Правду Церкви в її історичній реальності представляють Святі Тайни.

Грецький богослов Микола Кавасила наголошує, що Церква “є ознаменована Св. Тайнами”. Ними Церква живе у своїй справжній та повній реальності.

Св. Тайни мають есхатологічний характер, який визначає Церкву. Вони є “іконами реальності”, “іконами правди останніх речей”, тобто представляють ідентичність справжніх та реальних буттів в їх історичній та видимій формі, адаптованій до теперішнього часу.

Проведемо аналогію з іконою. Коли майбутнє представляється засобами, взятими з теперішнього, тоді маємо ікону. Однак повна правда ікони об’явиться лише в її остаточному завершенні. Так, правда Св. Тайн не знаходиться в змінній історичній реальності, але в кінцевому стані Божого Царства.

Отож, Святі Тайни є історичним представленням есхатологічної божественної реальності. Вона прийде у своїй повноті, досягне своєї краси та завершеності лише тоді, коли настане кінець часу. Але її можемо досвідчувати вже тепер, беручи участь у літургійному житті Церкви [62].

Таким чином, щоб пізнати тайни Божого Царства в біблійному розумінні, не вистачає інтелектуально-спекулятивного дослідження Церкви як об’єкту пізнання, але передусім необхідно досвідчити її як суб’єкт у її персональному вимірі – “невісти”. Лише ставшись нею та живучи нею, ми можемо знати, чим є Церква.

У глибини цього таїнства ми можемо проникнути та органічно з ним з’єднатись саме через Святі Тайни. І справді, стверджує М. Кавасила, Боже спасіння залишилось би недосяжною та далекою для нас подією, якщо б кожна людина особисто не могла б радіти цим спасінням, яке Господь здобув для всіх раз і назавжди. Через Святі Тайни здійснюється “привласнення” плоду перемоги, який для нас здобув Христос. Об’єктивне спасіння, яке реально присутнє у Христі – Церкві, стається моїм спасінням [63].

Через Святі Тайни, які є „привілейованими інструментами”, нам дається освячуюча благодать. Вона здійснює сопричастя з Христом [64] і є нічим іншим, як наше нове життя в Господі [65]. Благодать, яка дається через Святі Тайни, є благодаттю нашого органічного втілення в Христа.

Більш конкретно привласнення цієї божественної реальності здійснюється через ефективні символи. Важливо зауважити, що символ не лише вказує на щось, але передусім вміщує в собі символізуючу реальність у повному обсязі літургійної відправи [66]. На цьому особливо зосереджує свою увагу Кирило Єрусалимський [67]. Він вчить, що в образі, яким є “імітація”, справді приходить спасіння. Представляючи символами справжню смерть, яку задля нашого життя переніс Христос, він в дійсності нас відновлює, перетворює та робить учасниками свого життя [68]. Отже, силою Святих Тайн, демонструючи його погребення [69], звіщаючи його смерть [70], ми перероджуємось, переформовуємось та чудодійно, в божественний спосіб, приєднуємось до Спасителя. Як каже Павло: „У ньому бо живемо, рухаємось й існуємо (...), бо ми з його роду” (Ді 17, 28).

Отже, через Святі Тайни для людини стається можливим пізнавати (в розумінні: з’єднатись з...) та звершувати (тобто вільно брати участь) справжню праведність, живучи у Христі - Церкві. Через Святі Тайни, підкреслює М. Кавасила, ми з’єднуємося з тим, який задля нас воплотився, обожествив плоть, помер та воскрес.

Таким чином, Святі Тайни передають нам “життя” Христа, і цим самим ми стаємось з ним єдиним цілим - Церквою [71].