Спорудження собору

Сьогодні помандруємо до одного з найвеличніших храмів світу – собору св. Петра. Цей храм справді вражає своєю красою, розмірами та архітектурою. Адже над його створенням працювали найвидатніші італійські архітектори та митці – Браманте, Рафаель, Перуцці, Мікеланджело.

Історія цього будинку нерозривно пов’язана з історією становлення християнства в цілому. У часи Нерона на території, де зараз знаходиться цей храм, розташовувався цирк, на арені якого зраджували смерті всіх шанувальників і проповідників християнства. Згідно з легендою, в 67 році нашої ери тут же мав бути страчений апостол Петро. Нерон наполіг на тому, щоб його страта була відмінною від страти Ісуса і мученика розіп’яли головою донизу. Учні Петра темної ночі зняли його тіло і поховали в прилеглому гроті. Через майже 300 років на місці поховання Петра була побудована базиліка, і лише в XV столітті було розпочато будівництво Собору Святого Петра.

Собор Святого Петра (італ. Basilica di San Pietro, лат. Basilica Sancti Petri; також — Базиліка Святого Петра) — католицький храм, найбільша споруда Ватикану та найбільша християнська церква у світі. Собор також входить у десятку найвищих церков світу, є однією із чотирьох патріарших базилік Рима та церемоніальним центром Римської католицької Церкви. Баня собору є одним із символів Рима.

Будівництво цього собору тривало 120 років — перший камінь було закладено 18 квітня 1506 року за Юлія II, а посвячення здійснив папа Урбан XIII у 1626р. Таким чином, спорудження собору, розпочате Юлієм II, тривало за правління ще дев'ятнадцяти пап римських.

Першу базиліку було споруджено за правління імператора Констянтина Великого на місці садів цирку Нерона, де розп'яли та поховали апостола Петра.

Будівництво храму тривало з 324р. по 349 р. Невдовзі тут почали проходити папські коронації, які до того відбувалися у Латеранський базилік. Саме у цьому соборі, 25 грудня 800 року, папа Лев III коронував Карла Великого на імператора Священної Римської імперії.

Спорудження собору

Початком будівництва нового собору було знесення древніх мармурових колон Старого собору Святого Петра, це виконав Донате Браманте. Він керував будівництвом собору до своєї смерті у 1514році. Останній рік та частину 1515 року (сумарно орієнтовно 18 місяців) Джуліяно да Санґало теж працював над спорудженням храму, але головним архітектором після Браманте став Рафаель. Також до роботи долучився Джованні Джокондо, який помер 1515 року, та Антоніо да Сангалло, учень Браманте. Рафаель, якого рекомендував Браманте ще за життя, очоливши будівництво, повернувся до традиційної форми латинського хреста з подовженою четвертою стороною.

Після смерті Рафаеля (1520), головним архітектором собору став Бальдазаре Перуцці, який обрав центричну споруду, а з 1539 — Антоніо да Сангалло, який вибрав базилікальну форму. Сангалло керував роботами до своєї смерті у 1546 році.

1 січня 1547 р. папа Павло III призначив головним архітектором Мікеланджело Буонарроті. За свідченнями Вазарі, Мікеланджело погодився на цю роботу «з великою нехіттю і проти волі». Як зазначив Вільям Воллес, це призначення було «сумнівною честю», адже йому дісталося у спадок не тільки довготривале будівництво, розпочате геніальним архітектором, але поганим інженером Браманте, а й прораби та робітники, лояльні до Сангалло, й скептичні до Мікеланджело та його ідей. Над спорудженням собору він працював останні 17 років свого життя.

Мікеланджело повернувся до ідеї центрально-купольної споруди, його проект передбачав створення багатоколонного вхідного портика зі східного боку (в найдавніших базиліках Риму, як й у античних храмах, вхід перебував зі східного, а не із західного боку). Усі тримальні конструкції Мікеланджело зробив масивнішими і виділив головний простір. Він звів барабан центральної бані, але саму баню добудовував уже після його смерті Джакомо делла Порта, який додав більш витягнуті обриси. З чотирьох малих бань, передбачених проектом Мікеланджело, архітектор Джакомо да Віньола звів тільки дві. Найбільшою мірою архітектурні форми у тому вигляді, як задумав Мікеланджело, збереглися із вівтарного, західного боку.Герхард Штраус писав, що «архітектор Мікеланджело (…) побудував собор християнства як маніфест сильного індивідуума». Поверненням до початкової ідеї Браманте щодо центричної споруди, він перекреслив майже 40 років попередніх будівельних робіт і зміг окреслити загальний напрям робіт з будівництва собору на майбутнє.

Після смерті Мікеланджело архітектором собору стали Пірро Ліґоріо та Джакомо да Віньола. З 1573 року будівництвом керували Джакомо делла Порта та Доменіко Фонтана. З 1603 — Карло Мадерно, а з 1629 — Лоренцо Берніні.

Будування фасаду почалось на початку XVII ст., за вказівкою Павла V, архітектор Карло Мадерно подовжив східну гілку хреста — прибудував до центричного будинку тринефну базилікальну частину, повернувшись до форми латинського хреста, та звів фасад. Баня виявилася прихованою фасадом, втратила домінуюче значення тому сприймається лише з віддаля, з Віа делла Кончіліаціоне. Висота фасаду — 45 м, ширина — 115 м. Аттик фасаду вінчають величезні, заввишки 5, 65 м, статуї Христа, Івана Хрестителя й одинадцяти апостолів, крім апостола Петра, статуя якого знаходиться зліва від сходів.

Особливостями собору є:

· Вівтар собору Святого Петра звернений на захід, а не на схід, як традиційно для більшості християнських храмів.

· Витрати на будівництво виявилися такі великі, що для їх покриття папі Леву X довелося за велику суму передати право поширювати індульгенції Альбехту Брандербузькому. Зловживання індульгенціями у німецьких землях викликали протест Лютера, Реформацію і подальший розкол Європи.

· При соборі працювала власна мозаїчна майстерня

· Базиліка Нотр-дам-де-ла-пе була споруджена за зразком собору Святого Петра.

· 2007 року в архівах Ватикану було знайдено замальовку Мікеланджело, зроблену ним незадовго до смерті. Це було зображення деталі однієї із колон, які формують барабан бані собору

Шатро базиліки Святого Петра є найбільшою консольною цегляною надбудовою у світі і має два склепіння. Це архітектурне рішення має важливе підґрунтя — висока, трохи витягнена баня виглядає краще зовні, але всередині краще сприймається кругліше шатро. На оглядову площадку над банею перед ліхтарем можна вийти по 510 сходинах, чи піднятися ліфтом і пройти 320 сходин між склепіннями шатра. Прохід між двома стінами склепіння є непростим, однак з нього добре видно всю складність його конструкції.

Діаметр маківки становить 42, 34 м (що на 86 см менше ніж у Пантеону, а висота — 43, 2 м (тобто на 20 см більше ніж висота Пантеону). Шатро утримується чотирма п'ятикутними колонами, довжина діагоналі між якими — 24 метри. Висота надбудованого над маківкою ліхтаря — 17 метрів. Таким чином загальна висота бані до вершини хреста на ньому становить 136, 6 м.

Розрахункова вага склепіння — 14 тисяч тонн, але його конструкція робить його візуально легким, і тому здається, що баня «ширяє над рештою велетенської будівлі».

Внутрішня висота шатра становить 119 м, внутрішній діаметр — 42 м. Усередині бані двометровими буквами написана цитата із Євангелія від Матвія:

Джакомо дела Парта та Доменіко Фонтана завершили будівництво склепіння у 1590 році, за правління папи Сикста V.

В соборі Святого Петра є ще така особливість, як набір із шести дзвонів висить у верхньому вікні під годинником зліва. Останній дзвін було вилито у 1999 році з нагоди ювілейного року 2000. Зараз він висить на території Ватиканських садів.

З портика до собору ведуть п'ять воріт. На центральних бронзових воротах зображені Ісус, Діва Марія та святі апостоли Петро та Павло. Ці ворота — шедевр ювелірного мистецтва, виконав Антоніо Філарете. На паперті собору, поверх головних дверей — відома мозаїка Корабель апостолів, виконана за ескізом Джотто. Мозаїка Новічелла (з італійської – човен), що зображала Христа та човен з апостолами, загинула на початку XVI сторіччя під час знесення старого собору.

Праворуч від центральних дверей розташовані Ворота Таїнств, створені скульптором Венанцо Крочетті у 1966 році. Таїнства зображені у такій послідовності: на лівій панелі — хрещення, миропомазання, сповідь, на правій — євхаристія, вінчання, хіротонія та єлеопомазання. Останні двері справа — Святі двері, роботи Віко Консорті, які відкриваються самим Папою кожні 25 років, у ювілейний рік.

Ворота зліва — Ворота добра і зла — робота італійського скульптора Лучано Мінгуцці (між 1970 —1977 рр.). Рельєфи крайніх воріт зліва — Воріт смерті — створені скульптором Джакомо Манцу (1949 —1964 рр.). Дуже виразний образ папи Івана XXIII.

Перед собором була потрібна площа, яка вміщала б дуже багато віруючих, що приходили сюди, щоб отримати папське благословення чи брати участь у релігійних службах чи святах. Це завдання виконав Джованні Лоренцо Берніні, який створив протягом 1656—1667 рр. площу перед собором — одне з видатних творів світової містобудівної практики.

Берніні вирішив сформувати площу із двох частин. Перша, трапецієвидна, починається від базиліки. Завдяки тому, що ширша основа розташована біля лінії собору, а вужча основа виходить на другу частину площі, створюється ефект зворотної перспективи.

Друга частина площі — велетенський еліпс, поверхня якого злегка нахилена до обеліска, як до центру. Цей обеліск було привезено з Єгипту Калігулою у 37 р. Первинно він був розташований у цирку Калігули і Нерона, південніше базиліки, ближче до сучасного захристя. Обеліск також називають «Свідком», оскільки він був на тому місці, де загинув апостол Петро. 10 вересня 1586 року Доменіко Фонтана, за бажанням папи Сикста V, перемістив його у центр площі. Зважаючи на значну вагу обеліска — 322 тони — на той час це було великим технічним досягненням. Обеліск стоїть на фундаменті у вигляді бронзових левів. Обабіч нього розташовані фонтани висотою 14 метрів. Правий фонтан побудований у 1613 році за часів папи Павла V під керівництвом Карло Мадерно, а лівий — у 1677 році створив Карло Фонтана. Обеліск та фонтани розташовані на великій осі еліпса.

Дві колонади окреслюють площу і підтримують антаблемент простого тосканського ордера. Фокуси цього еліпса розташовані дещо південніше і північніше від обеліска, і позначені надписами на металевих пластинках «Centro del Collone». При перебуванні на цих пластинках, чотири колони відповідної половини колонади розташовані на одній лінії.

Зверху 284 колон, розташованих по чотири у 71 ряд, розміщено 140 статуй святих. Статуї збудовані над колонадою у 1667—1669 роках за часів Олександра VII та Климента IX.

Нижче рівня фундаменту собору Святого Петра розміщена крипта собору чи Гроти Ватикану. У крипті є поховання — саркофаги двадцяти трьох пап, навколо могили святого апостола Петра. Усього в соборі розміщені 164 поховання римських пап. Навколо могили святого апостола Петра також збудовано п'ять національних каплиць, так щоб вона була в центрі, як за розміщенням так і символічно — у центрі духовному. Окрім могил пап, у крипті також є і декілька інших могил кардиналів та провідників держав, наприклад, маркграфині Тосканської Матильди, королеви Швеції Христини, імператора Священної Римської імперії Оттона II.

Останнім у крипті похований Іван-Павло II, який зайняв місце у саркофазі Івана XXIII, який в свою чергу перенесений у скляний саркофаг всередині собору до каплиці святого Ієроніма.

Прямо під куполом собору розташований вівтар із бронзовим ківорієм Берніні, виготовленим у 1624—1633 роках. Висота ківорію — 29 м. Він підтримується чотирма крученими колонами, на яких стоять статуї янголів. Серед гілок лавра на верхніх частинах колон видно геральдичні бджоли сімейства Барберіні. Бронзу для ківорію узяли із Пантеону, розібравши за наказом папи Урбана VIII конструкції, які підтримували дах портика.

У чотирьох нішах під куполом у середохресті є чотири мармурові статуї висотою близько 4, 5 м. Вони зображають святихВероніку, Олену, Лонгина та Апостола Андрія. Цими фігурами підкреслені реліквії, що там зберігаються чи зберігались: рушник Вероніки з потом Ісуса Христа, частинку Чесного Хреста, Спис Лонгина та голова апостола Андрія (з 1964 року перенесена доПатри). Скульптури створені різними митцями: Лонгин — Лоренцо Берніні (1639), Андрій — Франсуа Дюкенуа(1640), Вероніка — Франческо Мокхі (1632) та Олена — Андреа Болджі.

На особливу увагу заслуговує історико-художній музей " Скарбниця святого Петра", розташований у соборі. Першим жертводавцем скарбниці був римський імператор Констянтин, який і запровадив традицію збагачувати святу будівлю цінними подарунками. Після Констянтина протягом віків королі, знать та прості віруючі жертвували коштовні речі на славу собору. Унікальною пам'яткою цього музею вважається позолочений срібний хрест із частинками дерев'яного хреста, на якому був розіп'ятий Ісус Христос. Цю реліквію подарували Святому престолу візантійський імператор Юстиніан ІІ та його дружина Софія. Хоча музей має чудову колекцію унікальних експонатів, проте це лише сота доля того, що могло б насправді бути у скарбниці. За багаторічну історію собор неодноразово грабували.

Собор св. Петра – унікальний собор. Про його архітектуру, будівництво, мистецькі цінності написано сотні книг, статей, досліджень. Цей храм відвідують сотні паломників щорічно. Собор - духовний центр Католицької Церкви. Та головне, що собор святого Петра є немовби втіленням слів Христа: " Ти – Петро (скеля), що на цій скелі збудую мою Церкву, й що пекельні ворота її не подолають".