Через символи Христос нас робить учасниками свого життя

Щоб увійти у життя в Христі, як вже ми сказали, служать Святі Тайни. Вони є „привілейованими інструментами”, через які нам дається освячуюча благодать, що здійснює сопричастя з Христом [49]. Більш конкретніше це здійснюється через символи. Іншими словами, представляючи символами справжню смерть, яку задля нашого життя переніс Христос, він в дійсності нас відновляє, перетворює та робить учасниками свого життя [50]. Отже, силою Святих Тайн, демонструючи його погребення [51], звіщаючи його смерть [52] ми перероджуємось, переформовуємось та чудодійно, в божественний спосіб, приєднуємось до Спасителя. Бо як каже Павло: „У ньому бо живемо, рухаємось й існуємо (...), бо з його роду” [53]

Символ не є лише щось, що лише символізує, чи виключно вказує на щось, але передусім, в дійсності, вміщує в собі символізуючу реальність в повному розсязі літургійної відправи [54]. На цьому особливо зосереджує свою увагу Кирило Єрусалимський [55]. Він вчить, що в образі, яким є " імітація", справді приходить спасіння.

Сучасне сакраментальне богослов’я дивиться на символ та пояснює його у антропологічному контексті [56]. Адже дякуючи людській структурі, тобто тіла та духа, людина себе виражає у людський тілесний спосіб: через усмішку - виражаючи радість; через плач - душевний смуток, і т. д. Іншими словами, через артистичну активність її ідеї та її образи стають реальністю. У тілесних жестах здійснюється спілкування між людьми: у тому, що людина йде назустріч одна одній, у подаванні руки, в обіймах та поцілунках, а також через дарування подарунку та ін. об'являється взаємна любов. В таких символах любов та інші реальності не лише символізують, але передусім реалізуються, не лише розпізнаються, але також досвідчуються.

Однак, для того, щоб чітко та суттєво розуміти символ Святих Тайн, необхідно розрізнити символ реальний та символ репрезентативний, або іншими словами, бачити різницю між символом реалізуючим та символом просто інформуючим.

Не рідко в літургії символ зводиться до символізму, тобто символ помилково ототожнюють із зображенням. Наприклад, коли творимо певний літургійний символ і вважаємо, що ним ми зображаємо певну подію з минулого. Таке розуміння символу, як зауажує О. Шмеман: «не тільки не відповідає основному задумові християн­ського богослужіння, але й спотворює його, будучи однією з причин його сучасного занепаду».

Також Олександр Шмеман перш за все підкреслює реальність, яка є тісно зв'язана із символом. Він представляє Тайни як об'явлення справжньої суті (есенції) створіння, яке завжди залишається божественним світом, що чекає на спасіння, зцілення і преображення в нову землю і в нове небо. Таїнство є об'явленням таємничості самого створіння, тому що світ був створений та даний людині, щоб перемінювати природне життя у сопричастя та участь у божественному житті.

Л. Ладарія, роздумуючи над біблійно-богословським змістом створіння, зауважує, що існує дві передумови, які характеризують сутність самого створіння – зовнішня та внутрішня. Сутність внутрішньої передумови створіння полягає в укладенні союзу між Богом та створінням. Для її реалізації Бог творить створіння на початку, наділяючи його потенційною спроможністю служити людині для здійснення вічної угоди спасіння, якою здійснюється вічний план Небесного Отця зробити людину, разом з її тілом (створінням) активним учасником божого життя – це визначає зміст зовнішньої передумови. Отож, створіння втрачає будь-який зміст, якщо ми не сприймаємо його у функціонуванні до звершення союзу. Усе існуюче створіння набуває свого довершення та сенсу у Союзі. Тому створіння, все, що нас оточує, не є автономне та залишене, але безперервно підпорядковане владі і веденню Божого Духа. Створіння є космос.

Шмеман наголошує, що ціле створіння є вже покликане та призначене від самого початку служити божественній спасительній економії. Тому, коли приходить Спаситель – Христос, усе, що існує, зосереджує свою увагу до нього. Ось чому було так важливо для Миколи Кавасили в першу чергу таким багатим та образним способом показати діяльність Бога, яка здійснюється у Святих Тайнах [57]. Не людина є перша, яка прямує та виходить до Бога, але навпаки, це Бог перший, наближаючись, сходить до нас та вдихає в нас божественне життя і для цього не підносить нас на небо [58], але небо схиляє до нас [59]. Отже, символ не означає, але " є" самою реальністю, яка представляється у символізуючий спосіб.