючи з певним предметом, діти перевіряють та уточняють знання, набуті із різних джерел.

Більшість предметних уроків проводять після екскурсій, під час яких учні мають можливість ознайомитися з предметом або явищем у природному середовищі, спостерігати його зв'язок з іншими предметами або явищами. Отже, від фактів, які діти спостерігали безпосередньо в природі, переходять до вивчення основних властивостей конкретних предметів, роблячи потрібні узагальнення та висновки. Важливою умовою для правильної організації предметного уроку є те, щоб предметами, що визначаються на уроці, були забезпечені всі учні класу або, в крайньому разі, один предмет був на двох учнів. Це привчає дітей уважно розглядати, вивчати об’єкт, мобілізує їхню увагу.

Предметні уроки потребують від учителя ретельної підготовки. Перш за все вчитель, виходячи з програмного матеріалу, наявності необхідного унаочнення, місцевих природних умов, особливостей класу, визначає тип предметного уроку (урок із роздавальним матеріалом, урок із застосуванням лабораторних дослідів, урок з використанням живих об’єктів та ін.). Після цього вчитель складає план та конспект уроку, в якому визначає навчальну, розвивальну та виховну мету, виділяє макроетапи уроку, продумує зміст і хід предметного уроку.

Предметний урок вимагає від учителя значної підготовчої роботи.

Учням необхідно давати завдання, щоб вони під час екскурсій збирали різні природні матеріали (корисні копалини; рослини лісу, луків, поля, їх плоди та насіння; комах тощо) та в позаурочний час за завданням учителя виготовляли колекції, гербарії та інші наочні посібники.

Усі нові досліди вчитель має напередодні обов’язково виконати сам. Це дасть можливість точно врахувати, скільки часу займе дана робота, і визначити якість проведення досліду. Інколи вчитель повинен підготувати інструкцію для проведення роботи.

Структура предметного уроку відрізняється від структури комбінованого уроку — на ньому не виділяється часу для опитування, а протягом усього уроку вивчається новий матеріал:

1. Організація класу до уроку.

2. Підсумок спостережень за змінами в природі.

3. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

4. Вивчення нового матеріалу.

5. Закріплення знань, умінь, навичок.

6. Підсумок уроку.

7. Завдання додому.

Отже, предметний урок — це особливий урок. Його застосовують лише під час вивчення природознавства. Особливість його полягає в тому, що зміст яким оволодівають учні передбачає різнобічне вивчення тіла чи явища природи, виявлення його ознак, властивостей, умов існування, походження, способів вирощування тощо.

Одним із особливих видів уроку природознавства є урок-екскурсія.

На уроці-екскурсії процес навчання реалізується не в умовах класного приміщення, а в природі під час безпосереднього спілкування учнів з об’єктами та явищами природи.

Уроки-екскурсії мають великий виховний вплив на дітей. Сприймання краси природи, до якого їх постійно спонукають, відчуття гармонії.

Важливе значення під час вивчення природознавчого матеріалу мають екскурсії. Урок-екскурсія — це особливий вид навчальних занять, що проводяться поза школою: на луках, у полі, лісі, саду тощо.

Урок-екскурсія, яка проводиться за програмою з природознавства, є доцільності, на якій зосереджується їхня увага, сприяють розвитку естетичних почуттів, позитивних емоцій, доброти, дбайливого ставлення до всього живого. У відносно невимушених обставинах школярі вчаться спілкуватись між собою під час виконання спільних завдань, поводитися один із одним та з навколишнім світом.

Основним методом пізнання на уроці-екскурсії є спостереження за об’єктами і явищами природи та очевидними взаємозв’язками і залежностями між ними.

Як зазначає Т. Байбара [6], у курсі природознавства початкової школи проводяться такі види уроків-екскурсій (див: рис. 1):

Урок-екскурсія

вступний поточний підсумковий

багатотемний однотемний багатотемний

Рис. 1. Види уроків-екскурсій

Автор пропонує до кожного виду уроку-екскурсії окрему макроструктуру [6]. Зокрема, вступний урок-екскурсія має такі етапи:

- організація класу;

- постановка мети і завдань уроку. Загальна мотивація;

- засвоєння нових знань, умінь і навичок;

- підсумок уроку;

- домашнє завдання.

Макроструктура поточного уроку-екскурсії, крім наведених етапів, включає ще й такі:

- перевірка засвоєних знань, умінь і навичок;

- узагальнення та систематизація засвоєних знань, умінь і навичок;

- застосування засвоєних знань, умінь і навичок.

Основним етапом підсумкового уроку-екскурсії є систематизація та застосування засвоєних знань, умінь і навичок. На підсумковому уроці зростає самостійність школярів.

На уроках-екскурсіях, як і на предметних уроках, учні безпосередньо вивчають предмети та явища природи, але тут вони бачать їх у природній обстановці, тоді як у класі об’єкти, що вивчаються, ізолюються один від одного і від навколишнього середовища.

Тому екскурсії допомагають значно глибше і повніше вивчити різноманітність явищ і об’єктів природи, встановити зв’язки організмів один з одним та із середовищем, з умовами існування. Екскурсія конкретизує програмний матеріал, що вивчається в класі, пов’язує школу з життям нашої країни, з життям природи, є основою краєзнавчої роботи класовода з учнями. Проведення екскурсій розвиває в учнів інтерес і навички до вивчення природи свого краю, спостережливість. Перебуваючи на свіжому повітрі, діти загартовуються фізично.

Екскурсії з природознавства повинні бути пов’язані з усім процесом навчання. Тому програма з природознавства визначає мінімум обов’язкових екскурсій, необхідних для вивчення кожної теми. Але вчитель може вносити зміни у тематику екскурсій, якщо вони забезпечують достатнє засвоєння матеріалу, що вивчається.

Екскурсії — це уроки в природі, сільському господарстві, музеї. Тому і ставлення до них має бути таким, як і до інших типів уроків.

Усі екскурсії, що проводяться в початковій школі, В. Горощенко та І.Степанов поділяють на три групи:

· екскурсії в природу;

· екскурсії на виробництво;

· екскурсії в музей, картинну галерею, на художню виставку [25].

Екскурсії в природу проводяться з метою спостереження об'єктів і явищ у природі та з'ясування їх взаємозв'язків із навколишнім середовищем.

На екскурсіях у природу легше на конкретному матеріалі спостерігати найпростіші закономірності в природі (взаємозв'язок різноманітних явищ природи залежно від сезонних змін, результати дії води в природі тощо).

Під час екскурсій на сільськогосподарське виробництво учитель має показати дітям, як людина, оволодіваючи наукою, перетворює тваринний і рослинний світ в інтересах суспільства. На таких екскурсіях в учнів розвивається інтерес до різних видів виробництва, що має профорієнтаційне значення.

Велику роль у вивченні природознавства відіграють екскурсії до музеїв, на виставки, під час яких учні знайомляться з різноманітністю форм рослинного і тваринного світу на Землі, працею людей, досягненнями господарства.

Деякі екскурсії проводяться на початку вивчення теми, і надалі вчитель під час предметних чи комбінованих уроків спирається на їх результат (вступні екскурсії).

Іноді екскурсії включаються у процес вивчення матеріалу теми (поточні), а інколи завершують тему — підсумкові або оглядові екскурсії (наприклад після закінчення певного сезону).

Кожній екскурсії повинна передувати серйозна підготовка робота з боку вчителя й учнів. Насамперед необхідно визначити тему і мету екскурсії, розробити зміст.

Визначивши тему і мету екскурсії, вчитель сам повинен спочатку здійснити екскурсію за накресленим маршрутом. Це потрібно для того, щоб він мав можливість уточнити зміст екскурсії, був упевнений, що знайде все потрібне та заплановане, міг би визначити тривалість кожного етапу уроку-екскурсії тощо. На основі цієї екскурсії учитель складає план уроку-екскурсії з дітьми, в якому встановлює послідовність її проведення. Класовод повинен заздалегідь підготувати необхідне обладнання (папки для збирання рослин, совочки і ножі для їх викопування, сачки для комах тощо). Учнів попереджають про майбутню екскурсію напередодні або на попередньому уроці. При цьому зазначається точне місце її проведення, маршрут; тривалість екскурсії; що учні повинні взяти із собою та як вдягтися.

Учитель повинен обов'язково провести бесіду з техніки безпеки, а також розбити учнів на групи для проведення самостійної роботи.

Структура уроку-екскурсії така:

1. Організація учнів до роботи.

2. Підсумок спостережень за змінами в природі.

3. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

4. Вивчення нового матеріалу.

5. Закріплення знань учнів.

6. Підсумок уроку.

7. Завдання додому.

Наприкінці екскурсії необхідно зробити підсумок: зазначити основні відомості, про які учні дізналися під час екскурсії, відмітити роботу кращих учнів, зробити зауваження щодо дисципліни.

Спостереження, які провели учні на екскурсії, зібрані об'єкти використовуються на наступних уроках.

Отже, під час екскурсії вчитель повинен сприяти формуванню в учнів природознавчих понять, які становлять основу знань про природу. На екскурсіях, як і на предметних уроках діти навчаються бачити за словом його конкретний зміст, у них збагачується мова і накопичуються конкретні знання про природу. У зв'язку з цим учитель повинен звернути увагу на розвиток зв'язного мовлення учнів, що тісно пов'язано з уроками мови.

Одним із різновидів уроків є узагальнюючий урок. Основна його мета — у процесі повторення матеріалу виділити найважливіше, закріпити й систематизувати знання учнів про предмети та явища неживої і живої природи, узагальнити вивчені факти, продовжити формувати та розвивати поняття, поглиблювати та впорядковувати набуті знання, а також перевірка рівня засвоєння учнями знань та їх оцінювання [8].

Значення узагальнюючих уроків полягає в тому, що на цих уроках:

- учні осмислюють і закріплюють знання, уміння і навички;

- учитель, використовуючи різноманітні прийоми, дидактичні ігри, вправи, перевіряє, як учні засвоїли матеріал;

- увесь матеріал приводиться в певну систему;

- розкриваються елементарні причинно-наслідкові зв'язки, що існують у природі.

Узагальнюючі уроки сприяють міцному, осмисленому узагальненню та закріпленню знань, розвитку пам'яті, мислення, мовлення учнів.

Узагальнюючий урок має таку структуру:

1. Організація класу до уроку.

2. Підсумки спостережень за змінами в природі.

3. Узагальнення і систематизація знань учнів.

4. Контроль навчальних досягнень учнів.

5. Підсумок уроку.

На узагальнюючих уроках потрібно мати всі навчальні посібники, що використовувались на попередніх уроках, матеріал яких узагальнюється, щоб учні не лише розповідали про предмети та явища, а й мали можливість показати їх. Під час підготовки до узагальнюючого уроку вчитель повинен ретельно продумати запитання: в них слід включити певний фактичний матеріал, передбачити порівняння, зіставлення, питання повинні допомогти учням встановити зв'язки між предметами та явищами.

Отже, щоб стимулювалась активна розумова діяльність молодших школярів (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення), методи і прийоми проведення узагальнюючих уроків повинні бути різноманітні. Крім того, обов’язково треба використати у зміст цих уроків елемент нового, щоб засвоєні учнями знання поглиблювались, збагачувались новими фактами, доказами, прикладами.

В початковій школі під час вивчення природознавства використовують також урок засвоєння нових знань. Мета цього уроку вивчення нового матеріалу, узагальнення запасу знань учнів, набутих на попередніх уроках, розкриття значення набутих знань у майбутній трудовій діяльності та їх оцінювання. Діяльність учнів на уроках засвоєння нових знань та формування вмінь і навичок спрямована на сприймання й усвідомлення навчального матеріалу, його осмислення, узагальнення й систематизацію. Цьому сприяє правильно організований навчальний процес. Учитель створює такі ситуації, щоб учні пригадували і закріплювали в пам’яті найважливіше з нового матеріалу.

Даний урок застосовується в тому випадку, коли починається вивчатись новий розділ, матеріал якого не пов’язаний із матеріалом попереднього розділу, або ж коли має розв’язуватись складне широке питання.

Структура уроку засвоєння нових знань така:

2. Організація учнів до роботи.

3. Підсумок спостережень за змінами в природі.

4. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

5. Вивчення нового матеріалу.

6. Закріплення знань учнів.

7. Підсумок уроку.

8. Завдання додому.

Сучасний ефективний урок — це урок добре підготовлений, розрахований відповідно до поставлених цілей та наявних можливостей. Результат уроку визначається не рівнем підготовки до нього вчителя, а майстерністю його діяльності на самому уроці. Чим ґрунтовніша підготовка, тим вільніший вчитель у вияві своєї майстерності на уроці.

Сутність підготовки вчителя до уроку полягає в тому, щоб, враховуючи наявні педагогічні умови, наперед передбачити й обрати оптимальні шляхи та засоби керування навчально-виховною діяльністю учнів, домогтися найвищих показників ефективності уроку в цих умовах.

Як зазначає О. Савченко [57], підготовка вчителя до уроку включає три органічно нерозривні стадії:

1) діагностику об’єктивних умов навчально-виховного процесу, аналіз факторів, що діятимуть на уроці.

2) прогнозування ефективності уроку та досягнень учнів,

3) складання програми керування навчально-виховною діяльністю учнів на уроці.

Варто пам’ятати про розвивальні можливості уроків природознавства. На кожному уроці необхідно, по-перше, навчити учнів визначати, розуміти, а потім самостійно ставити перед собою навчальне завдання. Оволодіння учінням здійснюється на основі виконання навчальних дій-порівняння, моделювання, аналізу, дії змінення. По-друге, навчити учнів використовувати раціональні дії: способи роботи, які забезпечують успішне засвоєння навчального матеріалу. Оволодіння навчальним матеріалом — це його вміле сприймання, усвідомлення, запам’ятовування і використання в практичній діяльності. Для організації сприймання знань необхідно пропонувати учням чіткі й конкретні завдання, спрямовувати їх на ті сторони, властивості, ознаки предмета, для сприймання є виконання учнями практичних завдань які потрібно побачити, виділити, запам’ятати. Особливо важливим для сприймання є виконання учнями практичних завдань і дій із предметом, який вивчається.

Усвідомлення знань завжди пов’язане з виконанням розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. Усвідомленню знань, виконанню учнями на уроці певних завдань сприяє робота з підручником.

Для оволодіння навчальним матеріалом потрібно його запам’ятати. Тому необхідно організувати роботу з учнями так, щоб вона була привабливою, подавалась у незвичній для учнів формі, викликала позитивні емоції й глибокі почуття. Щоб учні добре запам’ятали навчальний матеріал, необхідно ставити перед ними конкретні завдання. Організовувати повторення, здійснювати контроль вивченого. По-третє, необхідно формувати в учнів навчальні мотиви, пізнавальні інтересам, бажання вчитися. Вирішальним для формування позитивного ставлення до навчання є використання вчителем різних форм активізації процесу учіння, серед яких найбільш поширеними є:

- самостійна навчальна діяльність на уроці, тобто робота, що виконується поза безпосередньою участю вчителя, який лише визначає завдання уроку і керує його виконанням за допомогою запитань;

- поетапне керування учителем роботою учня.

На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, можна зробити висновок, що готуючись до будь-якого типу уроку природознавства, необхідно дотримуватись таких положень:

- Навчати дітей так, щоб вони розуміли, що, чому і як треба робити, і ніколи не виконували вказівок учителя механічно.

- Навчаючи, слід застосовувати усі види і форми пізнавальної діяльності, поєднувати аналіз із синтезом, індукцію з дедукцією, зіставлення з протиставленням.

- Те, що учням невідомо, слід логічно пов’язувати з вивченим. Де немає логічного зв’язку між засвоєним і засвоюваним, там немає усвідомленого навчання.

- Слід пам’ятати, що головне — не знання предмета, а особистість, яка формується. Навчити і виховувати потрібно так, щоб учень не був «додатком» до навчального предмета, а навпаки — суб’єктом його активного освоєння.

- Кожний урок повинен, перш за все, розв’язувати певне завдання.

- Готуючись до уроку вчитель має визначити основні етапи уроку, послідовність методів і прийомів навчання, характер завдань для учнів і способи керування навчально-пізнавальною діяльністю школярів.

- Учням на уроці треба чітко сформулювати тему, поставити навчальну мету, визначити конкретні завдання уроку. У поурочному плані, який відображає структуру уроку, обов’язково потрібно передбачити всі структурні елементи уроку, зокрема, зміст і послідовність різних педагогічних прийомів. На уроці необхідно раціонально використати кожну хвилину для здійснення навчального процесу.

- На уроках природознавства вчитель має забезпечити формування в учнів світогляду на основі осмислення зв’язків і взаємозалежностей, глибокого проникнення в сутність виучуваних явищ.

- Важливою вимогою до сучасного уроку є дотримання дидактичних принципів в їх взаємозв’язках та єдності.

- Необхідно на уроці здійснювати індивідуальний і диференційований підхід до учнів.

- Вчитель на уроках природознавства має запобігати перевантаженню дітей. Для цього потрібно уникати одноманітності в навчальній роботі — чергувати словесну інформацію із виконанням практичних завдань, вправ, проведенням дослідів, заповнення схем, таблиць тощо.

Якість уроку не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.

1.2 Характеристика позаурочної і позакласної роботи з природознавства в початковій школі

Основною формою організації навчання є урок. Проте на уроці вчитель не завжди може показати пристосування живих організмів до навколишнього середовища, продемонструвати взаємозв’язки і залежності, що існують у природі. Тому з уроками тісно пов’язані інші додаткові форми організації навчання природознавства, які застосовує вчитель. До них належать позаурочна робота і позакласна робота.

Позаурочна робота — форма організації учнів для виконання після уроків обов’язкових, пов’язаних з вивченням курсу природознавства, практичних робіт за індивідуальними і груповими завданнями вчителя. Вона спрямована на розв’язання завдань, передбачених програмою [6]. Організація позаурочних робіт викликана тім, що деякі спостереження за природою і її об’єктами, постановка з ними дослідів, не вкладаються у рамки навчального розкладу.

До позаурочної роботи відносяться: позаурочні заняття в кутку живої природи, на шкільній навчально-дослідній ділянці, географічному майданчику, домашні завдання, літні завдання з природознавства, проведення спостережень у природі.

Організація і керування даною роботою повинні здійснюватись учителем. Її результати повинні використовуватись учителем. За її виконання, як і за інші види навчальної діяльності, учні отримують оцінки.

Значну допомогу в організації та проведенні різноманітних видів позаурочної роботи може надати краєзнавчий куточок, в якому містяться відомості про природу рідного краю, корисні копалини, водні ресурси, рослинний світ, колекції, гербарії.

Значну увагу треба приділяти організації роботи молодших школярів на географічному майданчику. Виконуючи на ньому різноманітну роботу, діти набувають практичних умінь і навичок у роботі з найпростішими приладами, проводять щоденні спостереження у природі. Вони відмічають наявність та силу вітру, стан неба та інші явища природи. Дані, отримані учнями, фіксуються у класному календарі природи і в зошиті з природознавства та використовуються на узагальнюючих уроках для побудови температурної кривої, діаграми хмарності, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, що відбуваються в довкіллі. Велике значення, особливо для міських шкіл, де безпосереднє спілкування молодших школярів із природою дуже обмежене, має куточок живої природи. Правильна організація в ньому позакласної роботи дає можливість дітям не тільки закріпити набуті на уроці знання, а й розвивати пізнавальні інтереси, спостережливість, довільну увагу, дослідницький підхід у навчанні [65].

Важко переоцінити роботу молодших школярів у куточку живої природи. Вона виховує у дітей бережливе ставлення до рослин, гуманне ставлення до тварин, повагу до людей, формує естетичні смаки.

Завдяки роботі в живому куточку в дітей виникає справжній інтерес до природи, який зберігається протягом усього життя.

Важливе значення при вивченні природознавства відіграє робота на навчально-дослідній ділянці. Вона конче потрібна школі. Саме на ній учні молодших класів набувають уміння і навички вирощувати рослини, вчаться самостійно набувати знання в природі і закріплювати їх на практиці. Тут здійснюються перші кроки з трудового виховання, пробудження пізнавального інтересу і бережливого ставлення до природи, економного використання її дарів, розуміння прекрасного в ній.

Вже не раз зазначалося, що основою формування природничих уявлень і понять є безпосереднє сприймання учнями предметів і явищ природи. Для розуміння взаємозв’язків між неживою природою, рослинами, тваринами, між природою і працею людей важливо спрямовувати дітей на пошуки причин, які викликають зміни в природі. Це можливо лише за умови цілеспрямованого спостереження за такими змінами протягом усього року. Внаслідок регламенту роботи школи з системи цих спостережень випадає літній період, хоча програмою і передбачено завдання на літо-як одна з форм позаурочної самостійної роботи.

Під час літнього відпочинку діти зустрічаються з різними об’єктами природи, але їхні спостереження безсистемні, споглядальні. Здебільшого школярі не звертають уваги на характерні ознаки предметів, не помічають взаємозв’язків між ними і не вміють пояснити зміни, що відбуваються довкола. Тому виникає потреба підвищити ефективність організації літніх завдань. Для цього необхідно визначити зміст, форму, види контролю, а також з’ясувати способи використання результатів літніх завдань у подальшій роботі. Для спостережень слід відбирати насамперед об’єкти, що передбачені програмою з природознавства і трудового навчання, найхарактерніші для певної місцевості і які відповідають інтересам дітей [60].

Зібрані природні матеріали залишаються в класі, частину учитель використовує на уроках трудового навчання, а деякі — в гуртковій роботі для виготовлення роздаткового матеріалу та тощо.

Завдання з природознавства на літо є видом домашньої позаурочної роботи.

Види самостійної домашньої роботи учнів у початковій школі повинні бути найрізноманітнішими, де б переважали завдання продуктивного характеру. Такі самостійні роботи сприяють розвиткові мислення, дають навички проведення спостережень, зміцнюють знання і вміння, привчають до самостійного здобуття знань, розвивають творчі сили і здібності, виробляють уміння застосовувати знання на практиці.

Усі види позаурочних занять (у куточку живої природи, краєзнавчому куточку, на пришкільній навчально-дослідній ділянці, географічному майданчику, а також проведення спостережень у природі, виконання домашніх завдань та літніх спостережень) тісно пов'язані з уроками і спрямовані на виконання навчально-виховних завдань, передбачених програмою.

Отже, позаурочна робота має велике значення в навчальному процесі з природознавства. Вона сприяє розширенню знань, у набутих на уроках, їх конкретизації, формує вміння і навички практичного характеру, викликає інтерес до нового матеріалу, розвиває самостійне мислення молодших школярів.

Крім позаурочної роботи під час вивчення природознавства використовується і позакласна робота.

Обмаль часу, відведеного на вивчення природознавства, обмеженість безпосереднього наближення дитини до природи зумовлюють необхідність систематичної позакласної роботи в усіх класах початкової школи. Важливою умовою організації позакласної роботи є врахування психологічних особливостей дітей. Дітям 6-9 річного віку властива допитливість. Ці малі «чомучки» цікавляться всім: хочуть знати про небо і землю, сонце і зорі, воду і повітря, рослини і тварини, їх цікавить праця і стосунки між людьми у її процесі. Це період їх бурхливого розвитку.

Позакласна робота сприяє вирішенню основних завдань школи. Як зазначають В. Пакулова і В. Кузнєцова, головними її напрямами є:

— розширення й поглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення природознавства, формування у дітей бережливого ставлення до природи;

— виявлення найпростіших закономірностей;

— встановлення зв'язків і залежностей між окремими елементами та явищами природи;

— розширення уявлень дітей про єдність природи;

— забезпечення застосування знань на практиці (на навчально-дослідній ділянці, географічному майданчику, в куточку живої природи тощо) [54].

Позакласна робота сприяє розвитку мислення молодших школярів. Під час проведення позакласної роботи у дітей виховується повага до праці, в тому числі й до фізичної. В учнів, що беруть участь у позакласній роботі, виховується почуття відповідальності за доручену справу, дисциплінованість, діти привчаються виконувати роботу своєчасно. У позакласній роботі відкриваються широкі можливості для виявлення ініціативи, творчості, в учнів розвивається любов до рідної природи. Позакласна робота пов'язана з перебуванням на свіжому повітрі, зміцнює дітей фізично, загартовує їх організм, включає в себе ряд заходів з охорони природи.

Найголовнішою умовою організації позакласної роботи є керівна роль учителя. Завдання вчителя полягає в тому, щоб формувати в дітей стійкий інтерес до природи, захоплення різноманітними дослідженнями. Щоб зацікавити молодших школярів, учитель має досконало знати природу рідного краю і бути готовим відповісти на будь-яке запитання дитини. Разом з тим він повинен багато чого вміти: спостерігати, аналізувати результати спостережень і використовувати їх у своїй навчальній роботі; проводити найпростіші польові дослідження, складати гербарій рослин, виготовляти колекції корисних копалин, гірських порід, ґрунтів, комах; проводити досліди з рослинами, тваринами, правильно планувати й обробляти пришкільну ділянку, організовувати догляд за тваринами.

За своїм змістом, формами організації та методами проведення позакласна робота з природознавства різноманітна. Вчені-методисти (Т. Байбара, В. Горощенко, І. Степанов, Л. Нарочна та інші) виділяють такі види позакласної роботи: індивідуальна, групова, масова.

На думку О. Біди, особливостями позакласної роботи є: