Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, викладено провідні концептуальні положення, сформульовано гіпотезу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, відображено апробацію і впровадження здобутих результатів.

У першому розділі " Теоретико-методологічні засади взаємозв'язків мистецтв: пошуки педагогічної концепції" проаналізовано базові поняття проблеми, видовий поділ мистецтв, розглянуто філософські і культурологічні концепції їхніх взаємо­зв'язків.

Теоретичний аналіз мистецтва з погляду взаємозв'язків вимагає виявлення його методологічних основ, прояснення схем, у межах яких він " працює", допомагає чіткіше визначити його переваги і недоліки, всебічно продемонструвати його наукову актуальність.

Для розуміння взаємодії і взаємо­зв'язків видів мистецтва необхідно знати якісну визначеність кожного із них. За час існування художньої творчості історично складалася система мистецтв, проте вона не статична: з розвитком суспільства з'явилися нові види образотворчості (художня фотографія, кіномистецтво, телебачення - самостійні й у художньому відношенні рівновеликі літературі, музиці, живопису, графіці, скульптурі, архітектурі, театру). Класифікація їх можлива й потрібна для нашого дослідження. З цією метою проаналізовано різні типи відношень між мистецтвами, виражені схемами: своєрідність осягнення художньої моделі світу, форми буття художнього образу (просторові, часові, просторово-часові) і сприймання мистецтва (одні образотворчості сприймаються зором, інші - слухом, а ще інші - і зором, і слухом одночасно).

Прості види мистецтва не універсальні за своїми можливостями. Кожному з них доступне відображення однієї сторони художньої картини світу, а інші сторони недосяжні. Художня картина світу не створюється одним видом мистецтва, а викристалізовується на основі всіх мистецтв. Кожна образо­творчість створює свою модель.

В історії художньої творчості філософами, естетиками, культурологами Ю.Борєвим, В.Вансловим, А.Зісь, В.Кожиновим, М.Котовською, Б.Мейлахом, Г.Степановим та іншими вирізнено два зустрічні процеси: перший - від початкового синкретизму - до самостійного існування окремих видів образо­творчості і другий - від окремих мистецтв - до їхнього синтезу.

Учені відзначають існування двох тенденцій, які проявляються в системі мистецтв: перша полягає у тяжінні до синтезу, а друга - до збереження суверенності кожної образотворчості. Вони наголошують, що залежно від того, яка із двох названих тенденцій у певні періоди розвитку суспільства переважала в творчій практиці, і в теорії питання, вектор досліджень коливався то в один, то в інший бік (або головна увага зосереджувалася на обґрунтуванні закономірностей розмежування різних видів образотворчості, або ж на виявленні притаманної мистецтву синтетичної специфіки).

У другому розділі " Специфіка художнього сприймання різних видів мистецтв" досліджено концептуальне розв'язання цієї проблеми (філософсько-естетичні і психологічні аспекти), розглянуто особистість реципієнта у процесі перцепції художнього тексту, слухових і синтетичних мистецтв. Проаналізовано психологічні механізми перцепції, особлива увага зверталася на структуру художнього сприймання, розглянуто фази перцепції (передкомунікативну, комунікативну, посткомунікативну), вивчено особливості структури різних текстів образотворчості.

Протягом тривалого часу вчені вели спостереження над людським сприйманням взагалі і художнім зокрема, знаходили загальні його закономірності. Сприймання мистецтва - це засвоєння художніх цінностей, створених людством; науково й методологічно обґрунтована частина філософії культури й освіти. У сучасних умовах проблема художньої перцепції набула нової гостроти, стала об'ємною й складною, актуалізувалися пошуки нових її роз­в'язань.

Проаналізувавши праці, спеціально присвячені питанню художньої перцепції мистецтва, а також роботи, в яких сприймання розглядається в складі систематичного викладу проблем естетики, визначили основні чинники художніх процесів, які проявляються у нерозривній взаємозумовленій єдності:

1) доба з усім її детермінізмом і культурно-історичними передумовами;

2) твір мистецтва, його внутрішня структура, засоби і прийоми буття художнього об'єкта;

3) автор (або процес), який створює предмет сприймання;

4) суб'єкт, який сприймає його, - читач, глядач, слухач.

Розглядаючи людську культуру, дослідники помітили, що вона у певну епоху в усіх своїх мистецьких виявах має спільні ознаки й розвивається як єдиний живий організм. Кожна доба має свої художні системи, а різні художні системи в мистецтві, кожна по-своєму, емпірично або відповідно до продуманої програми використовують закони художнього сприймання. Оціночна діяльність під час перцепції різних художніх систем „дозується" більшою або меншою мірою за допомогою твору. Для адекватного сприйняття художніх моделей світу, які належать до інших національно-етнічних культур або минулих епох, потрібна спеціальна підготовка чи коментарі (консультації) мистецтво­знавців.

Твір мистецтва - це особливий, замкнутий у собі світ, гармонійний і закінчений, але одночасно і відкритий для діалогу з читачем, глядачем, слухачем.

Структура будь-якого мистецького твору (літературного, живописного, графічного, музичного, театрального тощо) має декілька взаємопов'язаних й ієрархічно впорядкованих планів. У різних видах мистецтва ця „багатоступеневість" проявляється неоднаково, а вчені навіть для одного виду мистецтва пропонують різні структурні схеми. Проте, на нашу думку, можна виділити три шари, властиві кожному твору будь-якої образотворчості:

1) шар матеріального утворення або об'єкта безпосередньо чуттєвого сприймання;

2) шар предметно виставлений - шар образного відтворення (реконструкції);

3) шар предметно не поданий, латентний (прихований) - шар художнього значення.

Кожне мистецтво виробило свою систему знаків, якими воно користується. Знак є носієм кодованої художньої інформації й може виконувати свої функції за умови його дешифрування.

Третій чинник (автор) цікавив нас лише як вихідна ланка сприймання образотворчості, початковий пункт мистецької комунікації. Перцепція вирішує долю твору мистецтва уже на ранніх етапах його росту і формування, бо кожний письменник, композитор, режисер - перший читач, слухач, глядач. Мистецтво лише під час сприймання здатне виконувати свої естетичні функції, тому в самій специфіці художньої структури твору фактор перцепції виявляється первісно встановленим. Своєрідність побудови художнього об'єкта завжди зумовлена характером сприймання самого автора. Той, який народжує мистецький твір, і той, який його сприймає в реальному акті творчості (перцепції), злиті воєдино. У справжній художній одиниці завжди залишається місце для об'ємності і перспективи сприйняття. Художній об'єкт - відкрита побудова, зумовлена особливостями сприймання реципієнта.

Останньому чиннику сутності естетичного - специфіці сприймання творів мистецтва - надаємо найбільшого значення, оскільки реципієнтам - читачам, слухачам, глядачам - належить право кінцевого присуду. Закони естетичної перцепції завжди виявляються справедливішими, аніж судження професійної критики. Зв'язок між суб'єктом і об'єктом сприймання (реципієнт - художній твір) - це керований зв'язок, вихідною точкою якого є об'єкт сприймання (цей зв'язок складний, бо він ще й зворотній). Сприймання мистецької одиниці - глибоко індивідуальний творчий процес, у якому вирішальне значення мають особистість, рівень її культури, розвиток творчих здібностей, особливості потреб, характер її ціннісних орієнтацій. Художня перцепція має суб'єк­тивний характер, оскільки реципієнт підходить до твору із власними критеріями й смаками, досвідом, психологічною зосередженістю, філософськими і мистецькими концепціями.

Проте є й об'єктивні закономірності художнього сприймання:

1. Твір відображає буття, подає певну модель світу. Постійне співвідношення різних видів мистецтв із дійсністю, з досвідом наших попередніх вражень обмежує можливості суб'єктивного характеру перцепції.

2. Художня перцепція пов'язана з конкретним твором і залежить від нього: вся багатоманітність оцінок та інтерпретацій зумовлена численними семантичними відтінками, закладеними в об'єкті. У мистецький твір уведено об'єктивний зміст і потенціал сприймання, тобто художня одиниця здатна спрямовувати нашу перцепцію.

3. Об'єктивність художнього сприймання зумовлена й тим, що для всіх митців загальними є форми художнього мислення, які склалися історично.

Останніми роками (1990-2005 рр.) модифікувався науковий контекст проблеми перцепції. Уявлення про пасивність сприймання змінюється думками про його активну творчу природу, про виявлення особистісного смислу художнього твору, про принципову багатозначність його інтерпретацій.

Адекватне сприймання - це явище, яке історично розвивається, і в сучасних умовах воно характеризується новими властивостями - посиленням діалогічності, поліфонічності, стереоскопічним баченням твору в світлі цілого (культури) і частини (царин культури). Установлення „об'єктивно істинного", „абсолютно адекватного", „еталонного" сприймання неможливе, тому що означало б втрату мистецтва.

Необхідність диференційованого вивчення реципієнтів призвела до створення типологій глядачів, читачів, слухачів, підґрунтям яких виступили ті шари змісту, які відкриваються у творі для тих або інших груп реципієнтів.

У третьому розділі " Дидактичні основи взаємозв'язків мистецтв" проаналізовано зміст сучасної шкільної освіти, подано різні педагогічні підходи до теоретичного обґрунтування необхідності використання суміжних мистецтв на уроках літератури; розроблено теоретичні основи і концептуальні засади взаємозв'язків мистецтв у процесі вивчення української літератури.

Для наукового обґрунтування змісту, форм, методів і прийомів вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв у старших класах проведено масовий констатувальний зріз у школах різних регіонів України. Його перший етап включав анкетування словесників. Визначалося, як у їхній практичній діяльності реалізуються ідеї культурологічного підходу до викладання літератури через залучення суміжних мистецтв. Всього було опитано 1022 респонденти. Учителі відповідали на запитання:

1. Чи використовуєте Ви твори суміжних мистецтв у процесі вивчення української літератури в старших класах?

2. Назвіть твори суміжних мистецтв, які Ви найчастіше використовуєте на уроках літератури в старших класах.

3. Яким видам мистецтва Ви віддаєте перевагу (образотворчому, музичному, театральному чи кіномистецтву)?

4. Які методи і методичні прийоми вибираєте під час вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв?

5. Назвіть труднощі, з якими Ви зустрічаєтеся в процесі вивчення укра­їнської літератури у взаємозв'язках із іншими видами мистецтв.

Відповіді засвідчують, що із 1022 анкетованих словесників 1007 залучають на уроки української літератури твори різних видів мистецтв (98, 5 %).

Керівники райво, райметодкабінетів, шкіл, методоб'єднань стверджують, що останнім часом у зв'язку з реформуванням освіти вчителі значно посилили свою увагу до використання на уроках української літератури різних видів мистецтв: графіки, живопису, скульптури, фотографії, музики. Зараз можна бачити заняття, де предметом більш чи менш детального розгляду стає твір суміжного мистецтва. Посилення ролі культурологічного, мистецького напряму сприяє тому, що в старшокласників з'являються по­ліваріантні відповіді, виробляються естетичні смаки й уподобання, створюються також педагогічні умови для всебічного розвитку творчого потенціалу учнів.

Відповіді на друге і третє запитання ще раз переконали, що словесники у процесі вивчення літератури найчастіше використовують такі суміжні мистецтва, як образотворче і музичне.

Найважчим для вчителів української літератури виявилося четверте запитання. Загальновідомо, що від вдало обраних методів і прийомів залежить характер уроку, його педагогічна результативність. Вони спрямовують розвиток учнів, забезпечують набуття знань, формування світогляду. Для кожної педагогічної ситуації конкретний вибір методів і прийомів має бути усвідомленим, нестандартним. Щоб назвати методи і методичні прийоми, використовувані під час вивчення укра­їнської літератури у взаємозв'язках із суміжними видами мистецтв, учителям необхідно було керуватися такими критеріями:

1. Закономірностями і принципами навчання мистецтва (одночасне опрацювання кількох мистецтв має свої принципи).

2. Метою і завданнями навчання взагалі і вивченням літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв зокрема.

3. Змістом, методами, прийомами предмета і конкретних тем, де яскраво проявляються методи і прийоми паралельного вивчення суміжних мистецтв.

4. Навчальними можливостями школярів:

а) віковими (фізичними, психічними); б) особливостями учнівського колективу.

5. Своїми можливостями: досвідом, знаннями специфіки вивчення літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв, яка потребує певного поєднання методів, рівнем теоретичної і практичної підготовки, здібностями в застосуванні методів і прийомів, пов'язаних із різними видами художньої культури, вміннями вибирати оптимальний варіант.

6. Специфікою зовнішніх умов (заняття проходить у класі, в музеї, в театрі, у філармонії тощо).

Перераховані методи і методичні прийоми в переважній більшості анкет одноманітні: бесіда, лекція, усне малювання, відгук на твір, розповідь, записи фольклорних зразків. Такий ряд у різній послідовності траплявся у відповідях учителів і показував типові помилки застосування методів і методичних прийомів у шкільній практиці. Це, як ми уже відзначали, випадковість і необґрунтованість вибору методів і методичних прийомів відповідно до конкретних навчальних, розвивальних і виховних завдань та змісту того, що вивчається. Відчувається недостатнє усвідомлення деякими вчителями змісту кожного методу ви­вчення літератури як окремої категорії. Спостерігається нерозуміння всієї системи методів, що забезпечує реалізацію специфіки предмета. Із множинності словесних, наочних, практичних, проблемно-пошукових і репродуктивних, логічних, методів самостійної роботи, стимулювання й мотивації навчальної діяльності, методів контролю й самоконтролю в навчанні вчителі вихоплювали лише деякі з цих груп, показуючи свою схильність до універсалізації окремих методів і методичних прийомів ви­вчення літератури і недооцінки інших. Продемонстровано і недостатню увагу до практичного оволодіння технологією того чи іншого методу і методичного прийому. Значна кількість словесників, послуговуючись пояснювально-ілюстративним типом навчання в старших класах, зводить використання творів різних мистецтв до ілюстрування, що є небезпечною тенденцією. Тільки в талановитих учителів, які впроваджують творчий тип засвоєння знань, суміжні образо­творчості виступають як об'єкт логічних операцій, засіб пошуку інформації й культурологічного індивідуального (суб'єк­тивного) досвіду старшокласника, а не тільки як допомога почуттєвого сприймання.

Відповідаючи на п'яте запитання, словесники назвали труднощі, з якими вони зустрічаються в процесі вивчення літератури у взаємозв'язках з су­міжними видами мистецтв: бідна матеріально-технічна база школи (відсутність технічних засобів навчання, репродукцій картин художників, фонохрестоматій з літератури, відеокасет, записів потрібних музичних творів); відсутність у сільських школах умов для культурного збагачення вчителя й учнів (немає не тільки потрібної літератури з естетики, мистецтв, а й текстів творів, які вивчаються за програмою); відсутність фахівців з музики й образотворчого мистецтва; погане методичне забезпечення словесників.

У констатувальному експерименті (перший етап) брали участь понад 1200 учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, яким були запропоновані різні запитання й завдання для контрольних робіт.

Констатувальний зріз допоміг визначити критерії сформованості в старшокласників таких умінь: 1. Уміння аналізувати мистецький твір. Показники: володіння системою літературно-теоретичних знань, понять, термі­нів; володіння обсягом категорій змісту й форми, що допомагають розуміти текст як складний багатокомпонентний об'єкт (складники змісту й складники форми); розуміння сутності інтерпретації, здатність сприймати множинність тексту; адекватне сприймання художнього твору.

2. Уміння знаходити спільне і відмінне при зіставленні різних видів мистецтв (теми, мотиви, сюжети, образи). Показники: розуміння культури як унікального тексту, який містить у собі вербальні й невербальні системи; розуміння специфіки різних видів образотворчості; опанування мовами різних мистецтв; уміння використовувати знання суміжних мистецтв; розуміння себе в контексті художньої культури; розуміння цілісно-художньої картини світу, яка інтегрує чуттєвообразні, метафоричні елементи розвитку мислення в єдину систему поглядів і уявлень про навколишню дійсність.

3. Уміння застосовувати набуті знання у творчій діяльності. Показники: усвідомлення естетичного вияву екзистенції людини в світі; усвідомлення діалогічної природи мистецтва; реалізація своїх творчих потенцій у різних видах мистецтва.

Відповідно до цих критеріїв визначено три рівні сформованості умінь учнів аналізувати літературний твір у взаємозв’язках із іншими мистецтвами. Перший характеризується недостатньою цілісністю, повнотою й адекватністю; другий - цілісністю, недостатньою повнотою й адекватністю; третій - цілісністю, повнотою, адекватністю.

Цілісність - охоплення старшокласниками структурних вимірів у художньо­му творі: зміст, внутрішня форма (художній образ) і зовнішня форма (засоби зображення і вираження), розуміння образу автора у кожній мистецькій одиниці. Повнота - відсутність суттєвих прогалин у їхніх знаннях і уміннях. Адекватність - осягнення інтелектуальним і художнім мисленням, емоційними зусиллями, співпереживанням і співтворчістю зображену митцем модель світу.

Подаємо результати відповідей старшокласників на контрольні роботи за рівнями:

Таблиця 1

Таблиця відповідей старшокласників